Системний спосіб тлумачення: поняття, ознаки та місце в системі правоінтерпретаційної діяльності

Тлумачення правових норм, як ми вже наголошували вище, є складним правовим явищем, яке зумовлюється тими способами, за допомогою яких здійснюється таке тлумачення. Від того на скільки науково обґрунтовано та доцільно з точки зору юридичної практики буде обрано систему способів тлумачення, тим об’єктивніше та результативніше буде здійснено саме тлумачення правових норм. Розуміння поняття та змісту способів тлумачення правових норм в цілому є достатньо розробленим і обґрунтованим в юридичній літературі, що надало нам змогу узагальнити існуючі підходи в юридичній літературі до цих питань, а також уточнити поняття, ознаки та сутність способів тлумачення правових норм. Однак, найбільш дискусійними та остаточно невизначеними в науковому плані і в плані здійснення практики тлумачення правових норм залишаються питання різновидів способів тлумачення правових норм, взаємозв’язку між ними та їх комплексного використання в процесі здійснення самого тлумачення. В цьому аспекті слід зазначити, що і питання системного способу тлумачення правових норм, його сутності, змісту, функціонального призначення та взаємозв’язку також не знайшли однозначної відповіді зі сторони вчених-правознавців, що зумовлює невизначеність та неоднозначність здійснення практики тлумачення правових норм.

З огляду на вказане, в продовження проведеного наукового дослідження та засновуючись на отриманих результатах, спробуємо узагальнити існуючі наукові підходи до характеристики способів тлумачення, місця та ролі в них системного способу тлумачення правових норм, а також надати характеристику самому системному способу тлумачення норм права. В юридичній літературі проблематика способів тлумачення правових норм особливо, що стосується їх різновидів, взаємозв’язку та характеристики окремих способів тлумачення, досліджується в рамках вивчення питань тлумачення правових норм, а результати такого дослідження не завжди мають однозначний характер та не надають змогу комплексно розкрити питання різновидів способів тлумачення правових норм і їх змісту. Так, на думку А. Ф. Черданцева, здійснення тлумачення правових норм пов’язується вченими з використанням певних способів тлумачення, до яких вчений відносить такі, як: мовний, логічний систематичний, історичний та функціональний [404, с. 35-40]. Слід підтримати ідею вчених про те, що тлумачення норм права здійснюється з використанням низки прийомів (способів). Способи тлумачення використовуються в сукупності і тому вони доповнюють і обумовлюють один одного в ході з'ясування змісту правових норм. Залежно від засобів тлумачення розрізняють такі способи тлумачення норм права: граматичний (філологічний), систематичний, історико-політичний і юридичний [355].

В свою чергу С. С. Алексєєв звернув увагу на те, що невизначеність переліку способів тлумачення є серйозною перешкодою у практиці тлумачення правових норм і, як наслідок, обґрунтував власний підхід до виокремлення різновидів способів тлумачення правових норм, заклавши в основу їх розмежування критерій «однотипності прийомів тлумачення». Вчений виокремлює граматичний, логічний, спеціально-юридичний, систематичний та історичний способи [8, с. 131]. Так само і Т. Я. Хабрієва в основу виокремлення способів тлумачення правових норм вкладає ідею «комплексності прийомів і засобів встановлення змісту норми права, а також специфіки галузей знань, понять і правил». Вчена виокремлює такі способи тлумачення як граматичний, логічний, систематичний, телеологічний та історичний [339, с. 461].

На нашу думу, через відсутність одностайності поглядів вчених щодо критеріїв розмежування способів тлумачення правових норм, невизначеним залишається і питання виокремлення системного способу тлумачення та його відмежування від інших способів тлумачення правових норм. В юридичній літературі аналогічно до ідеї О. Ф. Скакун щодо ототожнення понять системного та систематичного способів тлумачення правових норм, можливо відзначити і погляди В. М. Сирих, який в одному випадку виокремлює та розкриває систематичний спосіб тлумачення норм права [334, с. 226], а в іншому випадку використовує термін системний метод тлумачення [332, с. 393]. Наявними є і такі юридичні дослідження питань тлумачення правових норм, в яких виокремлюється виключно системний спосіб, під яким розуміється система прийомів щодо визначення змісту правової норми на підставі встановлення її зв’язку з іншими нормами права [340, с. 326-328].

