---

Соціально-демографічна характеристика засуджених до покарання у виді обмеження волі

Важливе значення для дослідження особи засудженого, який відбуває покарання у виді обмеження волі, відіграє його соціально-демографічна характеристика. Таке твердження обумовлюється тим, що дана особа досліджується нами у сфері кримінально-виконавчої діяльності, навколо якої побудовані інші елементи, що характеризують процес відбування нею покарання у виді обмеження волі та у своїй сукупності дають можливість досягти мету покарання та вирішити завдання кримінально-виконавчого законодавства і спрямувати роботу персоналу установ виконання покарань у русло дотримання основних принципів кримінально-виконавчого законодавства із урахуванням умов відбування покарання, особливостей застосування до цієї категорії засуджених основних засобів виправлення і ресоціалізації протягом строку перебування в установі.

Ми погоджуємося з позицією окремих вітчизняних науковців про те, що заходи впливу на злочинців тільки тоді можуть бути ефективними, коли при їх застосуванні враховуються особистісні їх властивості [97, с. 89]. Ці дані також набувають важливого значення не лише з погляду вирішення завдань обґрунтованості призначення покарання у виді обмеження волі, а і застосування до засуджених, які відбувають дане покарання, заходів виправлення і ресоціалізації.

У кримінологічній науці по сьогоднішній день немає єдності у поглядах науковців щодо розуміння змістовного наповнення поняття «особистості злочинця» і, як наслідок, – структури ознак, які має містити дане поняття. Такі кримінологи як І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд зазначають, що головною і визначальною стороною людини є її суспільна сутність, яка складається під впливом суспільства. У зв’язку з цим не є особою дитина у перші роки життя або неосудні особи, хворі на хронічні душевні хвороби [112, с. 62]. Зміст особи злочинця звичайно постійно змінюється і збігається з моментом вчинення злочину. Отже, до установ виконання покарань взагалі і виправного центру зокрема за логікою речей потрапляє саме особа злочинця як кримінологічна категорія. Це підтверджує наше припущення про можливість використання для вивчення засудженого структури типових ознак, до яких зазначені автори відносять наступні: соціально-демографічні, особистісно-рольові, соціально-психологічні, риси моральної і правової свідомості, психічні відхилення й аномалії, кримінально-правові, загальнозначущі позитивні людські якості.

У свою чергу, вітчизняні кримінологи О. М. Джужа, В. Г. Лихолоб, В. П. Філонов, О. І. Коваленко, О. Є. Михайлов, узагальнюючи напрацювання кримінологічної науки, констатують наявність трьох підходів до оперування даним поняттям:

– перший підхід вказує на те, що особа злочинця – це особа, яка умисно або з необережності вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене законом;

– другий підхід передбачає широке розуміння особи злочинця як складного комплексу характеризуючих його ознак, якостей, зв’язків;

– третій підхід базується на якісній відмінності особи злочинця від особи «не злочинця» [116, c. 90-91]. Такі підходи в своїй сукупності визначають найбільш оптимальну структуру особистості, яка відтворює мотиваційну сферу особистості, соціальні ролі та статуси, ступінь суспільної небезпеки, морально-психологічний та психофізіологічний бік особистості. Мотиваційна сфера в особистості засудженого відіграє помітну роль, оскільки дозволяє персоналу виправного центру спрямувати зусилля на викорінювання негативного сприйняття життєвих цінностей, дозволяє індивідуалізувати соціально-виховну роботу. Місце, яке посідає засуджений в колективі під час відбування покарання у виді обмеження волі, тісно переплітається з його соціальним статусом та морально-психологічними і фізичними особливостями. Суспільна небезпека злочинця посідає провідне місце серед ознак, які притаманні його особистості, зауважує О. М. Джужа. Запропонована ним система ознак особи злочинця виглядає наступним чином: соціально-демографічні, кримінально-правові, соціальна роль та статус, морально-психологічні характеристики особи [114, с. 96-97].

О. М. Бандурка, Л. М. Давиденко пропонують наступну схему вивчення особи злочинця: демографічні ознаки (стать, вік, соціальний та сімейний стан); ознаки, які характеризують особу в аспекті освітнього рівня; якості морально-психологічного характеру (чесність, порядність, принциповість, готовність узяти на себе відповідальність тощо); психічні властивості (емоційна стійкість, внутрішня дисциплінованість, тверезість характеру тощо); біофізичні властивості (стан здоров’я, особливості фізичної конституції тощо) [8, с. 66]. Однак дана схема потребує певного уточнення, оскільки не відображає соціально-рольові та соціальні чинники, які впливають на загальну характеристику особи злочинця та мають значення в процесі відбування ним покарання.

Відомі радянські вчені-кримінологи, серед яких Ю. М. Антонян, П. С. Дагель, О. Б. Сахаров, виділяють як найбільш розповсюджені в кримінології, шість груп ознак особи злочинця: соціально-демографічні, кримінально-правові, соціальні прояви (соціальні зв’язки), моральні якості, психологічні ознаки та фізичні характеристики. У свою чергу, А. І. Долгова, враховуючи досвід і результати кримінологічних досліджень, виділяє наступні характеристики: об’єктивні (соціальні позиції та ролі, діяльність особи), суб’єктивні (потреби мотиваційної сфери, ціннісно-нормативна характеристика) [100, c. 281]. Не підлягає сумніву, що перераховані наукові підходи збагатили наше уявлення про основні ознаки особи злочинця взагалі і засудженого, який відбуває покарання у виді обмеження волі у виправному центрі, зокрема.

