Сучасні концепції управління сферою послуг на різних рівнях національного господарства

У новітніх наукових дослідженнях виділяється декілька концепцій управління сферою послуг (інфраструктурна, процесна, поведінкова, маркетингова, інтеграційна та інші), кожна з яких має свої сильні й слабкі сторони, та які, водночас, взаємодоповнюють одна одну.

Інфраструктурна концепція розглядається у двох аспектах: на макро- та мезорівнях — як інструментарій впливу на параметри територіальної структури сфери послуг і процеси обслуговування населення, зокрема, за допомогою нормативів розташування конкретних видів об’єктів; на мікрорівні — як інструментарій оптимізації інфраструктурного забезпечення основних виробничих процесів щодо надання послуг. Необхідно зазначити, що другий аспект теж потребує детального дослідження у рамках проблематики управління національним господарством. Низка державних цільових програм у сфері послуг містять завдання щодо створення та апробації типових інноваційних моделей закладів, діяльність яких спрямовується на вдосконалення процедури надання послуг. Прикладом цього є Державна цільова соціальна програма “Школа майбутнього на 2007–2010 роки”. Актуальність вирішення проблем управління інфраструктурою пов’язана з суттєвою залежністю результатів функціонування об’єкта від рівня інфраструктурного забезпечення основного виробничого процесу, великою, а в окремих випадках і визначальною часткою витрат на інфраструктуру в загальних витратах на виробництво послуг, наявністю значних резервів підвищення ефективності інфраструктури через раціоналізацію її організації.

У наукових дослідженнях (Алимов О., Важенін С., Канін В., Кочерга О., Мазаракі А., Куценко В., Плащинський Н., Рандалов Ю., Паціорковський В., Тощенко Ж., Хомелянський Б., Шаріпов А. та ін. ) здебільшого аналізуються проблеми управління в контексті оптимізації територіальної структури сфери послуг, яка представлена різними формами територіального зосередження об’єктів, що розглянуто в попередньому підрозділі дисертаційної роботи. Зокрема з’ясовано, що масштаби просторової зосередженості інфраструктури повинні безпосередньо залежати від характеристик екістичної системи, визначено критерії її територіальної організації.

За кордоном особливий інтерес становить такий напрямок менеджменту, як фасіліті-менеджмент [94, с. 65–66]. До його основних функцій часто відносять управління проектуванням, будівництвом та експлуатацією будинків і споруд; управління внутрішнім простором (у тому числі облаштованість робочих місць); управління майном; проектування й управління комунікаційними мережами; оптимізацію мережевої конфігурації та використання енергетичного устаткування; оптимізацію термінів проведення ремонтних робіт; оптимізацію вибору постачальників; управління безпекою тощо. Нині для багатьох секторів сфери послуг ефективний фасіліті-менеджмент вбачається одним із вагомих чинників їх розвитку. Наприклад, у контексті підготовки України до проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу, велика увага приділялася стану готельного господарства приймаючих міст. УЄФА висуває чіткі вимоги щодо забезпечення місцями проживання для футбольних команд так званої “сім’ї УЄФА”, тобто функціонерів організації, журналістів, а також туристів, які включають показники кількості місць, категорії зірковості, транспортної логістики, безпеки та ін. Фасіліті-менеджмент в організаціях готельного господарства пов’язаний з оптимізацією внутрішнього простору готелів, інформаційної, комунікаційної та технічної систем, системи побутового обслуговування, безпеки, що дозволяє збільшити їх місткість, оперативність і якість обслуговування.

З позиції державного управління усвідомлення ролі будинків, виробничих приміщень і споруд як активних елементів реалізації мети діяльності бюджетної організації визначає необхідність вибору оптимальної політики управління цими об’єктами на всіх часових етапах — від моменту проектування та протягом усього періоду їх функціонування. Якщо на стадії проектування не враховувати існуючі та перспективні потреби в сучасних технічних засобах, це може призвести до того, що витрати на модернізацію перевершать витрати на будівництво нової споруди. На нашу думку, досліджуючи цю проблему, доцільно дотримуватися розширеного тлумачення інфраструктури як сукупності власних структурних одиниць організації (внутрішніх підрозділів і зовнішніх суб’єктів, створених за участю цієї організації), а також сторонніх суб’єктів надання послуг, що забезпечують нормальне функціонування організації. Остання має можливість вибору організаційної форми обслуговування виробничих процесів (власними підрозділами, сторонніми організаціями, використання тих і інших), вибору стратегії розвитку інфраструктури, що полягає у визначенні доцільності збереження інфраструктурних ланок усередині організації чи перетворення їх в окремі, з різним ступенем самостійності, структурні утворення, визначення умов надання послуг внутрішніми інфраструктурними підрозділами та сторонніми організаціями тощо.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15070.html