---

Кримінально-правова характеристика засуджених до покарання у виді обмеження волі

Починаючи розгляд кримінально-правової характеристики засуджених до обмеження волі, варто звернути увагу на відсутність у науковій, зокрема кримінологічній, літературі чіткої дефініції даного поняття. На наш погляд, це пов’язано із тим, що її структура різниться у межах суміжних наук, що тісно пов’язані між собою, – кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право.

Так, у кримінологічній науці під кримінально-правовою характеристикою особи злочинця розуміють дані про склад вчиненого злочину, спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті, інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо [113, с. 97]. Усі ці відомості про особу дозволяють, в першу чергу, визначити основні детермінанти протиправної поведінки та спрогнозувати заходи попереджувального характеру на майбутнє.

Відомий кримінолог Н. С. Лєйкіна, у своїй роботі «Криминология о преступнике» визначає особу злочинця як особу, яка вчинила злочин внаслідок притаманних їй поглядів, негативного ставлення до суспільних інтересів та вибору суспільно небезпечного шляху для їх реалізації [115, с. 9]. У цьому визначенні, на нашу думку, визначено зв’язок між кримінологічним та кримінально-правовим наповненням особи. Адже тільки вчинення злочину дає підстави стверджувати про існування особи злочинця.

Коли мова йде про кримінально-правову характеристику особи у кримінальному праві, то дослідники ототожнюють кримінально-правові ознаки із ознаками конкретного діяння, яке містить ознаки складу злочину [96, с. 9]. При чому зазначають, що за межами складу злочину існує чимало інших ознак, які мають кримінально-правове значення: соціальна характеристика особи, склад її сім’ї, стан здоров’я, професія та певні обставини вчиненого діяння. Особливість цієї характеристики особи злочинця знаходить свій вираз і в тому, що вона дає чітке уявлення про особу злочинця саме з боку кримінального закону і відокремлює якості особи саме з кримінально-правових позицій.

Кримінальне право досить жорстко підходить до наявності суб’єктивних ознак і їх значення для правильної кваліфікації та призначення покарання конкретній особі, винній у вчиненні злочину. Це має принципове значення для наявності у діянні ознак складу злочину, без яких неможливий розвиток всіх інститутів кримінального права [99, с. 81]. Таким чином, простежується тісний зв’язок між кримінально-правовими ознаками, які мають значення для правильної кваліфікації злочинного діяння у кримінальному праві та цими ж ознаками, але які дозволяють досліджувати особу злочинця саме через призму кримінології.

Радянські кримінологи слушно зауважували: не варто зосереджуватися на значенні злочинного діяння при оцінці особи злочинця та робити висновки, обґрунтувавши їх виключно на інформації про злочин [98, с. 117]. З такою думкою варто погодитися принаймні з наступних міркувань: по-перше, вчинений злочин, його мотиви та причини, а також інші ознаки можуть відповідати стійкій спрямованості особи, її ціннісним та життєвим орієнтаціям; по-друге, вони також можуть і різнитися, бути не притаманними для конкретної особи, а бути спричинені певною ситуацією.

Таким чином, можливо зробити висновок про те, що з’ясування дійсного значення кримінально-правових ознак конкретної особи, яка вчинила злочин, є однією із важливих передумов для виявлення причин та умов злочину. Деякі вчені слушно звертають увагу і на той факт, що кримінально-правова характеристика засудженого визначає напрями діяльності суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин щодо їх виправлення і ресоціалізації [25, с. 167]. Ми підтримуємо наукову позицію тих дослідників, які стверджують, що вона дає можливість правильно визначити напрями і межі вивчення особи злочинця та саме ті властивості, що відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину [82, с. 85].

Особливої уваги у цьому зв’язку заслуговує наукова стаття В. І. Борисова та О. О. Пащенка, у якій розкривається сутність не тільки кримінально-правової характеристики злочинів, що полягає у відображенні особливостей їх певного виду, що мають значення для з’ясування їх природи, суспільної небезпечності, змісту ознак, кримінальної відповідальності та призначення покарання, а й особи злочинця [47, с. 181]. Слід підтримати думку авторів про те, що питання вивчення особи злочинця – це комплексна, міжгалузева проблема, дослідження якої є предметом кримінології, кримінального права, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології. Виходячи з окреслених нами напрямів, ми не можемо не враховувати важливість кримінально-правових ознак засудженого як елемента у структурі кримінально-виконавчої характеристики засуджених.