Деякими вченими зроблена спроба порівняти систематичний та системний способи тлумачення правових норм, на підставі чого зроблено висновок про доцільність вживання лише такого поняття як системне тлумачення правових норм  [108, с. 55].

В. В. Тимофєєв та В. Г. Тимофєєв зробили спробу відмежувати системний спосіб тлумачення норм права від систематичного способу, засновуючись на тому, що системний спосіб тлумачення націлений на виявлення зв’язку між нормами права, а систематичний спосіб характеризує зв’язок між нормативними актами [343, с. 179], і саме цей метод повинен мати основоположне значення, оскільки забезпечує комплексне розуміння права в цілому [18, с. 432]. Окрім того, наголошується і на неточності формулювання такого поняття як «систематичне тлумачення» та доцільності вживання поняття «системне тлумачення», оскільки воно відображає особливості системності права та має походити від слова система [394, с. 88-106].

Незважаючи на неоднозначність розуміння різновидів способів тлумачення правових норм, основною проблемою в цьому питанні є критерій виокремлення способу тлумачення правових норм як самостійного. Це стосується і системного способу тлумачення правових норм. Вказане питання в юридичній літературі майже не піднімалось, залишаючи без належного обґрунтування запропоновані різновиди способів тлумачення правових норм, що в цілому і стало причиною дискусійності видового розмежування способів тлумачення правових норм. Вченими було висловлено думку про те, що самостійна роль способу тлумачення ставиться в залежність від використовуваних джерел інформації про досліджуване явище. З цього приводу вказується на те, що історичне тлумачення використовує лише зовнішні джерела, відповідно це не дозволяє виокремити його в якості самостійного способу тлумачення правових норм [413, с. 219]. Відповідно, для виокремлення того або іншого способу тлумачення правової норми необхідно наявність як внутрішніх, так і зовнішніх джерел інформації про правову норму. Н. Л. Дворніков у своєму дослідженні чітко вказує на те, що самостійність системного способу тлумачення норм права зумовлюється:

• по-перше, тим, що в процесі системного тлумачення можуть використовуватися тільки діючі нормативні правові акти;
• по-друге, норми права, необхідні для інтерпретації можуть вміщатись в преамбулах, загальній частині або особливій частині нормативного правового акта, в прикінцевих та перехідних положеннях, якщо наявний поділ документа на частини;
• по-третє, неприпустимо враховувати недіючі правові норми;
• по-четверте, при системному тлумаченні не застосовується допоміжна література, яка стосується правильності написання положень актів, її логіки побудови, історії прийняття та внесення змін і доповнень тощо [69, с. 60-62].

Ми не будемо вдаватися в дискусію з приводу критеріїв встановлення самостійності способів тлумачення правових норм, підтримавши думки вищевказаних вчених, однак зазначимо, що системний спосіб тлумачення правових норм має самостійний характер, оскільки в теоретичному плані є елементом понятійного апарату юридичної науки та елементом системи способів тлумачення правових норм, а в практичному плані виступає засобом визначення змісту та сутності правової норми.

С. Шевчук у своєму дослідженні виокремлює такі способи тлумачення правових норм як текстуальне тлумачення, системне тлумачення, історичне тлумачення, телеологічне тлумачення (суб’єктивно-телеологічне тлумачення, об’єктивно-телеологічне тлумачення). Розкриваючи їх особливості вчений наголошує на тому, що ці всі способи є взаємопов’язаними між собою, мають забезпечувати комплексність та результативність самого тлумачення. В основу розуміння цих способів тлумачення правових норм вчений закладає ідею наявності тих або інших підходів до з’ясування змісту і сутності правових норм, які тлумачаться [408]. Розглядаючи системний спосіб тлумачення, вченим наголошується на тому, що цей спосіб тлумачення правових норм ґрунтується на принципі єдності та взаємозалежності (де­термінізму) правових систем різних країн. Застосовуючи системний спосіб при здійсненні конституційного тлумачення, використовують відповідні положення конституцій та судову практику інших країн, особливо в галузі захисту конституційних прав людини [408].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/17059.html