Оптимізація функцій законодавчих дефініцій

Оптимізація функціональних основ механізму правознавства є важливою за теперішніх, прискорених процесів життя. Вона дозволить різко обмежити кількість негативних спонтанних епізодів розвитку правової науки, що обтяжують псевдонауковий баланс нежиттєздатними елементами, і водночас забезпечити своєчасне зародження в її структурі теоретичних форм, які відповідають науковому зростанню.

Питання оптимізації повинні реалізовуватись з урахуванням змісту, цільового призначення основних функцій визначень юридичних понять, а також форм їх взаємовідносин з практикою правового регулювання. На практиці система цих функцій утворює таку конструкцію: пізнання явищ правової дійсності;  внутрішня організація накопичених знань за допомогою понятійно-термінологічного апарату, теоретичних конструкцій і класифікаційних схем правознавства; відображення предмета правової науки; вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності правової дійсності, а також моделювання життєво необхідних норм і нормативно-правових утворень.

Кожна сфера людської діяльності має свою мову для вираження понять, які представляють матеріальні і нематеріальні об’єкти дійсності або дії і процеси, що належать до специфічних дисциплін. Законодавець, що створює і вдосконалює систему понять певної галузі знань, враховує і систему логічних конструкцій, складові яких потребують назв. Законодавча дефініція, запозичена вченими із логіки, виконує найважливіші функції, оскільки не тільки виступає найважливішою складовою мови нормативно-правового акта, а й фіксує стан знань на певному етапі дійсності. “Основне завдання наукових дефініцій – слугувати віхам наукової класифікації. І оскільки класифікація в будь-якій науці постійно змінюється в міру пересування наукового пізнання, дефініції також постійно видозмінюються. Саме тому їм потрібно бути прогресивними” [365, с. 157].

Найважливішою особливістю будь-якої наукової класифікації, яка спирається на логічні операції аналізу та синтезу, поділу і узагальнення, є те, що вони неможливі без понятійного оформлення усіх процесів. Відповідно будь-яка класифікація об’єктів дійсності потребує лексичних засобів і виражається за їх допомогою. Класифікація юридичних понять здійснюється в спеціальних лексичних одиницях – термінах, що існують у тій чи іншій галузі права. Тобто можна стверджувати, що юридичне поняття лише тоді стає досягненням думки законодавця, коли воно матеріально виражене: або за допомогою терміна – словесної номінативної одиниці; або за допомогою дефініції – певним чином побудованої фрази. Вважається, що саме термін називає поняття і констатується за допомогою дефініції. Проте в дефініції виражається і визначається логічна операція, у процесі якої розкривається зміст поняття, що дає змогу формулювати критерії відмежування одного об’єкта від інших, а також специфічні способи його побудови та функціонування.

Можна зазначити особливу роль законодавчих дефініцій в тих випадках, коли, розкриваючи зміст понять, вони допомагають громадянам не тільки дотримуватися чи виконувати вимоги нормативно-правових актів,  й активно використовувати свої права. Маючи змогу не звертатися за допомогою до юристів-професіоналів, законодавчі дефініції сприяють зростанню популярності чинного законодавства.

Отже, роз’яснюючи і уточнюючи значення термінів, що вживаються в законодавстві, сприяючи виключенню спорів під час їх тлумачення, одночасно законодавчі визначення виконують функцію підвищення ролі і значення інших державно-владних приписів.

Кожен громадянин повинен мати змогу зрозуміти зміст того нормативно-правового акта, який регулює правові відносини за його участі. Йдеться про те, що це розуміння має бути досить точним, однак у людини повинно скластися уявлення про права та обов’язки. Це безперечна умова досягнення правомірної поведінки з боку громадян. Законодавча дефініція, роз’яснюючи чи уточнюючи зміст термінів, за допомогою яких сформульовані права і обов’язки, дозволяє отримати необхідні знання про них. Зрештою державно-владні регулятивні та охоронні приписи набувають особливого значення і здатності реалізовуватись на практиці.

Так, дійсно, існування законодавчих дефініцій сприятливо впливає на правозастосовну діяльність у багатьох відношеннях, зрозуміло, за умови адекватності правової дійсності, що ними відображена. В протилежному випадку віддача від дефініції може бути неповною, а то й несприятливою, зі знаком “мінус”. Звідси випливає, що законодавець повинен чітко відображати в нормі, яка ним формулюється, суттєві, такі, що мають істотне значення, ознаки, не допускаючи неадекватності їх реаліям,  протиріччям  тощо. Ще Р. Декарт наголошував: правильно визначайте значення слів, і ви позбавите світ від половини його плутанин.

