---

Оцінка інфраструктурного розвитку регіонів в умовах бюджетних обмежень

Завдання переходу до ефективного соціально-орієнтованого економічного росту вимагають забезпечення відповідних територіальних умов. Оскільки регіони виступають як арена відтворювального процесу, а інфраструктура забезпечує взаємодію основних територіальних підсистем, від формування інфраструктурних умов у регіонах багато в чому залежить підтримка високої якості життя населення й забезпечення ефективного економічного росту на всій території країни. Однак сформована до теперішнього часу в України бюджетна система не забезпечує достатніх можливостей для розвитку територій (у тому числі в сфері інфраструктури), зберігаючи й навіть підсилюючи невідповідність масштабів завдань, що стоять перед регіонами, і виділюваних на їх рішення фінансових ресурсів.

Аналіз вітчизняної й закордонної наукової літератури [15, 50, 219] показує, що інфраструктура повинна розглядатися як найважливіший елемент національного багатства, що спирається на державне забезпечення. У термінах соціально-економічної відтворювальної системи ціль інфраструктурного забезпечення виробництва можна трактувати як формування загальних умов для безперервності економічного росту, збалансованості відтворювального процесу; ціль соціального інфраструктурного забезпечення – як формування умов для відтворення «людського капіталу».

У результаті вивчення підходів до оцінки інфраструктурної забезпеченості нами виділені наступні групи її показників, що її характеризують:

- кількісна характеристика матеріально-технічної бази «пасивної» і «активної» складових інфраструктурних галузей;

- характеристика якості матеріально-технічної бази;

- потенційні можливості й ступінь фактичного використання (завантаженості) інфраструктурних об'єктів;

- результативність використання інфраструктурних об'єктів;

- ресурси галузей інфраструктурної сфери;

- взаємозв'язки з іншими господарськими комплексами.

Інфраструктурна забезпеченість регіону розглядається як найважливіша характеристика якості територіального соціально-економічного середовища. Підкреслюється роль інфраструктурного забезпечення в соціально-економічному розвитку регіонів за рахунок: забезпечення загальних умов для безперервного плину відтворювального процесу, мультиплікативного ефекту, можливостей пом’якшення міжрегіональної диференціації [192].

Індикатори відносної значимості інфраструктури в розвитку господарства показують, що в економіці постіндустріального типу інвестиції, не пов'язані прямо з розвитком виробництва, здобувають провідну роль у створенні національного багатства. У провідних країнах світу підвищується інтерес до фінансових і інституціональних питань розвитку регіональної інфраструктури.

Виходячи з економічної й соціальної специфіки інфраструктурних галузей, обґрунтовується неможливість їх розвитку на традиційних принципах комерційного фінансування й необхідність розвитку переважно на основі суспільного сектора, який являє собою сукупність державного сектора, муніципального сектора й недержавних некомерційних організацій.

Бюджетну систему варто розглядати як центральний елемент системи суспільних видатків і ключовий економічний механізм державного регулювання регіонального розвитку. Враховуються принципи бюджетного регіоналізму, найважливішою умовою реалізації яких є ефективна організація міжбюджетних відносин [136].

Як основу перспективної регіональної економічної політики варто розглядати розвиток інфраструктурної сфери яка безпосередньо зачіпає всі без винятку території, не залежно від їх галузевої спеціалізації.

Основними завданнями політики територіального вирівнювання є:

- забезпечення мінімальних соціальних стандартів і рівних стартових можливостей для населення й підприємств будь-якої території;

- ефективне включення регіонів у систему міжрайонних і міждержавних економічних зв'язків;

- стимулювання територіальних органів управління до мобілізації власного ресурсного потенціалу;

- створення в регіонах сприятливого клімату для інвестиційної й ділової активності [188].

Важливе забезпечення узгодження розвитку підприємств і територіального середовища, а також взаємної координації програм суспільних видатків.

Загальна (макроекономічна, галузева) специфіка розвитку економіки знаходить висвітлення й у її територіальній структурі: у післяреформений період у числі відносно благополучних виявилися сировинні, металургійні й торгово-фінансові райони; для інших регіонів («бідної периферії») – на які припадає переважна частка населення – характерні досить жорсткі бюджетні обмеження. Сформувалася така ієрархія регіонів, що заснована на домінуванні столичного торгово-банківського капіталу (Київ) і районів видобутку експортного палива й сировини (Схід) над аграрним Півднем. Ця територіальна структура економіки – серйозна перешкода для реалізації в України стратегії стійкого розвитку.

Період економічного росту не змінив істоти сформованої за роки реформ територіальної моделі української економіки: лідерами промислового виробництва як і раніше залишаються райони видобутку експортної сировини, а основний потік мігрантів спрямований у столичний ареал.

Однією з найбільш гострих проблем всі останні роки є різка міжрегіональна диференціація за рівнем соціально-економічного розвитку. Незважаючи на те, що головною метою регіональної політики післяреформеного періоду було скорочення розривів між регіонами, за основними показниками економічного й соціального розвитку територіальні розходження між регіонами досягають декількох десятків разів і з кожним роком зростають. Число дотаційних територій не скорочується.

Зіставлення динаміки й варіації ключових соціально-економічних індикаторів показує, що для регіонального розвитку післяреформеного періоду характерне поєднання відразу двох негативних тенденцій: прямого погіршення цілого ряду показників і росту їх міжрегіональної диференціації.

Для оцінки рівнів інфраструктурного розвитку регіонів доцільна побудова інтегральних статистичних індексів інфраструктурної забезпеченості, в основі яких - часткові індекси по компонентах «Транспорт», «Житло», «Комунальне господарство», «Освіта» і «Охорона здоров'я», розраховані із застосуванням методу лінійного масштабування по показниках, що характеризують забезпеченість регіонів: автодорогами, житлом, комунальними мережами, дошкільними й середніми освітніми установами, установами охорони здоров'я й медичним персоналом. З іншого боку, враховуються розходження в душових бюджетних видатках регіонів України по статтях «Транспорт», «Житлове господарство», «Комунальне господарство», «Освіта» і «Охорона здоров'я».

 

 

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15067.html