---

Статистичний аналіз екологізації економіки та екологічності виробництва в регіонах України

Статистичний аналіз екологізації економіки представляє собою еколого-економічний аналіз виробництва, що ґрунтується на системі показників та інформації, необхідних для прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері підвищення національної конкурентоспроможності виробництва, гармонізації природокористування й охорони навколишнього середовища.

Екологізація, тобто врахування екологічної складової в економіці, є основним індикатором національної конкурентоспроможності і гармонізації природокористування. Екологізація – процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях.

Отже, рівень екодеструктивного впливу економічних систем (процесів виробництва і споживання продукції) відбиває рівень екологізації виробництва, а частка екологічних витрат у сукупних витратах виробництва конкретного виду продукції характеризує екологічність виробництва, а екологоємність виробництва характеризує стан екологічності виробництва і виступає важливим індикатором його ефективності. Провідну роль у механізмі екологізації відіграє державна політика, яка визначає умови раціонального використання природних ресурсів, поліпшення якості навколишнього середовища, створює інституціональне забезпечення екологізації суспільного виробництва.

Статистичний аналіз виробництва підприємств-забруднювачів ґрунтується на системі показників та інформації, необхідних для прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері раціоналізації природокористування й охорони навколишнього середовища, екологізації та екологічності виробництва.

Класифікація системи показників екологізації економіки і екологічності виробництва. Питанням екологізації, екологічності, екологоємності та екологічної оцінки виробництва присвячені дослідження багатьох провідних вчених України: С. Боголюбова [58, 190 с.], Б. Данилишина [40, с. 4-11], С. Дорогунцова [50, 371 с.], Л. Мельника [175, 759 с.], В. Тарасової [236, 27 с.; 239, с.210-217; 243, с 140-145; 244, 348с.; 245, 296 с.] та інших. Але деякі методологічні аспекти комплексної оцінки екологічності та екологоємності виробництва розроблені недостатньо. Різні автори пропонують, для зведення різноманітних екологічних показників в один комплексний показник, різні методи оцінки – метод експертної бальної оцінки та метод відстаней, метод сум та середніх, рейтинговий, варіаційний, кореляційний, індексний метод та інші. Серед них дискусійним залишається питання про критерії, кількість показників і комплексну оцінку екологічності.

Комплексна оцінка екологізації економіки і екологічності виробництва є кількісною характеристикою декількох зведених (об’єднаних) взаємопов’язаних показників, що дозволяє робити висновок про стан екологічності виробництва з урахуванням чинника техногенної безпеки у взаємозв’язку з економічними результатами виробничої діяльності. Основним методологічним прийомом оцінки, що використано нами в роботі, виступає статистичний метод питомої участі (розроблений В. Тарасовою), що дозволяє стандартизувати екологічні і економічні ознаки з різними одиницями вимірювання, тобто привести їх до однієї основи з метою їх порівняння.

Загальна класифікація показників з метою оцінки й аналізу екологічності виробництва може бути подана за такими ознаками: за змістом, за рівнем визначення, за часовим інтервалом, за об’єктом оцінки, за характером використання:

• за змістом показники поділяють на такі:

• натуральні – показники екологічності (екобезпечності) технологічних процесів, техніки (включаючи природоохоронне устаткування), виробничо-господарської діяльності в цілому та її окремих складових. Наприклад, ступінь очищення промислових викидів, комплексність використання сировини (ресурсна ефективність виробництва), обсяги викидів (скидів) шкідливих речовин у навколишнє середовище тощо;
• натурально-вартісні – еколого-економічний збиток у розрахунку на одиницю товарної продукції в натуральному вираженні, збиткоємність маси викиду (скиду), екологічний результат у розрахунку на одну гривню капітальних вкладень;
• вартісні – розмір економічного збитку в розрахунку на одиницю продукції у вартісному вираженні, повні екологічні витрати виробництва, екологічні платежі за забруднення довкілля;
• локальні – показники вимірюють окремий параметр ЕЕРВ і можуть бути основою формування інтегральних показників, а також використовуватися для аналізу впливу екологічних чинників (показників) на узагальнюючі результати виробничо-господарської діяльності;
• узагальнюючі – ці показники є головною, підсумковою і регулюючою оцінкою еколого-економічної ефективності технологічних процесів, забезпеченості підприємства основними природоохоронними фондами, рівня впливу виробництва на навколишнє природне середовище тощо;

• за рівнем визначення виділяють показники, що характеризують:

• народногосподарський рівень – аналізуються макроекономічні показники екологічної спрямованості;
• галузевий рівень – галузь розглядається в основному як сукупність підприємств, які об’єднуються за схожими характерними організаційно-технічними ознаками, оскільки сьогодні, в основному, відсутній дієвий галузевий організаційно-адміністративний розподіл матеріального виробництва;
• регіональний рівень – область, район;
• мікрорівень – підприємство;
• рівень внутрішньовиробничих підрозділів підприємств;

• за часовим інтервалом всі показники поділяються на ретроспективні, поточні, фактичні, оперативні, прогнозні, планові;
• за об’єктом оцінки виділяють показники, що характеризують:

• виробництво в цілому, окремі етапи відтворювальних процесів (виробничо-технологічні, переробні, організаційні, природоохоронні, ресурсозбережні тощо);
• виробництво конкретних видів продукції (послуг);
• види (складові) виробничо-господарської діяльності підприємств (виробнича, інвестиційна тощо).

