---

Облікова політика підприємства при застосуванні інформаційних мережевих технологій

Визначення терміну «облікова політика» наведене у ст. 1-й Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відображує відносно нове поняття, що було впроваджене у теорію та практику вітчизняного обліку з початком його реформування.

Визначення облікової  політики у національному законодавстві майже ідентичне визначенню в МСФЗ. За МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки», облікова політика – це конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів [99,  с. 1145].  

У міжнародну практику бухгалтерського обліку поняття «облікова політика» офіційно увійшло  у 1975 р. із впровадженням Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики». Однак раніше цей термін вже застосовувався у деяких країнах. Так в США ще у     1929 р. була здійснена перша відома спроба встановити офіційний стандарт бухгалтерського обліку. Після краху фондової біржі (який передував великій депресії) досить гостро постало питання  вдосконалення фінансових звітів компаній відкритого типу.

Джордж   О. Мей,   який   в   той   час   очолив   Спеціальний   комітет   зі співробітництва з фондовими біржами, запропонував визначення щодо значущості, можливостей та обмежень фінансових звітів. На його думку, звітна інформація – це лише бухгалтерське уявлення, а не точна фотографія, яка подає достовірну бухгалтерську інформацію.

Д. Мей аргументував це тим, що реальна вартість активів визначається  їхньою дохідністю, яка проявиться у майбутньому і може бути встановлена тільки шляхом оцінки.  Оцінка за Меєм – це вираз суб’єктивної думки, а не сухих  бухгалтерських регістрів. Тому він вважав за доцільне, щоб кожна фірма у визначених, достатньо широких рамках мала свободу вибору методів обліку, якщо вона розкриває ці методи та додержується їх з року в рік. Межі вибору бухгалтерської методології, за оцінкою Е. Хендриксена, визначаються «основними обліковими принципами, які  в достатній мірі отримали загальне визнання» [177, с.155]. 

Таким чином, компанії відкритого типу були зобов’язані:

• надавати детальний звіт щодо методів обліку, які вони застосовують;
• засвідчити  незмінність  додержання цих методів;
• представити аудиторське підтвердження того, що компанії дійсно використовували саме ті методи обліку, на які вони посилаються.

Подібні засади представлення фінансової звітності були запозичені з досвіду Великої Британії,  де з 1844 року акціонерні компанії були зобов’язані надавати фінансові звіти, підтверджені аудиторським висновком [41, с. 62]. 

У ст. 8 (п. 5) Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає свою облікову політику – обирає форму бухгалтерського обліку, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності та контролю господарських операцій,  затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку,  тощо.

Облікова політика оперує такими поняттями як принципи, методи, процедури.

Принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, що

закріплені законодавчо є: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність. Це ті правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій та  при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Принцип автономності (або майнової відокремленості) передбачає розмежування активів та зобов’язань підприємства, що існує як юридична особа, із активами та зобов’язаннями його власників або сторонніх осіб.

Принцип безперервності, який будується на припущенні, що діяльність підприємства буде тривати далі протягом необмеженого часу, виглядає достатньо умовним у ринкової дійсності. Однак він дозволяє оцінювати його активи за їх балансовою вартістю згідно з їх використанням.

Принцип послідовності прямо та однозначно наголошує на постійному (із року в рік) застосуванні підприємством обраної облікової політики. Її зміна дозволяється лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, підлягає розкриттю у фінансовій звітності та обґрунтуванню.

Принципи бухгалтерського обліку визначають його методологію, вони тісно пов’язані між собою, тому їх треба розглядати у сукупності.  

Наприклад, принцип нарахування та відповідності доходів і витрат узгоджується із принципом періодичності; принцип історичної (фактичної) собівартості знаходиться у діалектичній єдності із принципом обачності; принцип повного висвітлення - із принципом превалювання сутності над формою.

Крім того, як вважають багато авторів [180, с.141], облікова політика підприємства   повинна    забезпечувати   такі   вимоги    щодо    бухгалтерської

інформації, як своєчасність, несуперечливість, раціональність.

Вимога своєчасності передбачає відображення в обліку та звітності господарських  операцій та фактів в тому звітному періоді,  в  якому  вони  були

здійснені.

Несуперечливість означає забезпечення тотожності даних аналітичного обліку відповідним синтетичним рахункам на відповідну календарну дату –перше число кожного місяця. Показники фінансової звітності мають бути тотожними даним синтетичного та аналітичного обліку.

Якщо вимоги щодо своєчасності відображення господарських операцій в обліку та несуперечливості його даних випливають з  положень статті 9-й Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативних документів[128], то принцип раціональності облікової політики є суто організаційним і визначається виключно господарюючим суб’єктом. Його значення полягає у тому, щоб показати, яким чином має бути організований бухгалтерський облік на підприємстві.

Принцип раціональності припускає, що переваги та вигоди, здобуті з отриманої інформації, повинні переважати витрати, пов’язані з її отримуванням. 

Облікова політика є багатокомпонентною системою елементів, які взаємодіють між собою, дозволяє забезпечити необхідною інформацією зацікавлених користувачів. Оскільки підприємства різних галузей мають різні джерела доходів, елементи облікової політики підприємств торгівлі будуть відрізнятися від промислових підприємств сільськогосподарських підприємств або підприємств, що надають послуги.

Практична реалізація принципів бухгалтерського обліку здійснюється через застосування методів бухгалтерського обліку – способів і прийомів, за якими господарські операції відображаються в обліку.

В національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку виписані як безальтернативні (одноваріантні) методи, так і ті, що передбачають варіативність та свободу вибору за конкретним напрямом.

Одноваріантні  методи  оцінки  та  обліку  не включають до розпорядчого

документу підприємства, оскільки вони є імперативними нормами для застосування.

Перелік вимог, що пред’являються до облікової політики підприємства, відносно встановлення принципів, методів та процедур, які визначені у листі Мінфіну України № 31-34000-10-5/27793 [183], є загальним переліком елементів облікової політики будь-якого підприємства.

Враховуючи вимоги П(С)БО 9 «Запаси», можна визначити наступні елементи облікової політики торговельного підприємства відносно товарних запасів, які наведено у табл. 2.1.

Відповідно П(С)БО 9 «Запаси» до складу первісної вартості запасів (товарів), придбаних за гроші, включають суму транспортно-заготівельних витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням таких товарів.

До транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) відносяться витрати, пов’язані з придбанням товарів, перелік яких додається. Це враховані витрати на оплату за вантажно-розвантажувальні роботи за тарифом, фрахту, витрати на транспортування товарів усіма видами транспорту до місця їх використання, витрати щодо страхування ризиків, пов’язаних з транспортуванням запасів. До складу ТЗВ відносяться також витрати торгового підприємства з доставки придбаних товарів власним або орендованим транспортом, до яких можна віднести вартість пального та інших матеріалів, оплата відрядження водіям, орендна плата за автомобіль, оплата праці експедитора і водія тощо.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15075.html