---

Кримінально-виконавча характеристика засуджених до покарання у виді обмеження волі

Кримінально-виконавче законодавство не оперує на сьогоднішній день таким поняттям як „кримінально-виконавча характеристика засудженого”. Це пояснюється, насамперед, відсутністю ґрунтовних наукових досліджень з цього питання, а також догматичним підходом до існуючих загальноприйнятих юридичних характеристик.

Прийняття у 2003 р. КВК України зумовило розвиток нової віхи у кримінально-виконавчій політиці держави і стало поштовхом для активізації зусиль щодо подальшого реформування системи виконання покарань. Однак, не дивлячись на відсутність у кримінально-виконавчому законодавстві даної правової категорії, серед науковців існую думка про необхідність її запровадження у науково-понятійний апарат [26; 208].

Серед останніх наукових робіт є певний відсоток тих, які присвячені саме кримінально-виконавчій характеристиці окремих видів покарань [20; 209], що підтверджує її актуальність і значимість для покращення виконання кримінальних покарань. Тому, даючи кримінально-виконавчу характеристику засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ми маємо вирізнити найбільш значимі ознаки у її структурі, для чого необхідно звернутися до її витоків та правової природи.

Історія становлення даного поняття бере свій початок із проведення спеціальних переписів засуджених, які проводилися за часів Радянського Союзу. Саме наукові праці, опубліковані за результатами цих переписів, дозволяють визначити ознаки, притаманні для неї та з’ясувати її значення для процесу виправлення і ресоціалізації засуджених як кінцевої мети відбування та виконання кримінального покарання. Проаналізувавши основні праці, котрі збереглися та присвячені характеристиці засуджених, які відбували покарання у виправно-трудових колоніях різних видів режиму, ми помітили певні спільні ознаки, які можемо віднести до елементів характеристики засуджених у процесі відбування ними покарання.

До таких складових належать: місце вчинення злочину; відбуття засудженими строку покарання в установі виконання покарань; зайнятість на виробництві установи та наявність у них виробничої спеціальності; участь у самодіяльних організаціях засуджених; поведінка у період відбування покарання; ставлення до праці у період відбування покарання.

В аспекті вивчення правової природи кримінально-виконавчої характеристики засуджених ми не можемо не звернути увагу на той факт, що вона впливає безпосередньо на процес виконання покарання і несе в собі відбиток однієї із цілей покарання – виправлення засудженого. З цієї позиції вбачається цікавим визначення характеристики засудженого у процесі відбування покарання як пенітенціарної. Саме такої думки дотримуються О. М. Ігнатова, А. П. Дяченко та О. Б. Борисова.

Під нею розуміється підсумковий результат процесу виправлення і перевиховання засуджених, який дає адміністрації виправно-трудової колонії підстави вважати, що процес виправлення повністю завершений і засуджені перевиховані у дусі сумлінного ставлення до праці, точного виконання законів й поваги до правил соціалістичного співіснування [80, с. 30]. На нашу думку, такий підхід є найбільш цікавим, оскільки повною мірою відображає змістовне навантаження, яке повинна містити в собі ця характеристика. Виходячи з того, що засуджені до обмеження волі перебувають в установі відносно нетривалий проміжок часу, постає, на наш погляд, важлива проблема − за короткий проміжок часу застосувати усі заходи виховного характеру, передбачені чинним КВК України. Таким чином, ми вважаємо, що одним із важливих та змістовних її елементів є саме кримінально-виконавчий вплив на засудженого до покарання у виді обмеження волі.

Ми вже зазначали, що кримінально-виконавча характеристика є малодослідженою у порівнянні з іншими характеристиками, що використовуються при дослідженні особи, яка вчинила злочин. Проте хочемо зауважити, що у інструментарії науковця, який досліджує виконання кримінальних покарань, на сьогоднішній день немає такої категорії, яка б дала уявлення про перебіг даного процесу та поєднання його із виховним впливом на засудженого. Саме тому ми приділяємо увагу кримінально-виконавчій характеристиці.

Уперше на монографічному рівні шляхи розвитку наукових досліджень у галузі кримінально-виконавчого права окреслив професор І. Г. Богатирьов, який вказав, зокрема, на необхідність введення до її науково-понятійного апарату нового поняття – кримінально-виконавчої характеристики кримінальних покарань. В основу такої характеристики ним покладено два інститути: інститут виконання покарання та інститут відбування покарання, оскільки зміст цих інститутів полягає у визначенні порядку та умов виконання і відбування того чи іншого виду покарання, реалізації мети покарання, повного та всебічного вивчення особи засудженого [26, с. 40-41].

