Роль художньої критики та літературно–мистецьких видань

Культурне  життя Львова першої третини ХХ ст. було наповнене мистецькими шуканнями, боротьбою суджень, часто полярних, про шляхи розвитку сучасного образотворчого мистецтва. Безперечно, цей процес вимагав об’єктивного осмислення та теоретичного обгрунтування. Цю роль взяла на себе художня критика. Вона формувалася в середовищі художників, любителів мистецтва, журналістів, університетської професури, тобто в різноманітному за професійним складом та відношенню до мистецтва колі інтелігенції. Серед них була лише невелика кількість істориків та критиків мистецтва, які професійно досліджували різні його галузі в історичному контексті та аналізували сучасні художні процеси. Такими вченими були М.Голубець, В.Залозецький, М.Драган, В.Січинський.

 В тогочасній західноукраїнській культурі чільне місце посідала літературна критика, яка піднімала соціально-політичні проблеми, в той час, як мистецька - була спрямована на аналіз  естетичних вартостей художніх творів. Літературна критика мала  публіцистичне спрямування, а художня – носила просвітницький характер і основне своє завдання вбачала в необхідності популяризації мистецтва, аналізі художніх явищ сучасності в контексті процесів, що відбувалися в мистецькому житті Європи.

В першій третині ХХ ст. у Львові видавалася невелика кількість періодичних видань, які мали мистецьке спрямування та давали інформацію про події у мистецтві Галичини і за її межами. Своє покликання вони бачили у налагодженні взаємостосунків між художником, глядачем і критиком. 

Першим у Львові мистецьким журналом був “Артистичний вісник”, започаткований І.Трушем та С.Людкевичем у 1905 р. Крім Львова, вісник виходив  в Перемишлі і був  присвячений пластичному мистецтву, театрові, музиці. Літературно-критичні статті І.Труша та І.Франка, що друкувалися у цьому часописі фактично започаткували  мистецтвознавчу критику у Львові, яка до того часу майже не розвивалась. Приступаючи до видання вісника, І.Труш мав чітко окреслену програму, визначені завдання і мету. Про це він висловлювався у передмові до першого номера – “Від редакції”,  в статтях “Дві роботи” та “Наш журнал і суспільство”, де торкнувся основних напрямків діяльності журналу і його ролі в українському суспільстві. Він зазначив, що настав час і виникла потреба ознайомити читачів з духовною творчістю рідного народу, з духовним світом інших культурних народів в галузі мистецтва. “Отсю велику і разючу прогалину треба було вже давно виповнити та допомогти нашій суспільності вийти з духовної парафіяльщини і в тім напрямі… редакція буде старатися, щоб журнал став головним огнивом у розвою нашої музики і пластичних штук. Журнал стане на наш погляд пожаданним органом для всіх інтелігентних українців… усіх артистів, музиків, композиторів, драматичних акторів, усіх малярів, різьбярів, артистичних сніцарів, усіх любителів штуки коротко сказати – для усіх, кого хоч крихітку цікавить сучасний рух в артистичнім світі та хто хоче про всякі нові здобутки та течії на полі артистичної творчості людського духа інформуватися”. [131] 1)

        І.Труш  ставив  перед  журналом  і  науково-освітнє завдання, маючи намір подавати “поучаючі і доступно оброблені статті” [131] 2), зосереджуючи основну увагу на тих видах і жанрах мистецтва, які розвивалися на Україні як в минулому, так і на даному відрізку часу.

Широко інформуючи читачів про новини  та мистецькі події, що відбувалися в Галичині, І.Труш не обмежувався лише місцевими проблемами. Він робить огляд світового мистецтва, його історії та аналізує сучасний стан його розвитку. Журнал  висвітлював також і художнє життя Східної України, сприяючи обміну інформацією, творчими досягненнями, виробленню спільних  естетичних  основ  мистецької  діяльності.

1. [131] І.Труш. Від редакції //Артистичний вісник. – 1905. – №1. – С.1.
2. [131] Там само.

