Особливості розвитку креативності

У філософії поняття „розвиток” розглядається як незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів [165]. У результаті розвитку виникає нова якість. Розвиток креативності можна розглядати як еволюцію її структури у вигляді своєрідного типу функціонування, переходу системи на новий рівень функціонального циклу. Він передбачає появу психічних новоутворень у діяльності, активності суб’єкта. Відомо, що найінтенсивніше творчі здібності розвиваються дошкільному дитинстві й підлітковому періоді (К. І. Банзелюк, О. С. Бєлова, Л. Ф. Обухова, Л. М. Петрова, М. А. Сорокіна, Е. Торрнес та ін.). Щодо подальшого розвитку креативності, особливо в зрілому віці, то тут існують певні розбіжності в поглядах. Так, з віком доросла людина все менш може потрапити в життєву ситуацію, яка потребує нестандартних, оригінальних рішень. Отже, креативність стає незатребуваною (М. Фор) [97, с. 208 – 209]. Але за даними Г. Лемана, який вивчав біографії багатьох відомих людей, динаміка розвитку творчих здібностей спостерігається в період з 20 до 60 років, причому апогей припадає на 30 – 35 років, падіння (50% від початкової продуктивності) – на вік 45 років. Г. Уоллес співвідносить творчі здібності та вікові періоди: підготовчому етапу відповідає юність; етапу створення продукту – зрілість (25 – 40 років). Останній етап характеризується творенням людиною нового творчого продукту, відкриттями, синтезом основних ідей, формуванням професійного світогляду особистості. Його називають вершиною – „акме”, періодом оптимальної продуктивності. Етап подальшої розробки збігається з похилим віком та старістю. У дослідженнях Л. А. Рудкевич, О. Ф. Рибалко доведено, що чим вище рівень творчої активності особистості, тим менше її самореалізація пов’язана з віком, а самореалізація творчої особистості залежить від комплексу психофізіологічних властивостей особистості [122].

Доведено, що з віком розвиток креативності проходить дві фази (Д. Б. Богоявленська, Л. С. Виготський, В. М. Дружинін, Н. Б. Шумакова) [15 – 17; 51; 79; 258]:

– розвиток „первинної” креативності (наївна креативність, природний дар). Це загальна творча здібність, неспеціалізована креативність. Масове проявлення такої креативності спостерігається в дошкільнят;

– виникнення „спеціалізованої” креативності. Вона з’являється у віці 13 – 20 років як додаток або доповнення „первинної” креативності. На цьому етапі значення має професійний зразок, підтримка сім’ї, однолітків. У ряді суб’єктів ця фаза закінчується переходом до оригінальної творчості. І тут креативність постає вже складним психологічним утворенням, у якому характеристики когнітивної діяльності та пізнавальна потреба поєднуються з особистісними характеристиками (особливостями).

В. М. Дружинін уважає, що розвиток креативності відбувається таким чином: під впливом мікросередовища та наслідування на основі загальної обдарованості формується система мотивів та особистісних якостей (нонконформізм, незалежність, мотивація самоактуалізації) та загальна обдарованість перетворюється в актуальну креативність. Тобто креативність – це синтез обдарованості та певної структури особистості [97, с. 317].

На основі креативних здібностей у людини формуються установки до проявлення їх у творчій діяльності. Наявність здібностей вимагає їх реалізацію. Такий процес відбувається не сам по собі, для цього потрібне певне спонукання. Джерелом розвитку є креативна мотивація. Д. Б. Богоявленська, О. М. Матюшкін, Р. Стернберг та ін. визначали значне місце в структурі креативності саме мотиваційній сфері, уважаючи, що саме через мотиви розкривається творча сутність особистості.

Проблема розвитку креативності набула останнім часом особливого значення в усіх сферах людської діяльності й, у першу чергу, в освіті. Їй присвячено низку спеціальних досліджень. Процес формування креативності вивчають такі сучасні українські вчені, як В. І. Барко, В. В. Клименко, Е. В. Лузік, Л. Я. Малімон, В. Г. Панок, І. М. Періг, В. А. Роменець [6; 105; 130; 143; 179; 180; 199] та ін., російські дослідники: Т. О. Баришева, К. О. Валуєва, Н. Ф. Вишнякова, Н. В. Рождественська, А. В. Толшин, О. О. Тунік та ін. [7; 42; 46; 198; 232].

Обґрунтування дидактичних аспектів професійної підготовки представлено в працях В. П. Беспалька, К. М. Гуревіча, С. Д. Максименка, Н. Г. Ничкало [11; 69; 139; 164]. Роботи А. О. Лігоцького, Г. К. Селевка, В. А. Семиченко, В. А. Цапка розкривають теоретичні та методичні питання розвитку професійної освіти та впровадження психолого-педагогічних технологій у систему вищої освіти в Україні [127; 207; 208; 242].

Упровадженню в навчальний процес інноваційних технологій підготовки фахівців присвячено наукові розвідки В. М. Галузинського, Л. М. Карамушки, Т. І. Левченко, Н. І. Мащенко, В. О. Моляка, О. Л. Музики [55; 99; 125; 149; 152; 153; 157]. У них розкрито особливості інноваційних педагогічних технологій і шляхи розвитку креативних здібностей учнівської та студентської молоді в навчальному процесі.

Велику увагу сучасні дослідники надають фасилітативній компетентності викладача та фасилітації як феномену (В. Г. Кремень, Н. Б. Крилова) [115; 116]. Умови, що стимулюють розвиток нешаблонного мислення, творчого підходу до управлінської діяльності, розкрито в студіях Л. Е. Орбан-Лембрик [172].

Аналіз робіт з проблем розвитку креативності дозволяє зробити висновок, що багато якостей креативної особистості за певних умов можна не тільки розвинути, але й сформувати заново. Зазначимо, що в працях із зазначеної проблематики недостатню увагу приділено розвитку креативності в аспекті сучасних тенденцій упровадження інноваційних психолого-педагогічних технологій у мистецькій освіті. Мистецтво має величезний розвивальний та виховний потенціал у процесі формування особистості митця, який спроможний працювати в авторському напрямку, може шукати нові техніки, способи створення нового мистецького продукту, упроваджувати нові технології. І професійна освіта повинна бути націлена на формування такої риси особистості, як креативність.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15072.html