Системне тлумачення в діяльності Конституційного Суду України: стан та значення в судовій практиці України

Тлумачення правових норм, в тому числі і з використанням системного способу, є правовим явищем не лише теоретико-правового плану, але і практичного, оскільки фактично становить зміст самостійного напряму юридичної діяльності – правоінтерпретаційного. Дослідження системного способу тлумачення правових норм лише в теоретико-правовому аспекті, що було проведено у попередніх розділах роботи буде неповним, якщо не встановити і не проаналізувати практичні аспекти цього явища на прикладі роботи тих або інших органів державної влади. Найбільш цікавою та багатопроявною з наукової точки зору є правоінтерпретаційна діяльність судових органів влади, особливістю якої є тлумачення правових норм з метою їх подальшого застосування.

Наукове вивчення системного способу тлумачення правових норм недоцільно здійснювати або виключно в теоретико-правовому або практичному плані, оскільки ці аспекти є взаємопов’язаними між собою та обумовлені загальними засадами взаємодії юридичної науки і практики. Така взаємодія сьогодні зводиться до того, що теоретичні дослідження повинні задовольняти потреби практики, базуватися на її матеріалах, а практика, у свою чергу, - спиратися на науково обґрунтовані рекомендації і висновки. Юридична наука покликана направляти організаційно-практичну діяльність різних суб’єктів, вивчати і коригувати особистий і соціально-правовий досвід, що формується, сприяти виробленню і реалізації юридичної політики в різноманітних сферах суспільного життя. Наука розробляє методологію і методику юридичного пізнання, систему спеціальних принципів, прийомів і правил, які використовуються не тільки в теоретичних дослідженнях, але і в організаційно-практичній діяльності [184, с. 176-179]. Тому знання загальної теорії тлумачення права слугує інтелектуальною базою, основою для практичного оволодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту (смислу) законів, підзаконних нормативно-правових актів, а також інших джерел об’єктивного юридичного права [249, с. 152].

В юридичній літературі питання впливу теоретико-правових результатів дослідження тлумачення правових норм на практику здійснення такого тлумачення, в тому чисті і що стосується застосування системного способу тлумачення, характеризується однозначно позитивно, оскільки забезпечує наукову обґрунтованість тлумачення правових норм та тих результатів, котрі отримані шляхом здійснення такого тлумачення. Однак, слід наголосити на відсутності єдності у таких поглядах вчених щодо змісту та характеру вказаного впливу на правоінтерпретаційну практику, зокрема вказується на те, що теоретико-правові знання про тлумачення правових норм:

• забезпечують належне застосування права, що надає змогу встановити дійсний зміст норми права, тобто визначити дійсну волю суб’єкта правотворчості, що була втілена у нормі права, в результаті чого відбувається переклад її абстрактного формулювання на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків [135, с. 200];
• є важливими в площі здійснення правотворчої діяльності, оскільки зрозуміле, таке, що не суперечить діючим законам викладу нормативного акту тлумачення, передбачає точне з’ясування змісту передуючих, пов’язаних з ним правових приписів [339, с. 457];
• є засобом точного з’ясування змісту правових актів через систему спеціальних юридичних знань. При з’ясуванні будь-якого нормативно-правового акту інтерпретатор має справу з певною знаковою системою – зі словесно-документальною, мовно-логічною формою викладу волі законодавця, яка до того ж отримала особливий юридичний вираз [9, с. 291-292];
• забезпечують тлумачення правових норм конституційним судом на основі вчення про права і свободи людини з метою захисту основ конституційного ладу, прав і свобод людини та громадянина, єдності та цілісності державної влади. При цьому вказується на те, що використання знань і досвіду в сфері тлумачення сприяє забезпеченню стабільності і цілісності Конституції, що здійснюється за допомогою системного способу тлумачення [393, с. 5];
• забезпечують подолання природного конфлікту через розуміння єдиних правил, що є притаманним всій системі норм права та системі законодавства [2, с. 2] тощо.

Цей перелік можливо було б продовжувати, проте ми хотіли б звернути увагу на те, що теоретико-правові знання про тлумачення норм права, в тому числі і про способи здійснення такого тлумачення, є підґрунтям для здійснення практики тлумачення, тому продовжуючи наше дослідження, в останньому розділі цієї дисертаційної роботи спробуємо встановити особливості здійснення системного тлумачення в Україні на прикладі практики діяльності Конституційного Суду України та системи судів загальної юрисдикції, що надасть змогу нам визначити стан системного тлумачення в діяльності судових органів, встановити недоліки здійснення такого системного тлумачення, а також виокремити напрями вдосконалення практики здійснення системного тлумачення в Україні.

Застосування системного способу тлумачення правових норм, що є змістом системного способу тлумачення права, найбільш поширеним є в практиці діяльності Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції. На це звертається увага вченими, які зазначають про те, що: (а) без судового тлумачення не може бути застосування, а не надати суду права тлумачити, означало б відібрати у нього право застосувати правові норми [386, с.162]; (б) судове тлумачення є обов’язковою складовою діяльності судів усіх рівнів, але якщо місцеві суди вирішують питання правильності розуміння та застосування правових норм, то тлумачення касаційної інстанції, що відбувається в порядку касаційного перегляду судових рішень, передбачає завжди дві мети, а саме: визначити правову основу для вирішення конкретної справи і, водночас, визначити шлях до судової практики у широкому, необмеженому колі подібних правових питань [316, с. 8]; (в) тлумачення завжди надає правовому тексту певного значення, що відрізняє його від заповнення прогалин [411, с. 213-218] тощо.

