У нас уже 17940 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Спеціалізація і концентрація в реалізації господарського механізму

Ринкова економіка в цілому й аграрного сектора, зокрема формувалась на базі трансформаційних процесів в агропромисловому комплексі України, а аг­рарна реформа створила умови для формування багатоукладної економіки на селі, внаслідок чого товаровиробник став власником землі та інших засобів ви­робництва. Тобто, ті зміни у формах власності, що відбулися в аграрній сфері економіки в результаті реформування недержавних сільськогосподарських під­приємств за допомогою розподілу земель на земельні частки (паї) і паюванням майна між членами трудових колективів цих підприємств, стали важливою соціально-економічною передумовою для реструктуризації форм господарю­вання сус­піль­ного сектору в інші організаційно-правові структури, засновані на приват­ній власності й відповідних їм економічних відносинах. При цьому певні зміни сталися в рівні та напрямах спеціалізації новостворених формувань.

Новосформовані сільськогосподарські підприємства засновано на базі ко­лективних сільськогосподарських підприємств, які у певній мірі були екс­тен­сив­ними. Очевидно тому й нові сільськогосподарські підприємства не змогли за короткий період швидко усунути негативні тенденції функціонування під­при­ємств, які мали місце при командно-адміністративній системі. Ці проблеми необхідно враховувати при обґрунтуванні стратегії трансформаційних змін в організації галузевої та виробничої структури сільськогосподарських підпри­ємств на перспективу.

Формування конкурентоспроможних сільськогосподарських підприємств ринкового спрямування значною мірою залежить від того, як буде здійсню­ва­тись управління цим процесом безпосередньо в підприємстві, яким чином і на яких принципах матеріальної заінтересованості буде організовано ефективне використання землі, засобів виробництва, ресурсів. За цих умов сільськогоспо­дарські підприємства, засновані на сумісному використанні землі, капіталу і праці, вимагають такого економічного механізму внутрішньогосподарських від­носин, який би повністю відповідав ринковій економіці та характеру завдань, які вирішуються колективами підприємств.

Економічний розвиток сільськогосподарських підприємств усіх форм влас­ності пов’язаний, насамперед, з підвищенням ефективності виробництва, посилення його конкурентоспроможності, в першу чергу на внутрішньому рин­ку. Це вимагає врахування всієї сукупності зв’язків і відносин безпо­середньо в самому підприємстві, між власниками землі та майна. Зростає роль динаміч­ного розвитку всіх сфер виробництва, забезпечення справедливого розподілу, обміну і споживання, посилення самоуправління, високої матеріальної заінте­ресованості та відповідальності.

В умовах ринкових відносин зростання обсягів виробництва буде по­в’язано не тільки з удосконаленням матеріально-технічної бази підприємства, а й формування принципово нового господарського механізму функціонування. Тільки за таких умов можливо забезпечити підвищення продуктивності праці, якості і конкурентоспроможності продукції, підприємств, галузі. Економічний розвиток сільськогосподарських підприємств, які працюють на умовах ко­лек­тивних форм організації виробництва і праці, неможливий без зміцнення їх ма­теріально-технічної бази, технічного переоснащення та удосконалення внут­рішньо­господарських відносин. Вирі­шення цієї проблеми носить багатосто­ронній характер і може бути зроблено, насамперед, за рахунок коштів самого підприємства. Це вимагає відповідного формування фондів розвитку не тільки підприємства, а й кожного струк­тур­ного підрозділу. Ось чому мета організа­ційного розвитку сільськогос­подарсь­ких підприємств – це удосконалення сис­теми організаційних внутрішньо­господарських зв’язків на основі раціоналізації організації праці, виробництва й управління. Раціональна організаційна система сучасного підприємства повин­на забезпечити повне поєднання всіх чинників виробництва, які передбачають передові технології, оптимальну концентрацію виробництва підрозділів, їх роз­міри і співвідношення з метою досягнення максимальної результативності. Це вимагатиме значних інвестицій, яких не мають сільськогосподарські підпри­ємства, а тим більше окремі працівники. Необхідні позикові кошти, кредити. Можливість одержання позикових коштів та їх найефективніше використання можуть бути забезпечені при раціональних розмірах підприємств, які значно перевищують індивідуальні земельні та майнові паї, розміри особистих селянських та фермерських господарств.

