Кримінально-правова та соціально-психологічна характеристики окремих видів злочинних груп і їхніх учасників

Еволюція злочинності в сучасному світі взагалі та в Україні, зокрема, свідчить про те, що все більша кількість вчинюваних діянь набуває саме групового характеру. Це пояснюється загальними причинами соціально-економічного, політико-правового та культурного характеру. Суспільство в особі компетентних державних установ, які здійснюють охорону правопорядку, намагається вирішувати цю проблему превентивним шляхом, із застосуванням кримінально-правового примусу, що призводить до негативних наслідків у вигляді посилення опору з боку представників соціальних груп, дезадаптованих щодо нормативної соціальної поведінки.

За сучасних умов організовані злочинні групи не є простим стихійним явищем. Вони інтегруються з бізнесовими та владно-політичними колами, й вчиняють протиправні діяння підвищеного ступеня небезпечності.

Будь-яка злочинна група, як один з різновидів малих соціальних груп людей, не є простою “механічною” сукупністю деякого числа індивідів, що спільно вчинюють злочини. Кожна злочинна група, з погляду соціально-психологічної теорії “малих груп”, поєднуючи на основі спільного здійснення суспільно небезпечної діяльності кількох людей, з явним прагненням до досягнення злочинної мети, з тим чи іншим ступенем організованості, фактично перетворюється на єдиного суб’єкта кримінальної діяльності (але – не кримінальної відповідальності) [427, с. 7–8]. У такому “колективному суб’єкті” з’являються нові, невластиві окремим злочинцям властивості, прагнення, цілі, можливості тощо. Якщо це група осіб, які діють за попередньою змовою (або інша організована форма співучасті) то згодом у ній може відбутися поділ злочинних ролей. Кожен з учасників групи виконує свої функції, завдяки чому досягається єдиний для всіх злочинний результат. У таких групах відбувається об’єднання індивідуальних здібностей, загальних і спеціальних знань, умінь, досвіду (найчастіше – злочинного), професійних навичок і т. ін.

У зв’язку з цим, не можна не погодиться з думкою про те, що навіть у найпростішому вигляді групова дія не може розглядатись як просте механічне додавання дій окремих суб’єктів [427, с. 7–8]. Відповідно, незалежно від особливостей окремих видів групових злочинів, та самих груп, їхніми учасниками (в умовах поділу злочинної праці) використовуються більш продумані, підготовлені та небезпечні способи вчинення і приховування спільного злочину, колективно обирається чи готується відповідна сприятлива для злочинної діяльності обстановка (це не стосується такої групової форми співучасті як вчинення злочину без попередньої змови). Крім того, в злочинну діяльність одночасно втягується декілька осіб, що вносить визначену специфіку в механізм і інші складові кримінальної діяльності, а також – тягне за собою, як правило, настання більш тяжких наслідків.

Усе це свідчить про те, що злочини, вчинені групою осіб, представляють більшу суспільну небезпечність, ніж аналогічні діяння, вчинені окремими індивідами [4, с. 125].

Для України боротьба з груповою (а особливо організованою) злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави. Першим і найголовнішим етапом такої протидії є дослідження ознак групового злочину та злочинної групи, оскільки ефективна протидія груповій злочинності, як і злочинності загалом, не можлива без наявності відповідних кримінально-правових норм. Отже, перш за все необхідно з’ясувати − яким чином кримінальне законодавство регулює питання, що стосуються групових злочинів.

Кримінологічний аналіз властивостей групової злочинності, який фактично є підґрунтям для створення ефективної системи запобігання групових злочинів, не можливий без вивчення кримінально-правового інституту співучасті у злочині, якій встановлює підстави і принципи відповідальності її учасників.

Однак, в свою чергу, кримінально-правові та кримінологічні проблеми злочинних груп не можуть бути повною мірою досліджені без використання даних соціології, соціальної психології та психології особистості.

У зв’язку з цим постає необхідність поглибленого вивчення кримінально-правових, кримінологічних та соціально-психологічних ознак класифікації та поділу злочинних груп, а також вирішення проблеми співвідношення таких правових категорій як: “співучасть” та “злочинна група”.

У теорії кримінального права та кримінології не існує єдиної узгодженої позиції щодо змісту такого співвідношення. Сутність цієї проблеми, як відмічає А.П. Козлов, полягає в тому, що є невирішеним головне питання: групова злочинність охоплює собою всю співучасть чи лише якийсь її вид, або взагалі виходить за межі співучасті [115, с. 212].

Уявляється, що надавати поняттям “злочинна група” та “співучасть” у межах кримінального права різного змістовного значення суперечить як їх правовому змісту так і законам логіки.

Слід погодитися з думкою тих дослідників, які критикують позиції судової практики і авторів, що намагаються вивести групу осіб за межі співучасті з відповідним допущенням участі в ній осіб, які не є суб’єктами злочинів, як таку, що не витримує критики, оскільки вона не спрощує, а ускладнює розуміння групових злочинів, розмиває уявлення стосовно багатьох кримінально-правових категорій, що збільшує помилки судової практики; не обґрунтована по суті [115, с. 65].

Прояви групової злочинності прийнято розглядати як форми співучасті. Використання цього поняття (форма співучасті у злочині) вже є сталим і використовується абсолютною більшістю дослідників кримінально-правового інституту співучасті в злочині [142; 157; 272; 273; 332; 261]. Але, при цьому, питання про групові види і форми співучасті є одним із самих складних і неоднозначно розв’язуваних. Іноді точки зору щодо нього є повністю протилежними.

Деякі автори, які досліджували цю проблему, вважають, що відсутність співучасті у злочині означає і відсутність групового злочину [145, с. 18]. Поняття злочинної групи в літературі часто обмежено співвиконавцями [55, с. 35–36]. Інші дослідники, навпаки, вважають, що група осіб за попередньою змовою, організована група наявна не лише при співвиконанні, а й при складній співучасті [188, с. 15].

Поділ співучасті у злочинах на форми здійснювався юристами за різними підставами. При цьому як критерії класифікації дослідники пропонують розглядати міру згуртованості учасників злочину, характер діяльності, індивідуальну роль кожного зі співучасників, характер існуючого між співучасниками суб’єктивного зв’язку, зміст згоди між учасниками, а також різне поєднання названих ознак [286, с. 217; 61, с. 90; 323, с. 112; 157, с. 36–38].

Першим, як вже згадувалося, велику увагу питанню про форми співучасті, у тому числі й групові, приділяв А.Н. Трайнін. У своїх дослідженнях він дійшов висновку, що співучасть у своїх формах поділяється на: 1) співучасть просту; 2) співучасть, кваліфіковану попередньою згодою співучасників; 3) співучасть особливого роду, тобто співучасть у злочинному об’єднанні; 4) організовану групу [331, с. 36].

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/15276.html