безпощадно критичним методом усе, що стоїть на дорозі до духовного розвою нашої нації, все, що стоїть опором на дорозі до тої висоти, де горить огонь чистої штуки, великих духовних інтересів” [131] 1).  Отже, питання об’єктивного висвітлення мистецької дійсності було основним при формуванні кожного числа “Артистичного вісника”.

Свої статті в журналі публікував І.Франко, музикознавчі розвідки – Ф.Колесса та С.Людкевич, про національний архітектурний стиль писав Г.Хоткевич.  Серед авторів, залучених  до  співпраці  було  чимало  визначних  імен,  які  користувалися загальним визнанням та славилися дослідницькою діяльністю в ділянці мистецтва. Крім згаданих, тут друкувалися М.Лисенко, Н.Вахнянин, Ю.Панькевич, О.Бережницький, І.Петрушевич, О.Кобилянська, М.Грушевська та інші.  На сторінках “Артистичного вісника” друкувалися переклади праць визначних зарубіжних філософів та письменників – Ніцше, Гете, Шіллера, О.Гансона та інші матеріали-переклади з питань літератури та мистецтва.

        Матеріали були різноманітні за жанрами. Тут містилися грунтовні наукові дослідження та розвідки, критичні замітки, есе, монографічні статті про видатних та маловідомих діячів літератури, музики та мистецтва, огляди виставок та рецензії на них.  Подавалася хроніка мистецького та громадського життя, огляд нових видань з мистецтва як в Україні, так і за її межами. Все це свідчить про широкий діапазон пропонованого читачам інформативного матеріалу з різних ділянок української культури і мистецтва. 

1. [131] І.Труш. Від редакції //Артистичний вісник. – 1905. – №1. – С.1.

        Журнал “Артистичний вісник” був прекрасно ілюстрований репродукціями живописних та скульптурних творів відомих українських митців як галичан, так і київських художників: І.Труша, А.Монастирського, Ф.Красицького, М.Сосенка, І.Макушенка, В.Масляникова, М.Жука братів Шкрібляків та інших. Таке широке висвітлення художніх процесів в Україні, сприяло розумінню читачами ідейної спільності львівських та київських художників у пошуках нових шляхів розвитку українського мистецтва.

        На жаль, журнал виходив лише впродовж 1905 р. і без відчутної фінансової підтримки не міг далі продовжити  свою діяльність. Але за короткий час свого існування він відіграв величезну роль в консолідації мистецьких сил в Галичині, активізації художнього життя, становленні та розвитку прогресивної української мистецтвознавчої думки. Підняті в журналі проблеми розвитку національного мистецтва визначили його творчі пошуки впродовж майже всього ХХ ст., а думки, висловлені визначними українськими дослідниками мистецтва залишаються актуальними і до сьогодні.      

Визначне місце в справі популяризації мистецтва та художньої культури займала газетна періодика. Серед українських видань вагомим у національному житті Львова була газета “Діло”, яка виходила з 1880 р. за редакцією В.Барвінського. З невеликими перервами вона видавалася до 1939 р. неодноразово змінюючи назв і редакторів.

 Розвиток новітніх течій в європейському мистецтві, поява у Львові авангардних мистецьких угруповань ускладнило картину художнього життя міста та сконцентрувало на собі увагу критиків мистецтва. Гострі ідейно-естетичні суперечки виникали, в основному,  при осмисленні фундаментальної для української культури проблеми – шляхів розвитку національного мистецтва.  Свої думки з цього приводу висловлювали на шпальтах львівських газет  як  непрофесійні критики, котрі, як вони вважали, виголошують думку широкого загалу, так і досвідчені мистецтвознавці. Зокрема, газета “Діло” опублікувала фейлетон Михайла Драгана під назвою “Про національне мистецтво”, який він написав у відповідь на статтю “ляїка”, поміщену в газеті “Новий Час”.[46-47] В ній пересічний глядач виступив з категоричними вказівками, яке саме мистецтво мають творити митці щоб його могла  зрозуміти  широка  публіка.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/32354.html