Якщо виходити із важливості кримінально-правових ознак в особі засудженого, який відбуває кримінальне покарання у виді обмеження волі, то цікавим для нашого дослідження видається такий елемент суб’єкту злочину як стан осудності. До такої думки ми доходимо, керуючись наступними судженнями: по-перше, винність особи як необхідний елемент суб’єктивної сторони припускає її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Усвідомлення особою власної вини у вчиненому злочині має важливе значення для її ставлення до основних засобів виправлення і ресоціалізації, що, в свою чергу, має значення для кримінально-правової характеристики засудженого. По-друге, перенесення у площину виконання покарань медичного критерію осудності як одного із елементів суб’єкту злочину зобов’язує персонал виправного центру диференційовано підходити до вивчення впливу на особу режиму відбування покарання, передбаченого ст. 102 КВК України. Зміст осудності передбачає здатність відображати у свідомості певні процеси, у тому числі період відбування покарання.

Сучасні дослідники у галузі кримінально-виконавчого права слушно зауважують, що види злочинів, за які були засуджені особи, котрі відбувають ті чи інші види покарань, багато у чому відбивають характеристику суспільної небезпеки злочину і особи злочинця [18, с. 167]. Без сумніву, ці показники впливають, у першу чергу, на прийняття судом рішення про призначення виду та строку відбування покарання особою, а у процесі їхнього виконання – на організацію та здійснення виховного впливу на засуджену особу.

Для з’ясування кримінально-правових ознак засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі, нами було проведено вибіркове анкетування 628 засуджених до даного виду покарання у семи областях України. Варто відзначити тенденцію до збільшення за останні роки кількості засуджених до даного виду покарання. Так, за даними судової статистики середньорічна кількість засуджених становить близько 2000 осіб, що у співвідношенні із засудженими до позбавлення волі на певний строк становить 1 до 74,5 [59].

Досліджуючи розподіл цих засуджених до місця відбування покарання, нами було проаналізовано, за якими статтями КК України їх засуджено. Аналіз вчинених ними злочинів показав, що найчастіше суди призначають цей вид покарання за злочини проти власності (ст. 185 КК України): у 14,8 % випадків. На нашу думку, це пояснюється існуючою тенденцією щодо утримання на високому рівні злочинів даного виду у структурі злочинності у державі. Підтвердженням цьому може служити і судова статистика. Так, у 2010 році зареєстровано 51,2 тис. крадіжок чужого майна, що на 0,2 % менше від аналогічного періоду минулого року, але вони найбільш поширені у структурі корисливих злочинів – 26,4 % (25,5 %). Вчинено 12,3 тис. крадіжок із квартир громадян, що на 1,8 % більше; їх частка становила 24 % (23,5 %) від числа всіх крадіжок [5]. Поряд із цим, значний відсоток опитаних відбуває покарання за вчинення розбою (6,3 %) та грабежу (5,5 %). На жаль, слід констатувати, що корислива, насильницька злочинність постійно розширюється за рахунок збільшення прошарку безробітних і бездомних, особливо серед біженців, молоді та підлітків.

На наше переконання, зазначена обставина є тривожним сигналом не лише для працівників кримінально-виконавчої системи, що перебудовують свою роботу з урахуванням гуманізації нового законодавства, але й, у першу чергу, для кримінологів, соціологів, політологів та інших спеціалістів, які ведуть боротьбу з явищами деморалізації та деградації суспільства.

Наступними за кількісними показниками у структурі вчинених злочинів засудженими до обмеження волі є протиправні діяння, пов’язані із ухиленням від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Із опитаних нами осіб 7,8 % відбувають покарання саме за цей вид злочинів, передбачених Розділом XVIII КК України. У процесі спілкування з такими засудженими з’ясувалося, що підставою для застосування даної норми стало невиконання встановлених судом обов’язків а також притягнення їх до адміністративної відповідальності. Таким чином, вбачаємо за необхідне спрямувати виховний вплив до зазначеної категорії засуджених на формування у них поваги до існуючих законів, дисциплінованості та почуття відповідальності. Саме у період відбування покарання ця виховна робота покладається на начальника відділення соціально-виховної та психологічної роботи.

Аналіз вчинених злочинів показав, що решта протиправних діянь у загальній структурі вчинених злочинів засудженими до покарання у виді обмеження волі розподілилась наступним чином: злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становлять 5,5 % (ст. 155 КК України) від загальної кількості опитаних нами осіб. Звертає на себе увагу той факт, що суди у 2,3 % застосовували ст. 82 КК України, тим самим втілюючи на практиці принцип гуманізму при призначенні покарань, а також враховуючи особу винного.