Тому одним із найвагоміших чинників розвитку сільськогосподарських під­приємств є їхні розміри, на які істотно впливає рівень розвитку продук­тив­них сил, напрям спеціалізації, розміщення господарства тощо. Тепер усе більше ува­ги приділяється розвитку великотоварних спеціалізованих сільськогоспо­дарських підприємств. При цьому особливого значення набуває проблема об­ґрунтування раціональних розмірів підприємств, тобто таких їх розмірів, які б забезпечили в певний час максимальний ефект від масштабу виробництва за умови пріоритету економічного та соціального складників їх діяльності.

Вивчення теоретичних основ поняття раціональних розмірів сільсько­гос­подарських підприємств А. О. Гуторовим дало підстави стверджувати, що під “оптимальним” слід розуміти  найкращий варіант із сукупності можливих, який повністю відповідає заданим умовам на цей момент часу. Ця величина є ста­тичною, а тому фактично не змінюється під впливом зовнішніх чинників.

Звідси, поняття “раціональний” є ширшим за поняття “оптимальний”. Ве­личина оптимуму виступає критерієм для визначення раціональних меж. Вра­ховуючи те, що умови господарювання, економічні процеси, природні чинники ті інші фактори, які впливають на розміри сільськогосподарських підприємств, є плинними, динамічними величинами, то найбільш прийнятним і коректним буде застосування поняття “раціональні розміри” сільськогосподарських під­приємств [64, c. 21-22].

Автор зауважує, що узагальнивши класичні погляди на поняття “раціо­нальні” та “оптимальні розміри” сільськогосподарських підприємств і враху­вавши вищевикладене про сутність та змістовність понять “раціональний” і “оп­тимальний” вважає, що в сучасних умовах господарювання під раціо­наль­ними розмірами сільськогосподарського підприємства слід розуміти такі розміри сільськогосподарського підприємства, які за інших однакових умов ве­дення господарства дають змогу максимізувати цільовий показник діяль­ності підприємства (прибуток, обсяг виробництва продукції, сукупну додаткову вар­тість) з урахуванням національних інтересів при мінімальних витратах ви­роб­ництва, тим самим підвищуючи рівень конкурентоспроможності підпри­ємства на ринку, створюючи умови для його сталого розвитку на засадах розширеного відтворення, екологізації виробництва та соціальної відповідал­ьності бізнесу [64, c. 22].

Більш узагальнено під поняттям раціональних розмірів сільськогос­по­дарсь­ких підприємств розуміється такі розміри підприємства, які за інших однакових умов ведення господарства забезпечують максимальну економічну ефективність господарського механізму та менеджменту, тим самим підви­щу­ючи рівень конкурентоспроможності підприємства на ринку, створюючи умови для його сталого розвитку, провадження соціальної відповідальності бізнесу.

Прикладний аспект проблеми формування раціональних розмірів сіль­сько­господарських підприємств актуалізується у контексті підвищення ефек­тивності господарського механізму. У зв’язку з об’єктивними і суб’єктивними причинами дрібні фермерські і особисті селянські господарства є нераціональ­ними за розмірами та неефективними. При цьому середні і великі сільськогос­подарські підприємства у біль­шості випадків є прибутковими, краще забезпе­чені виробничими ресурса­ми, мають відповідні можливості для трансферу інно­ва­цій у виробництво, переходу на модель сталого розвитку, впровадження за­ходів соціальної відповідальності бізнесу.

Крім цього в пореформений період в агропромисловому комплексі Укра­їни успішно розвиваються надвеликі агропромислові формування як з інозем­ним, так і з вітчизняним капіталом – агрохолдинги. Їх поява, масове поши­рення, великі розміри, глибока інтегрованість виробництва, транснаціональний характер, а відтак і висока ефективність бізнесу справляють неоднозначний вплив на розвиток економіки, соціальної сфери села, сприяють утворенню кола бізнесових еліт, по-суті знаменують формування корпоративного капіталізму в країні.

