---

Правовий статус персоналу виправного центру як суб’єкта виконання покарання у виді обмеження волі

Науковий аналіз основних проблем, якими характеризується сучасний стан кадрового забезпечення професійної діяльності працівників виправного центру, свідчить про необхідність його кількісного і якісного дослідження. Дане дослідження викликане об’єктивними передумовами створення нової ефективної системи підбору та підготовки кваліфікованого персоналу для установ виконання покарань взагалі і виправного центру зокрема. Готовність виправного центру до виконання покладених на нього чинним законодавством завдань значною мірою обумовлена компетентністю кадрового потенціалу [7, с. 5; 32, с. 107; 38, с. 155].

Важливо наголосити, що в міжнародних стандартах у сфері виконання покарань наголошується, що найкращою гарантією проти жорстокого поводження з особами, яких позбавлено волі, є відповідним чином підготовлені працівники міліції та тюремний персонал [131, с. 22].

Розкриваючи юридичну природу правового статусу персоналу виправного центру як суб’єкта виконання покарання у виді обмеження волі, необхідно зазначити, що структурно він складається із повноважень, спеціальних прав та обов’язків, виділених за ознакою службового становища. Отже, даний правовий статус є комплексною категорією, яка акумулює одночасно ознаки декількох видів спеціальних статусів: державних службовців, посадових осіб, представників влади [31, с. 202; 33, с. 173; 37, с. 149; 66, с. 23].

На нашу думку, правовий статус персоналу виправного центру є юридичним закріпленням становища певної категорії державного службовця в системі державної служби шляхом встановлення повноважень, посадових обов’язків, прав, відповідальності та різного роду гарантій. При цьому найважливішою ознакою повноважень, що забезпечує їхню реалізацію, є владність. Тому ядром у правовому статусі працівника виправного центру є його державно-владні повноваження, а також юридична відповідальність. До особливостей юридичної відповідальності віднесено: більш широке коло підстав для такої відповідальності; наявність підстав для відповідальності; підвищений рівень відповідальності у випадку жорстокого ставлення до засуджених та дії, що принижують людську гідність, тощо [35, с. 9].

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на персонал виправного центру в межах даної статті покладено такі обов’язки:

1) виконувати покарання відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства;

2) забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінального покарання у виді обмеження волі;

3) застосовувати передбачені законом засоби виправлення і ресоціалізації засуджених; сприяти трудовому та побутовому влаштуванню осіб, звільнених від відбування покарання, та їх соціальній адаптації;

4) забезпечувати виконання актів амністії та помилування;

5) припиняти адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений законодавством порядок і умови виконання та відбування кримінального покарання у виді обмеження волі;

6) запобігати вчиненню злочинів та дисциплінарних проступків у виправних центрах; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини і події, своєчасно приймати щодо них рішення;

7) забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з виправного центру, та засуджених, які ухиляються від даного виду покарання;

8) виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів і порушень режиму у виправних центрах, вживати в межах своїх повноважень заходів до їх усунення;

Частина 2 даної статті визначає права посадових осіб ДКВС України:

1) вимагати від засуджених, осіб, узятих під варту, та інших осіб, які перебувають на території та в приміщеннях органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, додержання норм кримінально-виконавчого законодавства;

2) у разі здійснення заходів щодо розшуку та затримання засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу, або засуджених, які ухиляються від відбування покарання, у місцях, де імовірна їх поява:

а) входити безперешкодно в будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, а за згодою власників – також у жилі та підсобні приміщення громадян і перебувати в них;

б) зупиняти та проводити огляд транспортних засобів;

в) перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу;

г) затримувати та доставляти до правоохоронних органів осіб, які розшукуються;

ґ) проводити особистий огляд затриманих осіб та речей, що знаходяться при них;

3) одержувати безперешкодно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян відомості, матеріали та іншу допомогу, необхідні для виконання покладених завдань;

4) застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію» та іншими законами України;

5) складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші заходи, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення;

6) використовувати засоби масової інформації для розшуку засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу;

7) приймати згідно із законом у володіння і користування від установ, організацій і підприємств незалежно від форм власності, а також громадян матеріально-технічні ресурси, кошти і майно;

8) користуватися безоплатно при виконанні службових обов’язків усіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного і водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів;

9) здійснювати інші права, передбачені законом.

Серед функцій виправного центру можна виділити:

1) виконавчу, пов’язану з процесом реалізації щодо засудженої особи тих правообмежень, які містяться в покаранні;

2) профілактичну, сутність якої полягає в запобіганні вчинення нових правопорушень з боку засуджених осіб;

3) контролюючу, головним завданням якої є здійснення постійного ефективного контролю за дотриманням законності всіма учасниками кримінально-виконавчого процесу [69, с. 9].

Під повноваженнями посадових осіб виправного центру слід розуміти закріплені нормативно-правовими актами їх права і обов’язки, що визначають межі самостійного вирішення питань, які постають під час виконання покарання у виді обмеження волі. Ці повноваження залежно від характеру напрямів роботи, що здійснюються виправним центром, поділяються на: 1) організаційні; 2) інформаційно-аналітичні; 3) розшукові; 4) контролюючі; 5) виховні; 6) інші повноваження.

Детальний аналіз повноважень посадових осіб виправного центру щодо виконання покарання у виді обмеження волі буде здійснений у наступному розділі. Одним із ключових елементів правового статусу будь-якого суб’єкта, у тому числі і персоналу виправного центру як суб’єкта кримінально-виконавчих правовідносин є законні інтереси. До законних інтересів можна віднести правовий, соціальний захист та пенсійне забезпечення персоналу виправного центру.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», в інтересах забезпечення особистої безпеки осіб рядового і начальницького складу ДКВС України та членів їхніх сімей не допускається розголошення в засобах масової інформації відомостей про місце проживання цих осіб [69, с. 29]. Відомості про проходження служби особами рядового і начальницького складу ДКВС України надаються з дозволу начальників органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань забезпечує осіб рядового і начальницького складу ДКВС України зброєю і спеціальними засобами індивідуального захисту для постійного носіння і зберігання в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно держава на законодавчому рівні повинна забезпечити правовий захист персоналу ДКВС України шляхом закріплення правових норм в одному із ключових Законів України, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань.

Соціальне забезпечення – це також одна із форм роботи з персоналом. Цей напрям дістав достатньо чітку нормативну регламентацію у ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», у якій зазначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу ДКВС України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці персоналу виправного центру визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування ДКВС України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати [39, с. 195].

Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу виправного центру здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» [69, с. 127]. При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу виправного центру користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Особам рядового і начальницького складу виправного центру встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії – сорок днів за один місяць служби. На осіб рядового і начальницького складу виправного центру поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників виправного центру здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, державну службу, соціальний захист. Крім того, персоналу виправного центру гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в закладах охорони здоров’я ДКВС України. На жаль, сміємо констатувати, що не всі законодавчі норми виконуються у повному обсязі, що, в свою чергу, викликає суттєву плинність кадрів.

Наукою управління доведено, що персонал є найбільшою цінністю будь-якої організації. Належно підготовлений персонал дозволить досягати цілей, що стоять перед Державною кримінально-виконавчою службою України. Ми погоджуємося з думкою Г. Г. Забарного, А. О. Галая [66, с. 82], що вплив наявності людського фактора став об’єктивною передумовою необхідності реформування, а точніше створення нової ефективної системи підбору та підготовки кваліфікованого персоналу органів і установ виконання покарань.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9601.html