Призначаючи покарання у виді обмеження волі, суди повинні враховувати рівень соціально-педагогічної занедбаності таких осіб, зазначає Є. М. Бодюл [42, с. 78], адже не всіма категоріями засуджених ізоляція сприймається однаково. Тому необхідно, на нашу думку, призначати його тим особам, які вчинили злочини вперше і не мають злочинного досвіду перебування у місцях позбавлення волі. Майже у 40 % випадків суди призначали даний вид покарання саме стосовно осіб, які не мали попередніх судимостей; у 10,2 % випадків особи вже мали одну судимість; у 13,3 % випадків – дві судимості. Решта опитаних нами респондентів не надала потрібної інформації. Сукупний термін перебування у місцях позбавлення волі особами, які вже мали попередні судимості, становить від 3 до 5 років (61 %); від 5 до 10 років (17,2 %); від 10 і більше років 21, 8 %.

Збільшення частки засуджених, до яких застосовувалося судами обмеження волі і які вже відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк, свідчить про те, що під час винесення вироку суди виважено підходять до використання більш суворого за обсягом кари покарання (позбавлення волі на певний строк) і застосовують обмеження волі як альтернативу цьому більш суворому покаранню.

КК України при призначенні покарання за вчинення злочину передбачає можливість застосування поряд із основним покаранням і додаткових видів покарань. При призначенні покарання суд обов’язково має враховувати загальні засади призначення покарання як-то: 1) суд призначає покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України; 2) суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання [138, c. 146-148].

Надаючи кримінально-правову характеристику засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ми не можемо оминути своєю увагою такий важливий інститут у кримінальному праві як призначення додаткових видів покарань. Відповідно до КК України, до винної особи можуть бути застосовані наступні види додаткових покарань: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Поряд із цим, законом передбачено і покарання, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові. Зокрема, такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю засудженим до обмеження волі було призначено як додатковий вид покарання у 19,5 % випадків; решта респондентів не дала відповіді на відповідне запитання. Це дозволяє зробити висновок про те, що суди у більшості випадків застосовують поряд із основним покаранням і додаткові.

Покарання у виді обмеження волі обумовлює необхідність відображення змін в особистісній, мотиваційній та інших сферах життя засуджених у виправному центрі. Адже висновки, які робитимуться персоналом, дозволять усунути недоліки та прогалини у виховній роботі із засудженими різних вікових категорій. Це, у свою чергу, впливає на подальшу перспективу після звільнення.

Сучасні дослідники в галузі кримінального права, розглядаючи даний вид покарання, звертають увагу на певні неузгодженості, що існують у КК України. Їх зміст полягає у тому, що згідно з чинним КК України обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років, а оскільки такий вид покарання як позбавлення волі на певний строк призначається на строк від одного до п’ятнадцяти років, виникає проміжок часу, який називають «часовою ямою» і, як наслідок, пропонується урегулювати це питання шляхом зменшення максимального строку обмеження волі до трьох років [154, с. 152]. Ми вважаємо, що дане питання є дискусійним, тому потребує додаткового вивчення і наукового обґрунтування.

 

3.3. Кримінально-виконавча характеристика засуджених до покарання у виді обмеження волі

 

Кримінально-виконавче законодавство не оперує на сьогоднішній день таким поняттям як „кримінально-виконавча характеристика засудженого”. Це пояснюється, насамперед, відсутністю ґрунтовних наукових досліджень з цього питання, а також догматичним підходом до існуючих загальноприйнятих юридичних характеристик.

Прийняття у 2003 р. КВК України зумовило розвиток нової віхи у кримінально-виконавчій політиці держави і стало поштовхом для активізації зусиль щодо подальшого реформування системи виконання покарань. Однак, не дивлячись на відсутність у кримінально-виконавчому законодавстві даної правової категорії, серед науковців існую думка про необхідність її запровадження у науково-понятійний апарат [26; 208].

Серед останніх наукових робіт є певний відсоток тих, які присвячені саме кримінально-виконавчій характеристиці окремих видів покарань [20; 209], що підтверджує її актуальність і значимість для покращення виконання кримінальних покарань. Тому, даючи кримінально-виконавчу характеристику засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ми маємо вирізнити найбільш значимі ознаки у її структурі, для чого необхідно звернутися до її витоків та правової природи.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9601.html