Учені економісти-аграрники відмічають, що сприятлива кон’юнктура рин­ку та ріст рентабельності окремих галузей сільськогосподарського вироб­ництва створили умови для посилення процесів глобалізації у сільському гос­подарстві. Створення агрохолдингів (аграрних об’єднань сільськогоспо­дарсь­ких підприємств) стало своєрідною відповіддю аграрної економіки України вимогам ринку.

За попередніми оцінками, в Україні, функціонує понад 60 великих хол­дингів, які продовжують розширювати земельні масиви. За підрахунками екс­пер­тів, на даний період ними охоплено понад 3 млн га або близько 12% ріллі, вони є найбільшими виробниками зернових і технічних культур. Головним чином об’єднання використовують інноваційні технології і вирощують конку­рентоспроможну продукцію [2, c. 32].

На думку А. О. Гуторова, такі структури можуть бути ядром сталого зростання агропродовольчого комплексу. У той же час без належного де­ржав­ного регулювання рентних відносин, без виваженої і послідовної аграрної по­літики, агрохолдинги при їх експортній орієнтованості створюють об’єктивну загрозу експансії іноземного капіталу, перетворення України на сировинний придаток чи сателіт інших країн світу, що поставить під загрозу забезпечення державного суверенітету [64, c. 7].

Ми підтримуємо міркування автора, який далі стверджує, що ми стоїмо на позиціях пріоритету формування раціональних за розмірами сільсько­гос­подарських підприємств як основи для гарантування продовольчої безпеки України і її регіонів, виходячи з умов розвитку ринків досконалої конкуренції. Адже саме раціональні за розмірами сільськогосподарські підприємства можуть стати тим лейтмотивом, що забезпечить стале зростання сільськогосподарської галузі, агросфери в цілому, і виступатиме в ролі одного з головних чинників ендогенного зростання національної економіки [64, c. 7].

Для більшості малих і середніх фермерських господарств, на думку П. М. Макаренка, гостро стоїть проблема досягнення оптимального рівня кон­центрації виробництва, а відповідно й існує проблема забезпечення та ефек­тивного використання передової техніки та технологій. Це під силу великим господарствам [122, c. 235].

Питання розмірів сільськогосподарського виробництва не залишилось без уваги і для видатного українського економіста М. І. Туган-Барановського, який намагався співвіднести велике й мале сільськогосподарське виробництво, ра­ціонально оцінити всі його переваги й вади. Спираючись на рівень технічного забезпечення сільського господарства початку ХХ ст., М. І. Туган-Барановсь­кий стверджував, що в сільському господарстві велике виробництво, супроти дрібного, не остільки вже вигідне. Проте уточнював, що в сільському госпо­дарстві велике господарство має свої значні вигоди. Наприклад, великі будови обходяться порівняно дешевше, ніж дрібні; великі сільськогосподарські під­при­ємства можуть ліпше використовувати машини, робочу силу робочої худоби; менше витрачають землі на шляхи та проїзди; можуть запрошувати до управ­ління справою досвідченіших та науково-підготовлених людей і т. ін. [210, c. 183]. Головний недолік великого сільськогосподарського господарства М. І. Туган-Барановський убачав у необхідності залучення найманої  праці, яка, на його думку не забезпечує достатнього нагляду і бережливого ставлення до реманенту, худоби, землі. Стримувальним чинником укрупнення сільсько­гос­подарських підприємств, як і його попередники він вважав транспортні ви­тра­ти. Такий підхід у цілому можливий, однак на нашу думку, стосовно сьогод­нішніх умов розвитку сільського господарства є не цілком правильним, ос­кіль­ки, по-перше, унеможливлюється залучення висококваліфіко­ваних працівників у сільське господарство; по-друге, зводиться нанівець со­ціальна функція сіль­сько­господарського виробництва, що створює істотні перешкоди для прогре­сивного розвитку сільського господарства.

