Спосіб тлумачення правових норм як юридична категорія

Тлумачення правових норм є складним юридичним явищем, що насамперед, має практичне значення, забезпечуючи всесторонність, комплексність та об’єктивність тлумачення правових норм. Здійснення тлумачення засновується на системі способів такої діяльності, які являють собою певну сукупність принципів, методів, засобів та прийомів з’ясування і роз’яснення змісту правових норм, Саме належний вибір способів тлумачення правових норм, забезпечує системний характер самого явища тлумачення норм права, що виявляється у двох аспектах: (1) по-перше, тлумачення являє собою певний розумовий процес та діяльність, спрямовану на встановлення значення (змісту) норм права; (2) по-друге, під тлумаченням слід розуміти і сам результат указаного розумового процесу, відображений у сукупності думок, в яких розкривається зміст норм права, які тлумачаться  [402, с. 323].

Тлумачення права є однією з традиційних проблем юридичних наук. Ця проблема пов'язана з інтересами держави й суспільства. В сучасній юридичній практиці тлумачення норм права є важливим політико-юридичним інструментом виявлення точного змісту права, що забезпечується за допомогою системи наукового обґрунтованих способів, які зумовлюють належний рівень з’ясування змісту правових норм та забезпечують відмежування процесу тлумачення правових норм від  процесу їх застосування [352]. Проблематика теоретико-правового дослідження способів тлумачення правових норм зумовлюється невизначеністю та дискусійністю розуміння в науці теорії держави і права таких питань, як: поняття способів тлумачення правових норм; ознаки способів тлумачення правових норм; специфіка застосування способів тлумачення правових норм; роль способів тлумачення правових норм; зміст способів тлумачення правових норм.

На нашу думку, об’єктивна необхідність у виокремленні системи способів здійснення тлумачення правових норм як явища практичного і теоретичного плану, зумовлюється наступними обставинами: (1) абстрактний характер викладення змісту правової норми, що потребує подальшого з’ясування та роз’яснення з метою правильної (відповідно до дійсного змісту правової норми) реалізації самої правової норми; (2) необхідністю всестороннього вивчення правової норми, що забезпечується системою відповідних способів тлумачення; (3) необхідністю забезпечення правового регулювання тими правовими нормами, які мають однозначний характер розуміння, що досягається в тому числі і шляхом використання системи способів тлумачення; (4) багатоаспектністю життєвих ситуацій, що потребують адекватного всестороннього з’ясування та роз’яснення смислу правової норми за допомогою системи відповідних способів тлумачення з метою забезпечення повної відповідності між вимогами правової норми та станом суспільних відносин; (5) особливостями юридичної техніки, мови викладення положень правових актів, структурної будови юридичних документів, що їх закріплюють, які потребують професійного використання способів тлумачення правових норм з метою повного врахування особливостей юридичної техніки; (6) наявністю прогалин та колізій між нормами права, що потребує належного тлумачення норм права з метою їх виявлення та визначення особливостей правового регулювання відповідного кола суспільних відносин, а також визначення можливих шляхів їх усунення.

Окремо слід відзначити, що спосіб тлумачення правової норми має і самостійне наукове загальнотеоретичне значення, як явища, що характеризується понятійними, сутнісними, функціональними, змістовими, структурними та іншими особливостями. Це надає змогу говорити і про способи тлумачення норм права як про самостійний предмет наукового дослідження теорії держави і права. В юридичній літературі проблематика розуміння поняття, сутності, природи, змісту та структури способів тлумачення правових норм не є новою, однак єдиних підходів до цих питань на сьогодні в юридичній науці не вироблено. Окрім того, проблематика способів тлумачення правових норм потребує відповідного наукового саме загальнотеоретичного переосмислення в контексті сучасних реалій розвитку права, тих особливостей, які впливають на його якість, доступність та зрозумілість. Спробуємо проаналізувати стан наукової розробки питань способів тлумачення норм права, тим самим сформувати наукову основу для нашого подальшого наукового пошуку в частині, що стосується визначення закономірностей тлумачення правових норм як самостійної юридичної категорії.

