Поняття та ознаки вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні

Вилучення речей і документів як захід адміністративно-процесуального примусу законодавець відносить до заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Так, ст. 263 КУпАП визначає, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції [97].

Як зазначалося вище, в юридичній літературі заходи забезпечення провадження розглядаються в якості самостійної групи заходів адміністративного примусу або в межах примусових заходів адміністративного припинення. У цьому зв'язку, визначаючи поняття вилучення речей і документів у справах про адміністративні проступки, необхідно розглянути питання про співвідношення заходів забезпечення адміністративно-деліктного провадження із заходами адміністративного припинення та попередження, однозначного вирішення якого до цього часу в науці адміністративного права не відбулося.

Незважаючи на яскраво виражений профілактичний характер, заходи адміністративного попередження здійснюються в примусовому порядку в процесі односторонньої реалізації юридично-владних повноважень органів виконавчої влади та їх посадових осіб. Виражаються адміністративно-попереджувальні заходи, як правило, у вигляді певних обмежень і заборон, що, у свою чергу, також характеризує їх примусову природу. Адміністративно-запобіжні заходи не пов'язані з вчиненням правопорушень, а спрямовані на їх запобігання, ці заходи передують застосуванню інших заходів адміністративного примусу, що реалізуються у випадках вчинення адміністративних правопорушень [157, с. 522]. Їх, у свою чергу, можна розділити на такі дві групи: спрямовані на попередження правопорушень; спрямовані на забезпечення громадської безпеки [163, с. 481]. Характерними особливостями, при збереженні загальних ознак адміністративного примусу, заходів цієї групи є: 1) те, що вони застосовуються за умови відсутності протиправних діянь, водночас за наявності загрози реального характеру, підвищеної небезпеки для життя людей, збереження матеріальних і культурних цінностей, громадського порядку, викликаних умовами соціального, техногенного, природного і біологічного характеру; 2) необмежене коло осіб, щодо яких здійснюється їх застосування; 3) оперативність застосування [164, с. 22].

Таким чином, основним призначенням заходів адміністративного попередження є недопущення вчинення протиправних вчинків та їх наслідків, в тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій.

Саме слово «припинення» означає переривання будь-якої дії, процесу, стану, що триває, змушення кого-небудь перестати робити щось, поводити себе відповідно до встановленого порядку, не давати безчинствувати [165, с. 119–120]. Саме тому заходи адміністративного припинення пов’язуються із розпочатою протиправною поведінкою, яку вони мають припинити. Протиправна поведінка полягає не тільки у скоєнні адміністративних проступків, але й у здійсненні одноразових або систематичних протиправних дій, антигромадської поведінки окремих осіб. Примусових заходів, спрямованих на їх переривання, припинення, повинно бути чимало, саме цим і пояснюється той факт, що серед заходів адміністративного примусу найчисленнішими є саме заходи адміністративного припинення [166, с. 70]. На думку В. Д. Ардашкіна, заходи адміністративного припинення є заходами захисту або засобами примусового виконання, що полягають у оперативних діях органів державного управління, які передбачають припинення юридичних аномалій шляхом спонукання суб'єктів до виконання покладених на них адміністративних обов'язків [167, с. 8–9]. Т. І. Козирєва вважає, що це такі заходи адміністративного впливу, які застосовуються з метою припинення адміністративних правопорушень, що тривають, і запобігання нових, настання шкідливих наслідків, а також забезпечення можливості застосування адміністративного покарання [168, с. 16].

Д. М. Бахрах пропонує розглядати заходи адміністративного припинення як примушення правопорушника (громадянина або організації) до виконання правових обов'язків. Компетентний державний орган чи посадова особа уживає необхідних заходів для того, щоб припинити протиправну поведінку, що загрожує суспільним інтересам, позбавити порушника можливості вчинити порушення. Припинювальні заходи застосовуються для того, щоб не допустити нових, запобігти шкідливим наслідкам правопорушень, забезпечити умови для застосування покарання і відновлювальних заходів [169, с. 22].

На думку В. Б. Авер’янова, заходи адміністративного припинення – це засноване на законі примусове припинення діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках – кримінально-правовий характер, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення і притягнення винних до адміністративної, а у виняткових випадках – кримінальної відповідальності. Заходи адміністративного припинення застосовуються з метою:

 а) припинення порушень правових норм (адміністративних проступків, злочинів і об'єктивно протиправних діянь);

 б) запобігання вчиненню нових правопорушень;

 в) створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності;

 г) усунення шкідливих наслідків правопорушення;

 д) відновлення попереднього, правомірного стану [7, с. 389].

Подібної позиції дотримується Д. І. Мінюк, який заходи адміністративного припинення визначає як різновид заходів адміністративного примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами чи посадовими особами у передбачених законом випадках і в установленому порядку з метою примусового припинення правопорушень, усунення їх шкідливих наслідків та забезпечення умов для притягнення до відповідальності правопорушників [170, с. 143–144].

В. А. Тюрін вважає, що заходами припинення є регламентовані нормами адміністративного права засоби примусового впливу, що застосовуються уповноваженими на те органами державної влади (посадовими особами), а в деяких випадках – і громадськими формуваннями, що спрямовані на припинення протиправного діяння, усунення пов'язаних з ним шкідливих наслідків, а також на створення оптимальних умов для подальшого притягнення винних осіб до юридичної відповідальності [171, с. 24–25].

На думку П. В. Діхтіевського, метою заходів адміністративного припинення є безпосереднє припинення протиправного діяння і недопущення нових. Заходи адміністративного припинення обумовлюються реальною ситуацією, в якій протиправна поведінка наявна і проявляє себе відкрито. На відміну від адміністративно-запобіжних заходів, що спрямовані на попередження правопорушення, заходи адміністративного припинення припиняють конкретні дії. Головна ж мета заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення полягає у створенні необхідних умов для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, припинення протиправної поведінки, усунення противоправної ситуації, спонукання правопорушника діяти в рамках закону. При цьому заходи забезпечення провадження, на відміну від адміністративних покарань, не містять елементів кари. Таким чином, виділяючи заходи забезпечення в якості самостійного виду заходів адміністративного примусу, автор визнає, що вони можуть характеризуватися і припинювальною спрямованістю. Екстрений характер їх застосування дає змогу своєчасно усунути протиправну ситуацію, ліквідувати протиправну поведінку, а отже, запобігти шкідливим наслідкам, які могли б наступити, якби правопорушення не було припинено. Цим вони, наприклад, відрізняються від заходів адміністративного попередження, які застосовуються не при реальних, вже здійснених, а при можливих порушеннях правопорядку [172, с. 204–205].

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9450.html