Перебування засудженого у виправному центрі протягом тривалого строку в умовах певної ізоляції та зі значним колом правообмежень зумовлює необхідність вирізнення нами із всього розмаїття найбільш значимих ознак, тих, які б максимально відображали процес особистісних змін та готовність до повернення в суспільство після відбуття покарання у виді обмеження волі. З огляду на вищевикладене, ми не можемо оминути увагою дослідження сучасних науковців, які вивчали окремі аспекти виконання кримінальних покарань.

Так, І. Г. Богатирьов, досліджуючи теоретичні та практичні питання виконання кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, виробив власну структуру, яка, на його переконання, повною мірою характеризує особу засуджених до даного виду кримінальних покарань і до якої увійшли наступні ознаки особи засудженого: соціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-психологічні [25, с. 93]. Такий, підхід до розгляду ознак засудженої особи несе в собі дещо спрощений характер, але він залишається авторським баченням даної проблеми і заслуговує на увагу.

Протягом останніх років широкому колу проблемних питань, які носять актуальний характер і пов’язані з виконанням кримінального покарання у виді обмеження волі, присвячені дослідження О. Г. Колба. Надаючи кримінологічну характеристику злочинів, що вчиняються в установах виконання покарань, він пропонує власне визначення особи злочинця та виділяє п’ять підсистем його індивідуальних властивостей:

– демографічні ознаки (вік, стать, сімейне становище тощо);

– ознаки, що характеризують особистість в аспекті освітнього рівня, знань і т. ін.;

– властивості морально-психологічного характеру (непорядність, нечесність, безпринципність і т. ін.);

– психічні властивості (емоційна нестійкість, внутрішня недисциплінованість і т. ін.);

– біофізіологічні властивості (стан здоров’я, особливості фізіологічної конституції і т. ін.) [92, с. 245-246].

Інше розуміння особистості пропонує А. Ф. Зелінський. Так, структура особистості розуміється ним як чотири розміщених один над одним шарів єдиного цілого. Ключовим у цьому він вбачає спрямованість особи, яка визначає лінію її поведінки, а вже потім – інші прошарки, котрі об’єднуються у соціальне та біологічне [73, с. 54]. Таким чином, які б ми не визначали структурні ланки в особистості засудженого, вирішальним залишається його спрямованість. Цілком виправдано вважати притаманною рисою особи саме спрямованість як стійку домінуючу систему поглядів, мотивів, інтересів та переконань, у яких виявляють себе потреби людини.

Сучасні дослідники проблем виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, справедливо приділяють увагу кримінологічній характеристиці засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Річ у тому, що вивчення особистості цих засуджених є запорукою належного виконання поставлених перед службою завдань щодо досягнення мети кримінального покарання. Тому, надаючи загальну характеристику особи, співробітники інспекції вивчають індивідуально-психологічні властивості правопорушників.

Серед загальної характеристики таких засуджених провідне місце посідає і соціально-демографічна характеристика засуджених, яка дозволяє визначити коло проблем, які є найбільш важливими і стосуються роботи, освіти, здоров’я, соціальних зв’язків засуджених, а тому глибоке їх вивчення переконує у необхідності їхнього висвітлення з метою вдосконалення правового забезпечення й підвищення ефективності застосування форм і методів профілактично-виховного впливу [18, с. 150].

Аналіз опрацьованих нами джерел доводить, що незалежно від того, скільки існує тверджень серед вчених у галузі кримінології і кримінально-виконавчого права щодо основних ознак, притаманних особі злочинця, його соціально-демографічна характеристика залишається однією із важливих та значущих. Однак, вона допоки ще залишається малодослідженою стосовно засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі.

Відомості про стать, вік, сімейний стан та освітній рівень засудженого у запропонованій нами структурі соціально-демографічної характеристики посідають чільне місце. Вивчаючи засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі, нами було проанкетовано 628 осіб, які відбували даний вид кримінального покарання, у семи областях України, що становить 44 % від загальної кількості цих засуджених [72].

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 61 КК України обмеження волі призначається як основний вид покарання на строк від одного до п’яти років. Законодавець не диференціює призначення покарання щодо статі, зазначаючи при цьому лише вікові обмеження. Однак, характеризуючи засуджених за статтю, необхідно враховувати соціальні ролі чоловіка та жінки, що створить можливість правильно застосовувати форми і методи профілактичного, виховного характеру та соціальної адаптації.

Так, при проведенні дослідження нами було встановлено, що найбільшу питому вагу становлять засуджені віком від 18 до 25 років (36,7  %), другу – від 25 до 35 років (31, 3 %); третю – від 35 до 60 років (29,7 %). На нашу думку, широке застосування судами даного виду покарання до осіб молодого віку можна пояснити тим, що призначення даного виду покарання передбачає залучення засуджено до праці, іншими словами, відбувається різка і довготривала зміна оточення особи, з метою відчуття нею характеру правообмежень, ефективності виховного впливу, а також попередження вчинення нових злочинів у майбутньому, що є доцільним саме для більш зрілої вікової групи. Таким чином, особа усвідомить обсяг моральних та інших страждань, завданих їй відбуванням покарання.

Така позиція підтверджується і окремими авторами, оскільки молодь лише з настанням певного віку формує характер, свою соціальну поведінку, яка у подальшому визначає форми її діяльності та соціальне становлення особистості [126, с. 47]. Родинні зв’язки завжди пов’язані з місцем народження та проживання засудженого, а наявність постійного місця проживання є одним зі стабілізуючих антикриміногенних факторів.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9601.html