Цікавою є позиція С. В. Царюка, який зазначає, що кримінально-виконавча характеристика повинна охоплювати як суспільні відносини, пов’язані з органами і установами виконання покарань (виконання), так і безпосередньо засуджених, які відбувають покарання згідно із вироком суду (відбування) [207, с. 75]. Тим самим, цілковито виправдовуючи призначення ДПтС України як органу, який здійснює єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та виконує завдання, зазначені у ч. 1 ст. 1 КВК України [20, с. 37], автор надає власне визначення та структуру такої характеристики, включаючи до неї такі елементи: соціально-демографічні, соціально-психологічні ознаки засудженого, правовий статус засудженого, умови відбування покарання та ступінь виправлення засудженого.

У свою чергу, О. І. Богатирьова вбачає, що кримінально-виконавча характеристика покарання являє собою складний аналітико-пізнавальний процес, метою якого є всебічне вивчення порядку і умов виконання та відбування покарання. Основними елементами такої характеристики авторка визначає місце відбування покарання засудженою особою, ставлення її до суспільно корисної праці, поведінку засудженого під час відбування покарання, ступінь його виправлення.

Доцільність запровадження у діяльність виправного центру такої характеристики на засуджених не тільки у період відбування ними покарання, але і під час їх звільнення обґрунтовано тим, що це матиме бажані позитивні наслідки у вивченні особи засудженого та забезпечить щодо неї ефективний і тривалий виправний вплив як у період перебування цієї особи у виправному центрі, так і за його межами [29, с. 10].

Підсумовуючи викладене у контексті розуміння кримінально-виконавчої характеристики окремими дослідниками у галузі кримінально-виконавчого права, слід зробити висновок, що кримінально-виконавча характеристика є однією із важливих складових дослідження впливу на засудженого основних засобів виправлення і ресоціалізації, що робить її важливим інструментом під час проведення нашого дослідження.

Сучасні фахівці у галузі кримінально-виконавчого права поширюють сферу впливу режиму на суб’єктів виконання покарань – адміністрацію установ виконання покарань та суб’єктів відбування покарань – засуджених до позбавлення волі [108, с. 6]. Проаналізувавши ч. 1 ст. 102 КВК України, стає зрозумілим, що законодавець саме так і вчинив, визначивши, що режим – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених. Саме ізоляцію як провідну рису, що характеризує режим відбування покарання засудженими до обмеження волі, визначає і В. М. Трубников [188, с. 205]. Важливим, на нашу думку, для з’ясування значення режиму відбування покарання у структурі кримінально-виконавчої характеристики необхідно звернутися до тлумачення самого поняття режиму з позиції різних теоретичних підходів.

Так, на думку О. Б. Пташинського, режим – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов’язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу, роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених [163, с. 53].

В. М. Трубников визначив режим виконання і відбування покарання як сукупність норм кримінально-виконавчого права, що регулюють порядок та умови виконання і відбування кримінальних покарань, які забезпечують реалізацію покарання засуджених і створюють умови для ефективного застосування інших засобів виховного впливу [107, с. 148].

О. М. Джужа висловлює думку про те, що режим позбавлення волі – це встановлена нормами кримінально-виконавчого права система правообмежень і спеціальних правил поведінки засуджених під час відбування покарання, метою якої є виправлення засуджених. До підкресленої системи вчений відносить: перебування протягом строку покарання у спеціальній установі закритого типу (ізоляція засудженого); постійний нагляд (контроль); цензура кореспонденції, огляд посилок (передач) і бандеролей; обмеження листування; позбавлення права зберігати і використовувати гроші та цінні папери [113, с. 162].

А. . Степанюк, розглядаючи питання режиму, зазначає, що останній виявляє свою здатність служити деякому набору цілей та завдань і сам виявляється як сукупність певних можливостей, що й дозволяє визначити його як засіб різних цілей і завдань. Тому режим зазначений автор розглядає і як засіб виправлення засуджених, і як засіб виконання та відбування покарання [178, с. 216-217].

