Перспективи українського металургійного експорту в умовах дії «китайського фактору»

Українська металургійна галузь (а, отже, значною мірою економіка України) через свою експортну спрямованість є надзвичайно чуттєвою до коливань світових ринків металопродукції. Змушені свого часу глобально переорієнтуватися з ринків ЄС та США на ринки країн, що розвиваються (перш за все, азіатські), українські експортери знов стоять перед загрозою їх втрати – цього разу не через протекціоністські заходи урядів цих країн, а через появу потужного конкурента в особі Китаю.

За даними Національної комісії з розвитку і реформ Китаю (NDRC), в кінці 2009 р. сумарні потужності Китаю становили 410 млн. т., а в 2010 р. перевищили 470 млн. т. Очікується, що інтенсифікаційні процеси в китайській галузі призведуть до збільшення потужностей до 490 млн. т. в 2011 р. і 530 млн. т в 2012 р. За оцінками аналітиків, вже діючих потужностей достатньо для забезпечення внутрішнього попиту Китаю до 2015 р., а запуск нових ліній посилює загрозу перевиробництва.

Всього за два роки обсяги ввезення металу в КНР скоротилися вдвічі, а вивезення – зросли майже втричі. Це дозволяє зробити висновок, що в найближчі роки Китай здобуде статус великого нетто-експортера сталі та напівфабрикатів. За прогнозами дослідницького інституту Posco Research Institute (Південна Корея), в 2011 р. Китай переживатиме 10%-ний ріст виробництва сталі, що знов-таки призведе до перевиробництва, а експорт готової сталевої продукції збільшиться на 50 %, досягнувши 30 млн. т. Отже, очевидним є бажання Китаю стати провідною фігурою на азіатському металургійному ринку і диктувати свої умови таким могутнім досі постачальникам, як Південна Корея, Тайвань і Японія.

Сьогодні Китай за економічними показниками вийшов на передові позиції в світі. Вплив конфуціанської традиції на прояви китайського буття, з якою пов’язують успіхи, дедалі збільшується. Найхарактернішою рисою конфуціанського способу мислення і пов’язаних з ним уявлень про суспільство є ієрархічність (супідрядність). Впевненість у тому, що суспільство і держава представляють собою строго ієрархізовану піраміду, зберігається в Китаї донині. Ієрархічність тісно пов’язана з конформізмом. На думку низки дослідників, співвідношення цих феноменів багато в чому сприяло китайському економічному зростанню через забезпечення політичної стабільності і високої виробничої дисципліни, починаючи з того періоду, коли розвиток держави залежав від копіювання закордонних технологій і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Відповідно до китайської філософії, держава сприймалась і сприймається не як утворення, відокремлене від людини, а як сила, що захищає своїх громадян. Відповідно в Китаї відсутнє прагнення демонтувати державні інститути, впроваджуючи концепцію регульованого державою ринку в умовах багатоукладної економіки, що стало головною передумовою успіху китайських реформ.

Мета перетворення Китаю на процвітаючу державу була сформульована у доступній формі, близькій всім прошаркам населення. По суті була сформульована національна ідея, що втілилась в програмі «чотирьох модернізацій», яка включала в себе промисловість, сільське господарство, національну оборону, науку і освіту. Її здійснення розбито на три етапи і охоплює період до середини ХХІ ст.

Керівництво країни у справі модернізації здійснює комплексний перехід до реформування найрізноманітніших аспектів суспільно-державного життя. Загалом прихильність громадян Китаю до здійснення реформ забезпечує їх послідовна соціальна орієнтованість. Характерною рисою китайських перетворень є зваженість у підходах, обачність, поступовість, неквапливість, запобігання всіляким надмірностям, загостренням, інтенсифікації процесу здійснення намічених планів і т.і. Саме у цьому полягає причина дієвості програми чотирьох модернізацій, що охопила основні сфери економіки Китаю. Суттєвою особливістю характеризується і підхід покрокового просування до мети, покладений в основу стратегії реформ.

Будь-який реформаторський задум втілювався на певній території (переважно однієї або декількох провінцій) при обов’язковій персональній відповідальності керівника, який був прихильником реформ. Тільки після успішної апробації він отримував масштабне впровадження. [31, с.417-418]

Крім того, впроваджуючи іноземний досвід, керівництво країни не допускало, щоб його застосування вступало в конфронтацію з національними особливостями Китаю, послаблювало національну само- ідентичність, підривало стабільність у країні, загрожувало економічній безпеці.

Сутність китайських економічних реформ можна звести до відмови від будь-яких уніфікацій. Державі в Китаї відводилась роль арбітра і регулятора у відносинах між укладами, класами і станами, різними регіонами, групами інтересів. Прагматичний підхід до змісту економічних теорій переважав над власне прагненням інституційних перетворень, яка поширилась в багатьох країнах.

Формулу ефективного управління китайських економістів – «система управління китайського типу» (директивне планування – спрямувальне планування – ринкове регулювання) в середині 80-х років проголошено центральною ідеєю перетворень.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15076.html