• за характером використання всі показники поділяють на такі:

• регулюючі (дієві) – показники, що безпосередньо застосовуються у процесі регулювання (управління) екологічності виробництва і якості навколишнього середовища, а також стану екосистем у процесі використання;
• індикаторні – показники, за допомогою яких може здійснюватися узагальнююча характеристика екологічності виробництва у процесі аналізу;
• допоміжні показники забезпечують розрахунок комплексних, узагальнюючих еколого-економічних показників; можуть відігравати допоміжну роль при прийнятті складних, управлінських рішень.

Система показників витрат на охорону навколишнього природного середовища, екологічних платежів і зборів за забруднення навколишнього природного середовища та екологічної економіки наведена в дод. А, табл. 3.

Одним з пріоритетних завдань збалансованого розвитку України є запровадження нових принципів та ефективних заходів, спрямованих на інтеграцію екологічної складової в усі галузі економіки. Тому найважливішим чинником забезпечення переходу суспільства до моделі збалансованого розвитку є підвищення економіко-екологічної ефективності господарської діяльності. Йдеться про необхідність зменшення обсягів природних ресурсів, які витрачають на виготовлення кожної одиниці продукції, зниження кількості забруднюючих речовин, відходів, утворення яких пов’язане з виробництвом одиниці продукції кожного із секторів (галузей) господарства та економіки загалом.

Здійснення процесів екологізації пов’язане з капітальними інвестиціями та поточними витратами на охорону та раціональне використання природних ресурсів, витратами матеріальних і трудових ресурсів, що прямо або побічно впливають на кінцеві показники роботи підприємства. До складу природоохоронних витрат (відповідно з рекомендаціями до виробничої собівартості на статтю «Загальновиробничі витрати») відносяться: збори за забруднення навколишнього середовища (екологічні збори); витрати на капітальний ремонт основних фондів природоохоронного призначення; поточні витрати на природоохоронну діяльність.

Протягом 2010 р. на охорону навколишнього природного середовища підприємствами, організаціями та установами було витрачено 13,1 млрд грн, з яких 79 % (10,4 млрд грн) − поточні витрати на охорону природи, пов’язані з експлуатацією і обслуговуванням засобів природоохоронного призначення, 17 % (2,2 млрд грн) − інвестиції в основний капітал, направлені на будівництво і реконструкцію природоохоронних об’єктів, придбання обладнання для реалізації заходів екологічного спрямування і 4 % (0,5 млрд грн) − витрати на капітальний ремонт природоохоронного обладнання (дод. Ж, табл. 29).

За рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів було освоєно 18,2 % капітальних інвестицій і здійснено 3,6 % поточних витрат, а основним джерелом фінансування витрат на охорону довкілля, як і в попередні роки, були власні кошти підприємств − відповідно 77,7 % і 96,3 %. Більше половини капітальних інвестицій та поточних витрат від сумарного обсягу по країні було освоєно підприємствами Дніпропетровської (3383,3 млн грн), Донецької (2200,2 млн грн) та Луганської (1411,0 млн грн) областей.

Впровадження капітальних інвестицій та поточних витрат підприємств на охорону довкілля має низьку ефективність. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, зі слабкою ринковою диверсифікацією виробництва, що зумовлює низьку адаптивність до негативних зовнішніх впливів і призводить до різкого падіння виробництва.

У національній доповіді про стан НПС в Україні міністр екології та природних ресурсів відмічає, що «у цілому, за останній період економіка України так і не позбулася глибоких структурних деформацій і значно відстає від економік розвинутих країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва» [165, с. 194].

Протягом 2010 р. підприємствам, організаціям, установам за забруднення навколишнього природного середовища і порушення природоохоронного законодавства пред’явлено екологічних платежів на загальну суму 1508,7 млн грн, з них 52,7 % − збори за викиди в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел, 31,3 % − збори за розміщення відходів та 6,2 % − збори за скиди забруднювальних речовин у водойми. На позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення природоохоронного законодавства та штрафи за адміністративні правопорушення у сфері охорони природи припадає відповідно 9,5 % та 0,3 % екологічних платежів.

Основними платниками зборів за забруднення навколишнього природного середовища були підприємства, які виробляють та розподіляють електроенергію, газ та воду (пред’явлено зборів на суму 597,7 млн грн, або 44 % від сумарного обсягу по країні), добувної промисловості (286,6 млн грн, або 21 %), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (234,8 млн грн, або 17 %).

Підприємствами, організаціями, установами країни фактично сплачено протягом 2010 р. 1229,7 млн грн зборів за забруднення навколишнього природного середовища (з урахуванням погашення заборгованості за попередні роки), а також 3,4 млн грн штрафів за адміністративні правопорушення у галузі охорони природи та 7,6 млн грн позовів про відшкодування збитків і втрат у результаті порушення природоохоронного законодавства. У сумарному обсязі фактично сплачених екологічних платежів по країні майже дві третини − це платежі, які надійшли від підприємств Дніпропетровської (329,7 млн грн), Донецької (304,0 млн грн), Луганської (103,1 млн грн) та Запорізької (82,7 млн грн) областей.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15074.html