---

Інституціональні аспекти методики обліку товарних запасів

Класичний інституціоналізм зародився в США у перший третині ХХ ст.  як один із напрямів у економічної науці, який зараз існує у різних модифікаціях.

Засновником інституціоналізму був Т. Веблен, який у своєї праці «Теорія бездільного класу» («Теория праздного класса») сформулював головну тезу своєї теорії: «Інститути – основа економічної поведінки» [6, с. 109]. Послідовниками Т. Веблена є  Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Кларк, Дж. Гелб-Рейт, Дж. Гобсон, Р. Тоні та багато інших відомих економістів.

Представники цієї течії, метою дослідження яких був аналіз інститутів, зосередилися на аналізі тих проблем, які у ХХ ст. не вкладалися у формалізовану економічну теорію. Це проблеми економічних організацій і корпоративного управління, економічної влади, змішаної економіки, домінуючої економіки, соціального контролю над економікою [37].

 Т. Веблен вважав хібним, що економічна наука не розглядає закономірності людської поведінки,  а однобічно трактує людину як рахункову машину, що безперервно зіставляє корисність благ і складність їх придбання. На його думку, поведінка людини в економічній сфері визначається численними, іноді суперечливими мотивами: грошове суперництво, демонстративна поведінка, показна бездіяльність. У свою чергу, мотиви визначаються «інстинктами»: спадковими уподобаннями; інстинктом «хорошої роботи»; інстинктом допитливості, прагненням пізнати навколишній світ. Цілі досягаються згідно з інституціональними умовами, які регулюють людську поведінку.

Характерною рисою інституціоналізму є критичне ставлення до методології та деяких теорій неокласичного напряму в економіці. Інституціоналісти не поділяють ідеї про гармонію економічних інтересів, виражають сумнів стосовно того, що для ринку характерним є стан рівноваги. На їх думку, ринок не є нейтральним механізмом розподілу ресурсів – це також й соціальний інститут, який зазнає глибоких змін у ході еволюції капіталізму разом із всією його інституціональною системою [97].

 Ч. Гамільтон взагалі стверджує, що різниця між  економічною теорією цінності та інституціоналізмом полягає у різному уявленні про природу економічного порядку [35].

Хоча інституціоналізм є відносно новим напрямом в економічній теорії, можна вести мову про певні етапи його розвитку, нові течії, про поширення у світі, зокрема на пострадянському просторі. Основні етапи виникнення та поширення теорії інституціоналізму наведено у додатку К.

  На думку інституціоналістів, головним предметом вивчення  економічної науки є інститути – ключові елементи будь-якої економічної системи, тому головне завдання економістів полягає у вивченні інститутів і процесів їхнього утворення, оновлення, зміни та зберігання [92].

За найбільш поширеним визначенням, яке належить Д. Норту, інститути – це правила, механізми, які забезпечують їх виконання, та норми поведінки, що структурують повторювальну взаємодію між людьми. Інститути є базовою категорією інституціоналізму. Це поняття включає не тільки правила гри в суспільстві, а й створені людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію у певне русло і, як наслідок, структурують стимули у процесі людського обміну – політичного, соціального чи економічного [119, с. 19].

Заслуговує на увагу визначення інститутів, яке надають російські автори  В. В. Зотов, В. Ф. Пресняков, В. О. Розенталь: «Інститути - це стійкі функціональні, організаційні та символічні одиниці суспільства, які втілюють його нормативно-ціннісні та культурні характеристики» [55].

Інститути – це створені людиною обмежувальні рамки, конструкції, які допомагають організовувати взаємовідносини  між людьми, своєрідні правила гри у суспільстві, звичні способи здійснення процесу суспільного життя. До них відносяться звичаї, традиції, норми поведінки, які закріплені у вигляді правових установ або суспільних закладів. В основі визнаного способу життя лежить система поглядів, яких дотримуються соціальні групи [82, с. 30].

В  суспільстві  інститут,  незалежно  від  сфери   його   діяльності,  виконує

декілька функцій:

1. Регулювання людської поведінки. В процесі вільної діяльності, дбаючи про свої інтереси, люди можуть завдавати шкоди один одному. Функція регулювання дозволяє запобігати спричиненню шкоди та втрат або тому, щоб ця шкода та втрати компенсувалися.

2. Мінімізація зусиль, які люди витрачають на те, щоб знайти один одного та домовитися між собою. Інститут дозволяє полегшити пошук партнерів, товарів, цінностей  і можливість людей домовитися один з одним.

3. Організація процесу передачі інформації та навчання.

Інституціоналісти відокремлюють поняття «інститут» і «організація», «організаційне об’єднання». Тому поняття організаційної складової інститутів як у сфері економіки, так і в інших сферах суспільного життя є важливим моментом в інституціоналізмі.

Наступною важливішою категорією інституціональної економіки є категорії «трансакції» та «трансакційні витрати».

Трансакція – це така угода або операція, внаслідок якої відбувається відчуження і привласнення прав власності та свобод, що прийняті у суспільстві [181, с. 76]. На відміну від простого обміну товарами або індивідуальної дії (акції),  інститути забезпечують поширення волі окремої людини за рамки тієї області, в межах якої вона безпосередньо своїми діями здатна впливати на навколишнє середовище. Таке розповсюдження за межі її фізичного контролю виявляється трансакцією. 

Трансакція означає ведення переговорів, які завершуються двома актами передачі прав власності, після чого  настає фізичне володіння грошима, товарами або послугами. При цьому ціна або грошова вартість, яку сплачує покупець, не є ціною матеріалів, послуги або праці, а є ціною прав власності на ці блага. 

У ході трансакції виникають у визначений момент два види зобов’язань: зобов’язання оплати і зобов’язання виконання умов контракту (поставки товару). Розмір цих зобов’язань еквівалентний величині вартості, яку добровільно визначають учасники угоди. Виконання платіжних зобов’язань передбачає здійснення оплати законними платіжними засобами; виконання умов контракту – фізичну передачу товарів (послуг), що також виміряні в узаконених одиницях величин. Дж. Коммонс вважає. що саме  фізична передача товарів знаходилася у центрі уваги традиційної економічної теорії в контексті визначення мінової вартості товарів, тоді як у центрі предметної області інституціональної економічної теорії – передача прав власності [74, с. 62].  

Відомо, що в ході укладання ринкових угод суб’єкт ринку робить певні витрати, пов’язані із витратами збору та обробки інформації, проведенням переговорів і прийняттям рішень, юридичним захистом і контролем виконання угод. Ці витрати, які Коуз назвав витратами ринкових трансакцій, у подальшому стали іменувати трансакційними витратами.

Товарні ринки є тими інститутами, які існують для скорочення витрат за трансакціями обміну, тобто для полегшення обміну.

Трансакційні витрати – це витрати, які забезпечують перехід прав власності від одного індивіда до іншого та охорону цих прав.

На думку Дагласа Норта, трансакційні витрати становлять частину виробничих витрат. Таким чином витрати на придбання товарів можна поділити на витрати, в яких втілено виготовлення товару та трансакційні витрати. Склад сукупних витрат представлений на рис. 1.7.

Таким чином, на відміну від традиційної економічної теорії, згідно з якою товарний обмін потребував тільки відповідного грошового еквівалента, був миттєвим у часі, а ринковий простір зосереджувався у одній точці,  інституціональна теорія трансакційних витрат базується на небезкоштовності інформації.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15075.html