---

Теоретичні засади розвитку міжнародних економічних відносин

Розвиток країн світового співтовариства на межі ХХ-ХХ століття характеризується високим рівнем інтегрованості у світогосподарську систему. Спостерігається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, посилюється міжнародний поділ праці, розвиваються і укріплюються міжнародні  структури. Цей процес і став основою формування міжнародних економічних відносин (МЕВ), метою яких є вирішення не лише економічних проблем окремих країн, а й проблем, які впливають на розвиток світового господарства.

Істотною рисою розвитку світогосподарських зв’язків на сучасному етапі є активне залучення до них всіх країн та регіонів світу. Жодна країна  світу нині не може забезпечити задоволення власних потреб, не приймаючи участь у міжнародній спеціалізації і кооперації. [112, с.5]

Міжнародні економічні відносини є особливим різновидом суспільних відносин. З одного боку, вони – своєрідне втілення внутрішніх національних відносин (є похідними і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях), з іншого – якісно нова система з притаманними тільки їй рисами, які формуються під впливом зовнішньої політики країн світу (взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ), певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку. [112, с.16-17]

Міжнародні економічні відносини є багаторівневою системою:

• міжнародні економічні відносини на наднаціональному рівні – міжнародні зв’язки галузевого і регіонального значення;
• міжнародні економічні відносини на макрорівні – державні і міждержавні міжнародні процеси національного господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність;
• міжнародні економічні відносини на мікрорівні – міжнародні зв’язки між країнами різного рівня, де окремі громадяни, підприємства, фірми проводять зовнішньоекономічні операції.         

Об’єктами міжнародних економічних відносин є такі:

• експорт (імпорт) товарів;
• експорт (імпорт) послуг;
• здійснення господарської діяльності за кордоном;
• міжнародна спеціалізація виробництва;
• міжнародна кооперація виробництва;
• фінансові операції;
• науково-технічні зв’язки;
• експорт (імпорт) капіталу;
• спільне підприємництво;
• оренда машин і устаткування
• зустрічна торгівля.  

Суб’єктами міжнародних економічних відносин є:

• фізичні особи;
• юридичні особи;
• держави;
• міжнародні організації.  

В сучасних умовах головними суб’єктами МЕВ виступають: [112, с.20]

• національні господарства;
• регіональні інтеграційні угруповання (ЄС, НАФТА та ін.);
• транснаціональні корпорації (ТНК);
• міжнародні організації (ООН, МВФ та ін.).

Форми міжнародних економічних відносин (міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна передача технологій, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна економічна інтеграція) є взаємопов’язаними і взаємозалежними, внаслідок чого чітких меж між ними провести не можна.

Вказане зумовлює такі особливості МЕВ на сучасному етапі світогосподарського розвитку: [112, с.20]

• вихід за межі національних господарств;
• взаємодія фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;
• визначеність форм;
• різні рівні глибини існування, функціонування, здійснення.  

Середовище міжнародних економічних відносин складають зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні чинники. При цьому необхідно враховувати фактори прямого (постачальники, трудові ресурси, закони та установи державного регулювання, споживачі, конкуренти) та опосередкованого (стан економіки країни, міжнародні події, соціально-культурні фактори і т.і.) впливу на середовище міжнародних економічних відносин.

Найбільш відчутний вплив на розвиток міжнародних економічних відносин здійснюють фактори і умови, які об’єднують у природно-географічну групу:

• відмінності у величині території співпрацюючих країн;
• відмінності у чисельності населення;
• відмінності географічного розташування;
• нерівномірність кліматичних умов;
• наявність природних ресурсів;
• наявність  виходу до моря;
• наявність судноплавних річок;
• володіння біотехнологіями;
• ресурсозберігаючий, безвідходний і екологічно чистий тип використовуваних технологій.

Щодо факторів економічного середовища, до них належать такі:

• відносини власності в країні;
• механізм організації національних господарств, тобто сукупність форм, в яких здійснюється конкретне регулювання економічного процесу в країні;
• виробничі та зовнішньоекономічні традиції країни;
• економічний потенціал країни;
• рівень розвитку НДДКР;
• рівень розвитку засобів виробництва, техніки та технології;
• міжнародна спеціалізація економічної діяльності країн;
• рівень розвитку інфраструктури;
• спорідненість економічних структур країн;
• демографічна ситуація;
• рівень добробуту населення.   

