Місце Південно-Східної Азії в міжнародному розподілі праці

Згідно із класифікацією ООН за рівнем та особливостями економічного розвитку країни світу діляться на три основні групи:

• країни із розвинутою ринковою економікою, для яких характерні високий рівень ВВП на душу населення, прогресивна структура та відкритість економіки, поєднання високоефективного ринкового механізму з державним регулюванням;
• країни з перехідною економікою – держави колишнього СРСР та  постсоціалістичні держави Європи, що перебувають на різних етапах переходу від адміністративно-командної до ринкової системи;
• країни, що розвиваються, куди входять більшість країн світу з дуже різним рівнем економічного розвитку – від нових індустріальних країн (НІК) до найменш розвинутих аграрних країн.

Всі країни ПСА належать до групи країн, що розвиваються, причому більшість із них свого часу сформували основу азіатських НІК. З 1960р. до кінця ХХ ст. 7 із 10 економік світу, що найбільше зростають, знаходилися саме в цьому регіоні. “Азіатські дракони” (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг) увійшли в першу хвилю НІК і за деякими показниками виділяються й серед розвинутих держав. Учасниками НІК другого покоління вважають, як правило, Малайзію, Таїланд, третього покоління – Індонезія, четвертого – Філіппіни, південні провінції Китаю, або й весь Китай, проте їх приналежність до НІК визнається не завжди.

У зв’язку із збільшенням кількості держав, економіка яких характеризувалась стабільністю і динамічним зростанням, ООН розробив методику та визначив критерії, за якими ті чи інші країни відносяться до НІК: [31, с.399]

1. розмір валового внутрішнього продукту на душу населення;
2. середньорічні темпи приросту ВВП;
3. питома вага обробної промисловості у ВВП(більше ніж 20%);
4. обсяг експорту промислових виробів і їх частка в загальному вивозі;
5. обсяг прямих інвестицій за кордоном.

Характерними ознаками нових індустріальних країн є високі темпи зростання, динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у міжнародному розподілі праці, широке використання іноземного капіталу з метою подальшого розвитку національної економіки.

Виділяють ряд чинників, що спричинили «економічне диво» в країнах ПСА. Перш за все, це потрапляння країни до сфери інтересів промислово розвинених країн, для країн регіону – це США і Японія. Так, протягом 1950-1990-х років Тайвань отримав понад 24 млн. дол. США іноземних капіталовкладень. Крім того, швидко зростали обсяги прямих капіталовкладень ТНК в економіку регіону. У 1980-х роках обсяги капіталовкладень, що їх здійснювали промислово розвинені держави в економіку індустріально зростаючих країн, становили понад 40% усіх прямих капіталовкладень.

Щодо внутрішніх чинників, провідну роль відігравали певна політична стабільність, лояльність до країн Заходу та готовність до здійснення реформ. Важливе значення мала також продумана поетапна стратегія розвитку. На першому етап відбувалось поступове заміщення вітчизняною продукцією імпортованої, наслідком чого було насичення внутрішнього ринку товарами при одночасній економії валютних коштів. На другому етапі  відбувалось створення експортного потенціалу та нарощування потужностей базових галузей економіки. При цьому НІК Південно-Східної Азії створювали підприємства з випуску переважно трудомісткої продукції масового споживання. На третьому етапі здійснювалась розбудова власно науково-дослідної бази та розвиток наукоємних галузей економіки, включення країни до процесу експорту капіталу. Причому більшу частину капіталу Східно- азійські країни намагались інвестувати в обробну промисловість і сферу послуг США та країн Західної Європи, прагнучи таким чином отримати доступ до нових технологій. [31, с.400]   

Велика увага в НІК ПСА приділялась людському чиннику як головній продуктивній силі суспільства (інвестування коштів у розвиток початкової освіти, науково-технічного потенціалу та перепідготовки кадрів), за рахунок чого став можливим розвиток традиційних та нових виробництв на базі новітньої техніки та технології.

Важливе значення мало також оптимальне поєднання та взаємодоповнення ринкового механізму та державного регулювання, що дозволило забезпечити позитивне сальдо торгових балансів, мінімізувати інфляцію та безробіття, нівелювати значні розриви в доходах населення.

Свою роль відіграло також прагнення розвинутих країн захистити свої внутрішні ринки, оскільки в середньому до 40% експорту припадало на експорт НІК. Так, в 1989р. США виключило четвірку азійських тигрів  з числа країн, які користуються пільгами відповідно до генеральної системи преференцій, що мало наслідком переведення виробництва ТНК до НІК другого ешелону, і створило відповідний поштовх для розвитку останніх.    

Таким чином, економічне зростання в регіоні відбувалося в два етапи на основі так званої «наздоганяючої» індус­тріалізації. Етап імпортозаміщення, коли економіка зорієн­тована на потреби та можливості національ­ного ринку, з істотними обмеженнями або повним витіс­ненням іноземного капіталу і, практично, з орієнтацією на створення самодостатньої економіки закритого типу, досить швидко вичерпує свої творчі можливості через слабку розвиненість та зумовлену цим вузькість національних ринків держав, що розвиваються. Саме в цей період починає формуватися політика орієнтації на експорт, що органіч­но доповнила структурну перебудову в індустріально роз­винених країнах. Другий етап — стратегія зростаючої участі в міжнародно­му розподілі праці, що одержала обґрунтування в так званій теорії «гусячої зграї, що летить», або «наздоганяючо­го циклу продукту».

З початку 70-х рр. більшість країн регіону почали формування сучасних ринкових інститутів та структурної перебудови економіки. Як результат, поряд із паливно-сировинною індустрією провідне місце в господарстві ПСА зайняли трудомісткі галузі обробної промисловості. Південна Корея і Тайвань майже повністю відійшли від первинного сектора і створи­ли диверсифіковані промислові комплекси. Малі країни (Гонконг, Сінгапур), де формування повного набору індус­тріальних галузей економічно недоцільне, використовува­ли завойовані позиції на світових ринках для створення розгалуженого фінансового сектору, перетворившись на світові центри міжнародних розрахунків.

Головними чинниками, що зумовили успіх реформ стали: чітко визначена стратегія розвитку, що реалізувалася на державному рівні; залучення іноземного капіталу, за допомогою якого і була, власне, створена індустріальна база; успішна підтримка урядом розвитку вітчизняного підприємництва, стимулювання конкуренції та інновацій. Разом з тим, негативними наслідками надмірного державного регулювання та форсованого економічного росту стали корупція і бюрократизм, поява олігархічних структур. Закономірним наслідком притоку іноземних інвестицій є не тільки швидке економічне зростання, а й залежність від іноземного капіталу. Разом з сильною та однобокою експортною орієнтацією ця залежність робить економіки ПСА вразливими до будь-яких коливань кон’юнктури світового ринку та руху спекулятивного капіталу, що повною мірою проявилося в фінансово-економічній кризі 1998-1999 рр.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15076.html