З наведених поглядів та наукових позицій вбачається, що у більшості випадків режим вчені розглядають крізь категорію „порядок”: порядок виконання покарання у кримінально-виконавчих установах [183, с. 227-228]; порядок відбування покарання, встановлений нормами права [181, с. 53]; порядок виконання і відбування покарання [106, с. 386-402; 111, с. 334-343].

Враховуючи те, що докладний аналіз цього складного питання не можна обмежити рамками одного дослідження, лише зауважимо, що ми дотримуємося позиції, яку займає переважна більшість науковців, відповідно до якої режим – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання [152, с. 32].

Однак зазначимо, що режим відбування покарання має важливе значення, оскільки регламентує життя засуджених в умовах ізоляції з постійним дотриманням правил поведінки, передбачених для даного виду установи виконання покарань, і відображає ставлення засуджених до правообмежень, які встановлені для даного виду покарання, характер стягнень та заохочень протягом строку відбування покарання, відносини в колективі засуджених.

Новелою у Кримінально-виконавчому кодексі України стало закріплення на законодавчому рівні змісту режиму як такого, що повинен зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі. Таке розуміння його призначення співпадає із вимогами міжнародних документів, зокрема п. 60 Мінімальних стандартних правил поводження із в’язнями [132, c. 253]. Щодо цілей, які переслідує даний правовий інститут, то основоположним у правозастосовній діяльності персоналу установи повинен бути принцип законності. Завдяки йому досягається дотримання вимог режиму усіма суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин під час використання основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.

Значенню режиму як одному із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених надають перевагу і практичні працівники виправних центрів, у яких відбувають покарання засуджені у виді обмеження волі. Проведене нами анкетування 250 співробітників, які працюють на різних посадах у виправних центрах показало, що 33,3 % з них вважають режим одним із найбільш ефективних засобів, який забезпечує досягнення мети відбування і виконання покарання, соціально-виховну роботу – 11,1 %; ще 19,7 % назвали суспільно корисну працю; 6,2 % – громадський вплив та загальноосвітнє і професійно-технічне навчання.

Поряд із цим, переважна більшість із опитаних нами співробітників вважає за необхідне комплексне застосування усіх перелічених у законі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (49,4 %).

Нами також було запропоновано персоналу колонії, який брав участь в опитуванні, визначити найбільш оптимальні заходи, які б сприяли зміцненню режиму відбування покарання. Отримані результати стали для нас певною несподіванкою. Так, переважна більшість опитаних нами співробітників (38,3 %) висловилася за полегшення умов тримання засуджених. На нашу думку, це можна пов’язати із суворістю умов тримання засуджених, особливо тоді, коли мова йде про тих із них, котрі не мають попереднього досвіду перебування у місцях позбавлення волі. За ширше використання спецзасобів висловилися 37,3 % опитаних; за ефективне використання заходів заохочення і стягнення до засуджених – 19,7 %; за збільшення кількості персоналу – 4,9 %.

Важливість застосування заходів заохочення і стягнення для визначення ефективності режиму відбування покарання не варто недооцінювати. Від розумного та виваженого застосування стимулюючих та караючих санкцій залежить сприйняття засудженими не тільки режиму відбування покарання, а й інших засобів виправлення і ресоціалізації. Крім того, вони здатні стимулювати правослухняну поведінку засудженого або навпаки – налаштувати проти адміністрації установи, тим самим підштовхуючи засудженого до ігнорування і невиконання вимог режиму відбування покарання.

У контексті дослідження режиму ми поцікавилися думкою персоналу і стосовно можливості залучення засуджених до обмеження волі до суспільно корисної праці у межах установи [186, c. 196]. Переважна більшість опитаних працівників (83,9 %) схвально ставиться до такої можливості і лише 13,9 % висловилися проти неї.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можемо констатувати, що режим є важливим складовим елементом кримінально-виконавчої характеристики засуджених до обмеження волі. На сьогоднішній день практики визнають, що основною його складовою є ізоляція таких осіб, поєднана із суворими умовами тримання засуджених, які варто було б переглянути у бік послаблення. Водночас слід звернути увагу на можливість використання суспільно корисної праці цих засуджених як елемент відволікання засуджених від порушення режимних вимог а також як засіб працетерапії, котра сприяє зняттю психологічного навантаження на них.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/9601.html