Таким чином, економічне середовище міжнародних економічних відносин можна визначити як загальний міжнародний економічний простір вільного міжкраїнового переміщення товарів, послуг, грошових потоків, робочої сили тощо. Відповідно взірцем для національної економічної стратегії в сучасних умовах має стати модель експртоорієнтованої ринкової економіки.

Щодо інфраструктурних факторів, до них належать такі:

• міжнародний транспорт;
• міжнародні інформаційно-комунікаційні системи.

Розвиток міжнародних економічних відносин базується на певних наукових поглядах, вихідним елементом яких є теорія меркантилізму (У.Стаффорд, Г.Скаруффі), яка базується на таких основних положеннях:

• багатство країни визначається володінням кількістю золота;
• для підвищення добробуту в країні держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати з метою підтримання позитивного сальдо торгового балансу у вигляді золота.    

Відповідно до викладених положень, що визначаються як положення раннього меркантилізму, обов’язковою є державна монополія на зовнішню торгівлю, введення протекціоністських заходів щодо  значної частини імпорту і підтримка експортоорієнтованих виробництв.   

Одночасно розвиток міжнародної торгівлі призвів до того, що вже в середині XVIІІ ст. теорія меркантилізму не відповідала дійсності, оскільки  в епоху технічного прогресу забезпечити міжнародну конкурентоспроможність країн могли не золото і срібло, а технічний розвиток виробництва. Так виник пізній меркантилізм, зокрема, неомеркатиліст Д.Х’юм стверджував, що приплив золота внаслідок позитивного сальдо торгового балансу підвищить пропозицію грошей всередині країни, що без технічного переоснащення виробництва через певний час спричинить падіння конкурентоспроможності країни внаслідок задоволення матеріальних запитів споживачів і при відсутності стимулів до оновлення діяльності внаслідок високого рівня заробітних плат та цін. Таким чином обґрунтовувалось, що доходи від зовнішньої торгівлі не повинні спрямовуватись на вирішення соціальних питань. [98, с.18]

Таким чином, держава повинна обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, одночасно формуючи правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи фінансові методи заохочення. на чому наголошували Т.Мен, А.Серра, А.Монкоретьєн. [87, с.64]      

Класична економічна теорія, що прийшла на зміну вказаним теоріям, базувалась на ідеї невтручання держави в процеси функціонування економіки через те, що конкуренція стимулює розвиток прибуткових виробництв і виштовхує з ринку нерентабельні виробництва. При цьому враховувалось, що кожна крана має певні галузі спеціалізації, виходячи з наявності природних або набутих (технологічних, інфраструктурних) переваг.

Так, теорія абсолютних переваг А.Сміта стверджувала, що абсолютні переваги країни формуються, виходячи з більш низьких витрат на виробництво певних товарів. Таким чином, якщо одна країна має абсолютну перевагу у виробництві одного товару, а друга – іншого, то закладаються основи міжнародної спеціалізації та міжнародного обміну товарами з абсолютними перевагами. Відповідно крана має спеціалізуватись на виробленні тих товарів, у виробництві яких вона має абсолютні переваги, та купувати ті товари, абсолютні переваги у виробництві яких мають інші економіки.

А.Сміт відстоював свободу конкуренції як всередині країни, так і на світовому ринку, підтримував принцип невтручання держави в економіку, висунутий французькою економічною школою фізіократів. [46, с.12-13] 

Розвиток поглядів А.Сміта здійснив Д.Рікардо, заснувавши теорію порівняльних переваг, в рамках якої обґрунтував, що  міжнародний обмін відповідає інтересам всіх країн. При цьому можуть розвиватись різні варіанти міжнародної торгівлі між двома країнами:

• відсутність стимулу для міжнародної торгівлі, коли існує рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами;
• розвиток міжнародної торгівлі на основі використання абсолютних переваг, коли одна з країн має таку перевагу у виробництві певного виду товарів;
• розвиток міжнародної торгівлі на основі взаємної зацікавленості, коли кожна країна має відносну перевагу у виробництві певного виду товарів.       

Таким чином, Д.Рікардо стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь всім країнам, хоча вигоди країн при цьому є неоднаковими. 

Погляди Д.Рікардо розвинув Дж. Ст. Мілль, який створив теорію міжнародної вартості, проаналізувавши, за якою ціною здійснюється міжнародний обмін, і обґрунтувавши існування ціни, що оптимізує обмін товарів між країнами, і яка залежить від попиту і пропозиції. При цьому ціна має встановлюватись на такому рівні, щоб доходи від експорту перевищували витрати на імпортовані товари.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15076.html