Соціально-історичні, соціально-культурні й соціально-психологічні передумови розуміння юридичної відповідальності

Це питання видається вкрай важливим, оскільки еволюція обдарувала людський мозок саме контекстуальною пам’яттю та контекстуальним механізмом мислення. Очевидно, що розуміння кримінальної відповідальності як обов’язку дати відповідь за свою поведінку, визнати свою провину, виходить із загальнолексичного розуміння терміну «відповідальність», а також розуміння останньої, яке склалось у соціальній філософії, етиці, психології та педагогіці [305, с. 87-88; 363, с. 347-350]. Так, поняття «відповідальність» у психології розглядається як контроль, що здійснюється в різноманітних формах над діяльністю суб’єкта, з точки зору виконання ним загальноприйнятих норм. Відповідальність розглядається як необхідний компонент вольової саморегуляції особи й характеризується усвідомленим додержанням моральних принципів і правових норм, що виражають суспільну необхідність [388, с. 177; 558, с. 8]. Нерідко психологи ототожнюють відповідальність із виною особи [364, с. 16]. В.А. Ойгензіхт указував, що для свідомого вольового акту специфічне почуття відповідальності. Саме на цій стадії психічного процесу виникає питання про вину суб’єкта, саме в цей момент можна казати про остаточно обране бажання, про передбачення або не передбачення наслідків [418, с. 309]. В.М. Оржеховська відзначає, що всі дії, пов’язані з відповідальністю, передбачають активність суб’єкта, незалежно від того чи нав’язана йому відповідальність зовні, чи взята ним на себе добровільно; відповідальність завжди усвідомлена й проявляється також у сфері почуттів; вона є рисою характеру особистості та її можливо виховувати [422, с. 26]. Про виховання відповідальністю вказує також Н.А. Мінкіка [391, с. 215]. Вона зазначає, що відповідальність – це філософсько-соціологічна категорія, яка відображає об’єктивно необхідні взаємовідносини між особою, колективом, суспільством, що виражають історично конкретний характер їхніх взаємних обов’язків, які реалізуються у свідомій і вольовій поведінці та діяльності [392, с. 23]. Так само мислить О.О. Чистяков, зазначаючи, що мова про відповідальність може й повинна вестися в усіх випадках, коли ставиться питання про відповідність або не відповідність діяльності суб’єкта вимогам, котрі висуваються до нього суспільством, співвіднесення можливої поведінки з належною. Отже, підкреслює автор, якщо свобода є здатністю приймати рішення зі знанням справи, то відповідальність – це необхідність чи обов’язок прийняття рішень, що відповідають або не відповідають соціальним вимогам, котрі висуваються до суб’єкта [567, с. 34]. Очевидно, що розуміння дослідника соціального змісту відповідальності як обов’язку вплинуло в подальшому й на концепт поняття кримінальної відповідальності, який він сформулював.

Відповідальність тут розуміється як взаємозв’язок суб’єктів, що проявляється в соціальних, у тому числі юридичних обов’язках. Причому ці обов’язки мають реалізовуватися в позитивному руслі, тобто відповідальною поведінкою буде та, що проявляється в належному, а не в сущому. Відповідальність там, де людина утримується від заподіяння шкоди, або там, де вона приносить користь іншому, а не в тім, що людина зазнає осуду й іншої кари, бо тоді, коли особа звільняється від юридичної відповідальності, її позбавляють можливості реалізувати свій «обов’язок». Це відбувається на інституційному рівні, офіційно. Часто людина радіє такій перспективі. Очевидно, що в цій ситуації ми не можемо вести мову про відповідальну поведінку як поведінку, що проявляється в такій діяльності, коли особа сприяє власному засудженню, адже цю діяльність вона не може реалізувати від свого імені чи вимагати від суспільства такого засудження. Указана ситуація виглядала би неприродно, а бачення юридичного обов’язку в неприродному – це занадто. Видається, що обов’язок проявляється в тому, щоб у своїй діяльності людина чинила так, щоб ніхто не міг її засудити за шкідливу поведінку.
А.І.-о. Гусейнов указує, що право зв’язане з уповноваженою й зобов’язаною сторонами, оскільки зв’язок права з обов’язками, а свободи з відповідальністю, є характерною рисою соціальних цінностей, закріплених у праві [285, с. 11, 26]. Він розглядає відповідальність у порівнянні зі свободою й відповідальність у нього залишається в нормативних рамках, але не лише в правових, тобто право пов’язане з уповноваженням та обов’язком як парною категорією, що ґрунтується на, відповідно, свободі й відповідальності. Відповідальність, відтак, є соціальною основою для правового обов’язку, як свобода є основою для уповноваження. Якщо людина порушує свій обов’язок, вона заперечує свою відповідальність і паплюжить свободу інших людей, оскільки свобода та відповідальність є культурними конструктами, що породжують право як похідний соціальний конструкт. Особа, яка порушила свій обов’язок діє безвідповідально.