Комплексно підійшов до проблеми оптимальності розмірів сільськогоспо­дарських підприємств російський економіст О. В. Чаянов. Він сформулював теоретико-методичні засади переваг великого сільськогосподарського вироб­ниц­тва над дрібним та запропонував власні підходи до визначення оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств. Учений вказував на необхідність визнати, що при інших рівних умовах велике господарство завжди буде мати значну перевагу над дрібним: це один з основних законів економії, який без­глуздо заперечувати. Порівнюючи промисловість і сільське господарство за темпами зростання ефективності виробництва при збільшенні розмірів підпри­ємств О. В. Чаянов зазначав, що в землеробстві кількісний вираз переваг вели­кого господарства над дрібним господарством не дуже значний [234, c. 6-7]. Обмежувальним чинником концентрації сільськогосподарського виробництва вчений вважав природні умови, просторовий чинник та граничні можливості живої тяглової сили і наявного реманенту. Введення машин та устаткування також накладає свої обмеження на розміри сільськогосподарських підприємств, оскільки укрупнення дає дуже значний кількісний ефект лише у разі переходу від карликових господарств до господарств, які в змозі повністю викорис­то­вувати основний складний реманент. Цей ефект залежить від якісної зміни типу машинокористування, а також від того, що карликові господарства далеко не в повній мірі використовують наявний у них реманент, і, розширюючи свою площу, обробляють її тим самим реманентом за рахунок повнішого його ви­користання [234, c. 8]. При цьому О. В. Чаянов дійшов висновку про те, що у міру збільшення розмірів землеробського господарства стосовно до всіх еле­ментів виробництва, крива собівартості буде спадати, але падіння її буде, по-перше, незначним порівняно з аналогічним спаданням в обробній промис­ло­вості, а, по-друге, сама його швидкість буде знижуватися паралельно укруп­ненню [234, c. 9].

Після стислого аналізу останніх на той час досліджень із цієї теми О. В. Чаянов порушив проблему оптимальності розмірів сільськогосподарських підприємств як необхідність знаходження таких розмірів площі експлуатації, при яких, при інших рівних умовах, собівартість отримуваних продуктів буде найменшою [234, c. 18]. Це твердження свідчить про те, що він головним по­казником розміру вважав площу земельних угідь. У кінці дослідження був зроб­лений висновок, що оптимальними за розмірами земельної площі є такі гос­по­дарства: при перелоговій системі – 2000 га, при екстенсивному трипіллі – 800 га, при інтенсивному трипіллі – 500 га, при плодозміні – 200 га. Вчений М. Д. Кондратьєв різко критикував великі напівкапіталістичні (напівтрудові) господарства (селянські господарства з найманою працею), віддаючи свою пе­ревагу середнім за розмірами трудовим селянським господарствам як вищій формі соціальної рівності на селі, вважаючи, що ці господарства не мають хоч скільки-небудь видимих переваг над середніми селянськими господарствами [109, c. 65]. При цьому вчений зазначив, що бідняцькі господарства – це не пе­реваги, а горе для країни. Сенс його вчення полягає у тому, що він пропонував ліквідувати бідноту та бідняцькі малопотужні господарства за допомогою їх коопе­рації на основі соціалізації землі.

Слід зазначити, що сільськогосподарські підприємства є невигідним міс­цем праці і селяни приділяють велику увагу розвитку особистих селянських господарств. Тому реформовані сільськогосподарські підприємства повинні ви­гля­дати привабливими як для засновника, так і для інвестора і бути здатними ефективно використати інвестиції. При цьому слід також використати переваги великих за масштабами форм господарювання.