Законодавчі визначення сприяють економному викладу нормативно-правового матеріалу, виконуючи функцію скорочення складних і довгих описів. Стислість є також одним із критеріїв якості нормативно-правових актів. Вона передбачає, що статті законів краще викладати обмеженою кількістю слів, переважно термінами, а при побудові речень не слід використовувати довгі фрази. Проте при цьому не повинна зникнути зрозумілість і доступність сприйняття тексту. Функція законодавчих визначень тут полягає в тому, що будучи однократно введеними в нормативно-правовий акт при поясненні невідомого терміна, вони в подальшому дають використати упродовж усього тексту замість опису ознак поняття, яке визначається, тільки термін, що його позначає. Одночасно скорочуватимуться довгі фрази, що становлять даний вираз. При цьому ясність положень нормативно-правового акта не буде втрачена. Наприклад, досить незручно використовувати замість терміна “юридична особа” (стаття 80 Цивільного кодексу України [16]) об’ємний опис у тексті закону “організація, яка має у власності, господарському віданні чи оперативному управлінні відокремлене майно ...” (стаття 55 Господарського кодексу України [4]). Саме тому функції законодавчих дефініцій свідчать про їхнє важливе значення для осіб, що звертаються до нормативно-правових актів.

Більшість правознавців погоджуються, що дефініції “сприяють правильному розумінню і застосуванню закону, а відтак, поліпшують якість механізму правового регулювання” [283, с. 64]. Тому нині дефініції включаються практично до кожного закону, що приймається. При цьому слід врахувати, що майже одна третина прийнятих законів – це закони про внесення змін і доповнень до раніше прийнятих документів. Окрім цього визначення трапляються і в постановах органів виконавчої влади [60; 66][1], зокрема, в указах Президента України, нормативно-правових актах міністерств і відомств.

 Дефініції посідають провідне місце в процесі доказування, де вони “відіграють роль його начал і полегшують саму процедуру доказування” [257, с. 178; 283, с. 49-108]. Велике значення також надається законодавчим дефініціям у навчальному процесі, де вони виступають як базові знання при характеристиці будь-яких компонентів правової системи суспільства. Тому ми вважаємо, що неправий був Секст Емпірик, який стверджував, що дефініції некорисні і не мають жодного значення в пізнанні, навчанні та практичній діяльності [355, с. 207-211]. На противагу цим категоричним словам видатного мислителя, можна застосувати класичний латинський вислів: “Ubi jus incertum, ibi nullum” – де закон невизначений, там закону немає.

Отже, є вчені, які категорично виступають проти великої кількості дефініцій у законодавстві. Відомий дослідник Ю. Тихомиров стосовно цього зазначає, що “нині спостерігається захоплення дефініціями як “візиткою” закону” [308, с. 106]. Подібної точки зору дотримується і О. Ушаков, який  у 1967 році відмічав, що “визначення, які даються термінам в самому законі, мають і негативний бік. Бо ж вони подовжують і загромаджують законодавство” [317, с. 172]. На цю ж обставину вказувала й А. Нашиц: “Закон – це не теоретична робота і не підручник, і тому пояснення в самому законі термінів, що в ньому застосовуються, не повинно вести до зловживання прийомом дефініції” [222, с. 194].

Позицію згаданих вище учених можна обґрунтувати словами             Дж. Локка, який писав: “При побудові мови неможливо визначити усі терміни – це привело б до нескінченності” [201, с. 420]. Дійсно, немає необхідності визначати зрозумілі усім речі. Наприклад, без потреби включене до Кримінально-процесуального кодексу України визначення “судді” [13], оскільки значення цього терміна загальновідоме, а нового змісту в нього дефініція не вклала. Проте, якщо тлумачення змісту чи значення терміну, що міститься в нормативно-правовому акті, можливо, може здатися складним для його адресата, тоді такому терміну доцільно дати законодавче визначення, хоча це буде сприяти збільшенню тексту. Але який, наприклад, зміст має законодавче закріплення поняття “болото” (це надмірно зволожена земельна ділянка, із застояним водним режимом і специфічними рослинним покривом) – стаття 1 Водного кодексу України [3], поняття “ліс” (тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревина та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище) – стаття 1 Лісового кодексу України [14],  поняття нікотину (нікотинові алкалоїди)  – стаття 1 Закону України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” [56]. Також немає необхідності в трудовому законодавстві пояснювати значення спеціальних термінів інших галузей знань. З’ясування змісту таких понять, як “епідемія”, “епізоотія” (стаття 33), “інвалідність” (стаття 39), “ускладнені пологи” (стаття 179), вміщених в Кодексі законів про працю України [7] повинно спиратися на спеціальні знання відповідної науки – медицини. Включення таких дефініцій у законодавство, на нашу думку, є недоцільним оскільки порушується таке правило законодавчої техніки, як стислість нормативно-правових актів.

Саме тому, на нашу думку, законодавчого визначення потребують юридичні поняття, що мають ключове значення, тобто поняття, за допомогою яких досягається загальний цільовий зміст конкретного нормативно-правового акта.

Юридичні поняття мають своїм змістом  правові явища і процеси. Оскільки під час регулювання суспільних відносин виникає необхідність співвідносити з ними конкретні випадки з правовою реальністю, то при цьому не обійтися без визначення, що розкриває зміст відповідного юридичного поняття.