Серед джерел такого типу, насамперед, виділимо журнальні та газетні статті С. Гординського  [31,34,36,38], М. Голубця [18-27], П. Ковжуна [62-72], М.Драгана [44-50,191], В.Січинського [121], В.Залозецького [54-56]. В  них піднімалися питання професійної майстерності, давався критичний аналіз виставкам різних  угруповань, творам окремих митців. Важливо, що творчі пошуки львівських художників розглядались під кутом зору західноєвропейських мистецьких напрямків і течій, тобто як частка загального європейського мистецького  процесу,  а  не  як  замкнений,  самодостатній  цикл.

Поряд з публікаціями українських критиків, друкувалися статті польських дослідників, в яких широко висвітлюються мистецькі процеси тогочасного Львова, дається критична оцінка діяльності художніх спілок та характеристика творчості їх учасників. Серед відомих польських критиків початку ХХ ст., які з особливою увагою стежили за мистецькими здобутками  молодих художників, були Я.Болоз-Антоневич  [182,183], В.Козицький [203-207], А.Ляутербах [209,210], К.Вінклер [244-247], Є.Гютлер [193,194],  Е.Бик [184-185],  В.Терлецький [235-236], М.Третер [237-238],  М. Мініх  [216-218].

Ретельне опрацювання тогочасної періодики дає можливість відтворити динаміку виставкової діяльності мистецьких угруповань та участь в них окремих художників. Тогочасні часописи не лише висвітлювали розвиток подій в художньому житті Львова, а й коментували їх. В світлі цих публікацій можна зробити деякі висновки про еволюцію тогочасної громадської думки щодо культурно-мистецької ситуації в місті. Матеріали періодики дозволили  ілюструвати  зміст  дисертації низкою цікавих історичних відомостей.

Важливі   матеріали,    ще    не    опрацьовані    українськими мистецтвознавцями, були знайдені в бібліотеках Варшави, Кракова, Відня. Зокрема, надзвичайно цінними є дані, знайдені в архіві Отто Вагнера у Відні, а саме – інформація про українських художників, які навчалися в віденській Школі прикладного мистецтва (Kunstgewerbe Schule) [192] та Академії мистецтва (Die Akademie  der bildender Kunste) [190] в першій третиніХХ ст.  Також багато інформації було знайдено в бібліотеці краківської Академії красних мистецтв про її професорсько-викладацький склад, відомих  учнів  Академії,  зокрема,  українців  тощо [179,215,226].       

Слід згадати також і літературу, яка дає загальний огляд культурного розвитку Львова першої третини ХХ ст. Це – численні польськомовні видання з історії нашого міста, що виходили друком у Львові та Кракові [224,225,229,236].

В цілому, цей інформаційно насичений матеріал, в якому знайшли своє безпосереднє відображення події і образи 1920-30-х рр. допомагає зробити теоретичні узагальнення по даній темі,  зорієнтуватися в колізіях тогочасного мистецького процесу.

Окрему групу джерел становлять видання радянського періоду, в яких частково висвітлюються деякі питання по досліджуваній в дисертації проблемі. Слід зазначити, що в українському мистецтвознавстві 1920-30-ті рр. були найменш досліджені саме тому, що радянська офіційна ідеологічна пропаганда трактувала західноукраїнське образотворче мистецтво цього періоду як буржуазно-націоналістичне, а отже особливо  “небезпечне” і “шкідливе”. В статтях, присвячених ретроспективному огляду мистецтва Західної України, які почали з’являтися вже на початку 1940-х рр.,  1920-30-ті  рр. характеризувались,  як  роки  засилля “буржуазними модерністичними напрямками”. Лише невелике гроно мистецтвознавців та науковців, а саме – І.Свєнціцький, Л.Федорович-Малицька, М.Драган, порушували в своїх працях  питання  прояву  національної  своєрідності  у  творчості українських митців міжвоєнного двадцятиліття, визначали риси українського національного стилю, який в той час розглядався лише в контексті архітектури та сакрального малярства [110,111,117]. В повоєнний час відношення тоталітарної ідеології до мистецтва цього періоду стало відверто ворожим,  оскільки  багато  хто з художників під час війни опинився за кордоном. Деякі  відомості про конкретні мистецькі явища, художників та їхню творчу діяльність можна знайти в українських та закордонних  довідкових виданнях [61,125,231,51,52,214].

        Більшість митців старшої генерації в 1941-44 рр. брали активну участь у виставочній діяльності як члени організрваної у Львові в 1941р. Спілки  праці  українських образотворчих мистецтв. Про п’ять великих виставок, серед учасників яких був Св.Гординський, А.Манастирський, М.Черешньовський, Л.Левицький, С.Литвиненко, О.Кульчицька та ін. в мистецтвознавчій літературі повоєнного часу не було навіть найменшої  згадки,  а  каталоги  цих  виставок,  як  і багато  іншого  цінного  документального  матеріалу, знаходились до 1992 р. в недоступних для дослідників спецфондах [97]. В 1950-х рр. в окремих статтях, що друкувались у львівських часописах їх автори – О.Чарновський,  Г.Островський,  А.В’юник,   згадували  про  окремих художників, а саме - І.Труша,  О.Кульчицьку, О.Новаківського, Я.Музику та деяких інших [140,9,100]. Але і їх звинувачували в захопленнях імпресіонізмом  (І.Труша), експресіонізмом  (О.Новаківського)  тощо.

        В цілому, в оцінках подій і явищ зазначеного періоду автори змушені  були  керуватись так званим  класовим  підходом, що неодноразово призводило до упередженості суджень, схематичності аналізів, заідеологізованості оцінок тих чи інших явищ. Крім того, висвітлення польсько-українських проблем міжвоєнного періоду, соціально-економічного  та  політичного  розвитку  західноукраїнського регіону довгий час ускладнювалося існуванням цензури, обмеженим  доступом  дослідників  до  архівних  матеріалів,  а також відчутним пресом характерних  ідеологічних стереотипів.

        Разом з тим, деякі роботи заслуговують на особливу увагу сучасних дослідників. Так, зокрема еволюцію польсько-українських культурних  і  мистецьких взаємозв’язків в залежності від історичних  подій  розглядає  О.Федорук.  При аналізі матеріалу він застосовує жанрово-хронологічний метод [135,137,139,140]. В своїх подальших дослідженнях О.Федорук, розглядаючи розвиток польського малярства повоєнних років відзначав, що його художньо-стильові  орієнтації  своїм корінням сягають в авангардні пошуки   митців  1920-30-х  рр.,   зокрема   львівських   формістів [136,138].