Е. Койл веде мову про відповідальність перед суспільством як про звітність перед останнім [426, с. 55]. Очевидно, ця звітність проявляється в належній поведінці, яка очікується від особи, а не в тому, щоби повинитися перед ним у своїх хибах. До сьогодні у філософських дослідженнях моральну відповідальність поєднують зі свободою людини, а тому з обов’язком дати звіт за обраний варіант поведінки, а не інший. К. Ален указує, що моральна відповідальність можлива лише тоді, коли людина здатна вільно контролювати свою поведінку для того, щоб могти звітувати за дії, які вона вчинили за умови можливості вчинити інші, а сер П. Строусон стверджує, що покарання й моральне засудження включають моральну вину, а вина включає моральну відповідальність, моральна відповідальність включає свободу, а свобода включає фальшивий детермінізм [70, p. 1, 47], тобто ретрибутивний наслідок поведінки вони ґрунтують на вині, а вину на відповідальності, а відповідальність на свободі. Останню ж ставлять у залежність від вирішення питання про детермінізм. Неважко помітити, що відповідальність у цьому ланцюзі носить природу обов’язку, тому обов’язок підмінюється словом «відповідальність».

А.М. Єрмоленко підкреслює, що слово «відповідальність» має два щільно пов’язаних між собою значення. Перше, передбачає відповідальність за свої вчинки, за результати своєї діяльності, і відповідальність за когось, заради когось, тобто відповідальність у монологічному сенсі. Друге значення – це відповідальність перед кимсь: перед іншими людьми, суспільством у цілому, перед богом, тобто відповідальність у комунікативному сенсі [305, с. 87]. Зазначена думка зачерпнута з філософії Г. Йонаса, який розділяв два значення поняття відповідальності: як відповідальність за наслідки своєї діяльності та відповідальність за те, що належить робити і, відповідно, відповідальність «за» та відповідальність «перед кимсь, чимось». Відповідальність «за» не залежала в теорії Г. Йонаса від результату комунікації – закон, у тому числі моральні норми, встановлені комунікативним суспільством. Відповідальність «за», це насамперед, на його думку, відповідальність за те, щоб людство існувало, незалежно від нормативної системи суспільства [330, с. 100, 102]. Примітним є те, що зазначені вчені використовують термін «відповідальність» як щось цілком саме собою зрозуміле, без пояснення того, у чому полягає її зміст. Але відповідальність у цій теорії розумово схоплюється як певна поведінка, що не шкодить людству, його існуванню (відповідальність «за»), а відповідальність «перед» є, за словами Г. Йонаса, симетричною, тобто вона передбачає симетричність відносин і рівноправність участі членів суспільства в дискурсі, а тому вона має означати залежність від соціальних норм поведінки й, очевидно, має ґрунтуватися на поведінці, що відповідає цим нормам і взятим зобов’язанням [330, с. 102]. Представник теорії комунікативної філософії К.-О. Апель обґрунтовує відповідальність ідеєю загального людського майбутнього та прогресом. Він відсторонюється від ґрунту етики відповідальності в кантівській лексиці самодостатності добра, а зосереджує свої зусилля на доведенні, що відповідальність виникає там, де існує розуміння спільної зацікавленості в майбутньому, на ідеї ідеальної комунікативної спільноти. Проте сама відповідальність розуміється ним як певна загальнокорисна поведінка, що не ставить хреста на майбутньому людства. Отже, на його думку, відповідальність має бути там, де є усвідомлення обов’язку прогресивної реалізації соціальних і політичних умов у національних та інтернаціональних межах [234, с. 46-60]. Знов-таки відповідальність розуміється не як наслідок шкідливої поведінки, а як належна поведінка.