Ми підтримуємо ідеї вчених про значення тлумачення норм права, яке здійснюється органами судової влади, та відзначаємо їх питому вагу у всій правоінтерпретаційній діяльності. Тому спробуємо в межах цього підрозділу розкрити питання стану системного тлумачення в діяльності Конституційного Суду України та його значення у правоінтерпретаційній діяльності, а в наступному підрозділі – провести критичний аналіз системного тлумачення в судовій практиці судів загальної юрисдикції та з’ясувати його роль у юридичній практиці. Конституційний Суд як суб’єкт правоінтерпретаційної діяльності наділяється відповідними правотлумачними повноваженнями в силу ролі та значення Конституції держави як Основного закону та законодавчих актів, які регулюють найважливіші суспільні відносини. Вказане підтверджується і поглядами вчених про те, що специфіка того або іншого об’єкта тлумачення, його роль в механізмі правового регулювання визначають тип відповідного суб’єкта, об’єм повноважень, котрі йому надані, форми відповідних правотлумачних актів, характер технології тлумачення в цілому. Тому особливості таких об’єктів інтерпретації, як Конституція, конституційні закони та в цілому законодавчі акти, визначили необхідність створення спеціального суб’єкта тлумачення та надання йому особливої компетенції, техніки, тактики, стратегії та процедури тлумачення [47, с. 8]. Як зазначається вченими, тлумачення Конституції грає важливу роль у становленні та розвитку правової системи будь-якої держави, яка відносить себе до правових і демократичних. Суспільна значущість тлумачення Конституції, практично повна відсутність можливості при тлумаченні конституційних норм звернутися до інших джерел права обумовлює особливе значення теоретичних постулатів тлумачення правових норм. Специфіка тлумачення Конституції України обумовлена особливими юридичними, соціальними, політичними властивостями об’єкту тлумачення, а також наявністю офіційного нормативного інтерпретатора – Конституційного Суду України.

В юридичній літературі підкреслюється складність та багатоаспектність норм і положень конституції і тих законів, тлумачення яких здійснює Конституційний Суд, що зумовлює необхідність вироблення системи способів тлумачення та виокремлення відповідних видів тлумачення, котрі забезпечать всесторонність та комплексність з’ясування змісту цих норм та приписів, а також повну відображенність волі суб’єкта, котрий прийняв (схвалив) конституційний акт, в результатах такого тлумачення. На підставі аналізу практики правоінтерпретаційної діяльності органів конституційної юрисдикції та стану наукової розробки питань тлумачення норм права Конституційним судом, вчений приходить до справедливого висновку про те, що на сьогодні правова доктрина не виробила однозначного підходу до характеристики способів тлумачення, що застосовуються Конституційним судом. Зокрема мова іде про буквальне тлумачення, розширене та обмежене тлумачення, використання граматичного, логічного, системного, історико-політичного та телеологічного способів тлумачення [393, с. 11].

Слід погодитись з думкою вчених про те, що реалізація цілей тлумачення можлива в рамках застосування системи способів тлумачення, зокрема граматичного, логічного, історичного, системного та телеологічного. Кожен з наведених способів має свою специфіку (об'єкт, предмет, правила, прийоми дослідження), а використання кожного з них дозволяє розкрити окремі аспекти норми, яка тлумачиться. При цьому комплексне застосування виділених способів тлумачення дозволяє найбільш повно визначити зміст правового припису [76, с. 19]. З огляду на це відзначаємо, що застосування системного способу тлумачення у виключному порядку, тобто без застосування інших способів тлумачення, не завжди є виправданим, оскільки таке тлумачення не зможе повноцінно забезпечити всесторонність інтерпретації норми права. Це підтверджує і практика діяльності Конституційного Суду України, про що ми будемо говорити надалі.

На нашу думку, конституція як основний закон держави та акт вищої юридичної сили відіграє основоположну роль у правоінтерпретаційній діяльності, що виявляється в наступному: (1) норми конституції, з однієї сторони, закріплюють загальні засади здійснення правоінтерпретаційної діяльності, а з іншої сторони – являють собою самостійний об’єкт (предмет) тлумачення; (2) норми конституції визначають компетенцію суб’єктів в сфері тлумачення правових норм; (3) норми конституції встановлюють цілі, завдання, загальний зміст правового регулювання, що має бути враховано в процесі здійснення тлумачення правових норм; (4) норми конституції наділені вищою юридичною силою, відповідно їх статус враховується в процесі здійснення тлумачення цих норм права; (5) норми конституції можуть мати нетиповий характер (норми-цілі, декларативні норми, норми-принципи, норми-дефініції тощо), які впливають на тлумачення змісту інших правових норм, які прийняті у відповідності до нетипових норм, що відіграють системоутворюючу роль; (6) норми конституції закріплюють основи співвідношення національного та міжнародного права, відповідно мають бути враховані в процесі тлумачення норм права національного та міжнародного характеру, що регламентують суспільні відносини в певній сфері; (7) норми конституції закріплюються вищим органом законодавчої влади або в порядку референдуму, відповідно їх тлумачення має відображати волю або вищого органу законодавчої влади або народу; (8) акти тлумачення норм конституції наділені особливим офіційним статусом, що надає його положенням загальнообов’язкового формальновизначеного характеру.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/17059.html