Численні дослідження вчених-аграрників і наші, зокрема доводять необ­хідність формування великотоварного виробництва [1; 64; 101; 122; 132]. З цього приводу Т. Г. Маренич зауважує, що досвід розвитку сільського госпо­дарства провідних країн світу свідчить про дію об’єктивної закономірності переваги великого господарства над дрібним. Практика таких країн, як США, Німеччина, Голландія, досвід колишнього СРСР і сьогоднішньої України пока­зують, що у великих господарствах у 2-3 рази вища продуктивність праці, значно нижча собівартість продукції. Великі сільськогосподарські підпри­ємства, як правило, працюють ефективніше і є конкурентоспроможними. У сільськогосподарських підприємствах за раціонального рівня концентрації ви­роб­ництва значно ус­пішніше можна вирішувати соціальні проблеми колективів [132, c. 188-189].  Нижній оптимальний розмір окремих галузей та видів продукції повинен забез­печити можливість застосування сучасних технологій, які дадуть поточність, високу ефективність відтворювального процесу й швидку окупність капітало­вкладень, своєчасне повернення кредитів. Як вже раніше відмічалося, багато­чисельними дослідженнями доведено позитивний вплив концентрації вироб­ництва на його ефективність, встановлена чітка тенденція та однозначна необ­хідність цього процесу в сільському господарстві.

Таким чином, необхідність використання сучасних засобів механізації та технології викликає необхідність стримати подальше розукрупнення госпо­дарств за земельною площею. При цьому доцільно, щоб у господарствах фор­мувалися внутрішньогосподарські структури з меншими розмірами землі, од­нак, які забезпечать збереження цілісності земельних комплексів. За даними В. Я. Месель-Веселяка, найвищу ефективність забезпечували ті сільськогоспо­дарські підприємства, площа ріллі в яких перевищувала 5 тис. га [137, c. 22].

Разом з тим багаточисельними дослідженнями економістів-аграрників від­мічається, що основою раціональної організації сільськогосподарського ви­роб­ництва є обов’язкове поєднання землеробства і тваринництва. На сьогодні це має важливе значення, оскільки із-за порушення цього принципу різко зни­зи­лась ефективність галузі в цілому. Згідно із системою ведення агропро­мис­ло­вого виробництва в усіх зонах України рекомендується відродити галузь тваринництва.

Наші дослідження базуються на рекомендаціях учених економістів-аграр­ників “Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Полісся і за­хід­ному регіоні України” [141]. При визначенні раціональних розмірів гос­по­дарських формувань або їх­ніх виробничих підрозділів у рослинництві найдо­цільніше враховувати чин­ник раціонального використання комплексу тех­ніч­них засобів, які забез­пе­чують виконання всіх технологічних операцій у зем­леробстві. Однак кожна одиниця техніки має свою продуктивність і може вико­нати різний обсяг роботи у піковий період виробництва. Особливо позначається на зниженні ефективності виробництва недостатнє використання дорогої тех­ніки. Тому визначається коефіцієнт використання як кожної одиниці технічних засо­бів, так і всього технічного комплексу сумарно. Залежно від норм виро­бітку на виконанні окремих технологічних операцій, агротехнічних термінів їхнього здійс­нення, структури посівних площ, які залежать від спеціалізації та системи сівозмін, визначається розмір земельної площі, за якої досягається най­повніше використання технічних засобів. При цьому навантаження на техніку врахо­вується у піковий період робіт.

Поряд з цим роблять економічну оцінку ведення виробництва при різних площах землекористування. У зв’язку з цим визначають такі економічні показ­ники: вартість валової продукції у фактичних цінах реалізації, а також у роз­ра­хунку на 1 грн валової продукції, амортизаційних відрахувань всього, з них тех­нічних засобів, витрат, валового доходу і прибутку. Встановлюють також термін окупності фондів.

Відповідно до наведеної вище методики визначають раціональні розміри новостворених приватних підприємств або їхніх підрозділів.

Методикою визначення раціональних розмірів підприємств з вироб­ниц­тва молока, яловичини і свинини передбачається врахування фактичного рівня ефективності виробництва продукції залежно від рівня концентрації поголів’я і використання розрахункового методу оптимальності. Чисельність утримува­ного поголів’я господарств, що спеціалізується на виробництві продукції тва­ринництва, залежить від розміру землекористування.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/15078.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.