А.М. Єрмоленко лише відзначає, що відповідати за щось означає дослівно – тримати мову й відповідь, і представляти в діалозі з учасниками прийнятні підстави для своєї власної діяльності [305, с. 87]. Він розкриває питання відповідальності у зв’язку з її вектором чи то індивідуальним, чи то суспільним, чи то трансцендентним. Зрозуміло, що запропоноване розуміння відповідальності знаходиться далеко від феномену кримінальної відповідальності. Тому його важко уявити в якості родового поняття останньої.

Б. Фоґельман, представник соціально-філософської концепції світу – «Новий Реалізм», веде мову про життя як про відповідальний обов’язок, тому що через наше вплетення в процес еволюції життя, на думку Б. Фоґельмана, ми відповідальні за збереження та прискорення життя й повинні сприяти цьому [552, с. 145], тобто філософ веде мову про відповідальність як про щось саме собою зрозуміле, хоча, можливо, термін «відповідальність» був використаний перекладачами й може бути не зовсім точним щодо авторської концепції, однак, багато іноземних досліджень, у тому числі й філософських, використовують термін «відповідальність» як загальновживаний і загальнозрозумілий.

О.С. Кобліков представляє відповідальність як категорію етики, у якій репрезентована соціально-нормативна складова та складова можливості людини виконувати нормативи [336, с. 13]. Означене розуміння типове, воно підкреслює конститутивні ознаки, що зумовили розуміння юридичної відповідальності як обов’язку (її соціально-нормативна іпостась) і відповідальності як правового наслідку, котрий залежить від можливості людини, що супроводжує таку категорію, як вина.

В англомовних країнах використовують термін «відповідальність (responsibility)» у загальнолексичному розумінні, тобто як узяти на себе певні обов’язки або турботу. Це стосується не лише індивідів, але й громади, суспільства та держави. Т. Хоуп указує на взяття відповідальності (responsibilization) громадою, громадянським суспільством за контроль над злочинністю, стиснення її до певних меж, зменшення злочинності [126, p. 370-371], тобто слово використовується не в юридичному, а загальносоціальному сенсі. М. Берон використовує термінологічний зворот «accept responsibility», який можна перекласти як «узяти, прийняти відповідальність». Причому вона вживає цей зворот у контексті прийняття на себе відповідальності за свої дії чи бездіяльність [76, p. 38]. Доказову площину терміну «responsibility» використовує Ш. Келлехер. Він наводить факт із подій у Дубліні (Ірландія), у червні 1996 р., і вказує на двох злочинців, які підозрювалися у відповідальності («responsibility») за вбивство [135, p. 136]. Таким чином, Ш. Келлехер використовує зазначений термін у загальнолексичному розумінні в присвійному відмінку. А. Клайджин і М. Кроз використовують терміни «responsiveness» і «punitiveness», принагідно до двох соціально-значущих реакцій. Перший, вони розуміють у значенні сприйняття суддями, які здійснюють правосуддя з кримінальних справа, умов розвитку суспільства, а відтак, у цьому проявляється здатність на реакцію щодо суспільних очікувань. Другий, пунітивність – у значенні сприйняття суддями та суспільством суворості покарань за вчинення злочину [137, p. 158]. Звідси респонсивність, корінь якої містить слово «response» – відповідь, використовується в значенні «здатність», а покарання – у значенні кримінально-правового наслідку злочину.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15275.htm