Розуміння способів тлумачення правових норм розкривається в різноманітних літературних джерелах, зокрема загальнотеоретичного та галузевого юридичного характеру, монографічних енциклопедичних, навчальних та періодичних виданнях. Однак, в сучасній юридичній науці ще не обґрунтовано однозначної відповіді на питання щодо поняття, ознак, сутності, змісту та різновидів способів тлумачення норм права. Спробуємо узагальнити ці погляди та встановити ті особливості способів тлумачення правових норм, які вкладаються в основу розуміння вказаного явища. Так, способи тлумачення норм права визначаються вченими як «засіб (прийом), заснований на даних окремої галузі знань і використовується для розкриття змісту і аналізу правових норм, з метою їх практичної реалізації. Вчені розрізняють такі способи тлумачення норм права як: мовне (граматичне), логічне, спеціально-юридичне, систематичне, історичне» [127]. Такий підхід до розуміння способів тлумачення є спірним в частині характеристики способів тлумачення як певного «засобу (прийому)», що зазначається в однині, досить дискусійним є також зв’язок способів тлумачення норм права з його належністю до певної галузі права, оскільки в подальшому вчений виокремлює способи тлумачення правових норм як явища загальнотеоретичного плану, що не залежить від тієї чи іншої галузі права. 

На нашу думку, слід погодитись з поглядами вчених про те, що способи тлумачення правових норм складаються із системи прийомів та засобів, які характеризуються рядом особливостей, що закладені в основу їх розуміння. Однак, незрозумілим залишається питання чи розмежовуються способи з’ясування змісту правової норми та способи роз’яснення змісту правової норми між собою, а також чому мова іде про основні способи тлумачення правових норм і чи можливо говорити тоді про наявність неосновних способів тлумачення норм права. Вважаємо, що таке розмежування способів тлумачення правових норм на способи з’ясування змісту правових норм та способи роз’яснення змісту норм права є з наукової точки зору невиправданим, оскільки способи тлумачення для кожного з етапів тлумачення є тотожними, а от зміст цих етапів тлумачення правових норм та їх результат є відмінним між собою. Тому і відмінності між з’ясуванням правових норм та роз’ясненням змісту норм права слід досліджувати не стільки в площині способів тлумачення норм, скільки в питаннях процесу тлумачення норм права та результату здійснення тлумачення правових норм. Так само невиправданим з точки зору юридичної науки є виокремлення основних і неосновних способів тлумачення правових норм, оскільки всі види способів мають рівнозначний характер і мають застосовуватись в органічній єдності між собою.

Т. М. Долголенко розглядає способи тлумачення як явище, яке виконує інструментальну роль по відношенню до реалізації цілей тлумачення. В цьому контексті автором виокремлюються способи тлумачення (граматичне, логічне, історичне, системне та телеологічне), кожен з яких має свою специфіку (об'єкт, предмет, правила, прийоми дослідження) [76, с. 6]. В подальшому вчена веде мову про те, що способи тлумачення надають змогу подолати суб'єктивізм тлумачення права та виявити дійсний зміст правових норм у процесі тлумачення [76, с. 7-8]. В даному випадку відзначено допоміжний характер способів тлумачення правових норм, які забезпечують реалізацію цілей тлумачення в цілому, тобто фактично способи визначаються як елемент механізму здійснення тлумачення правових норм. Слід підтримати виокремленні автором особливості способів тлумачення норм права, до яких вона відносить: (а) наявність внутрішньої структури способів тлумачення правових норм, до якої належать такі елементи структури, як об'єкт, предмет, правила, прийоми дослідження (однак вчена не надає їх характеристики); (б) можливість виокремлення різновидів способів тлумачення правових норм, до яких належать граматичне, логічне, історичне, системне та телеологічне тлумачення; (в) методичну особливість застосування вказаних способів тлумачення, що характеризується вченою як необхідність застосування комплексного підходу до використання вказаних способів тлумачення, оскільки це дозволяє найбільш повно визначити зміст правового припису.

В. Є. Годик приходить до висновку про те, що способи тлумачення правових норм є такими, що пов’язані з видами тлумачення норм права. Тому вчений робить спробу співвіднести основні види тлумачення правових норм з тими способами тлумачення, які прийняті в загальній теорії держави і права. Він виокремлює: мовне (граматичне) тлумачення; функціональне тлумачення; систематичне тлумачення; історичне тлумачення. Як висновок, вчений вказує на те, що застосування сукупності способів тлумачення також може призвести до різної інтерпретації правових норм [60, с. 7]. На нашу думку, такий підхід до розуміння тлумачення правових норм та способів тлумачення норм права має певні неточності, які зумовлені частковим ототожненням видів і способів тлумачення правових норм. Проте, розглядаючи способи тлумачення норм права, вчений справедливо приходить до висновку про те, що вони матимуть власну особливість здійснення тлумачення правових норм, що дозволяє розглянути саму норму, враховуючи різні її аспекти.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/17059.html