Быстрый переход к готовым работам
|
Особливості тлумачення норм права за допомогою законодавчих дефініційРозбудова правової держави неможлива без науково обґрунтованого підходу до формування законодавства. Прийняття останнім часом нових кримінального, цивільного, господарського та інших кодексів, їхнє застосування правозастосовними органами відразу ж засвідчило термінологічні проблеми змісту деяких їх норм. Для юристів надзвичайно важливо вміти грамотно сформулювати правову норму, чітко викласти юридичний документ, володіти культурою мовлення. Однак у юриспруденції на відміну, наприклад, від математики, визначення понять не завжди може бути логічно бездоганним та абсолютно об’єктивним, що зумовлене насамперед складністю і неоднозначністю багатьох явищ, які визначаються, а також часто відсутністю можливості їх емпіричного підтвердження чи спростування. Багатовікова судова та адміністративна історія знає безліч різноманітних суперечок і непорозумінь, пов’язаних з текстами та їхнім тлумаченням, зокрема, з нечітко сформульованими фразами, неточним, неоднозначним чи помилковим добором мовних одиниць, невдало вжитими виразами написаного (сказаного), що впливає на розуміння тексту – як друкованого (опублікованого), так і усного (проголошеного) [349, с. 18]. За встановленими правилами проходження законопроектів у парламенті проект закону “потрапляє до рук” фахівців-мовників (редакторів) лише після схвалення його в першому читанні й підготовки до другого читання. Це не завжди дає змогу здійснити належне редакторське коригування тексту, ухваленого в першому читанні проекту. Також особливістю сучасного законотворчого процесу є прийняття багатьох доповнень до проекту, який ухвалюється загалом, так би мовити “з голосу”, а окремих законопроектів – одночасно у першому, другому читанні та загалом, що взагалі виключає будь-яке редагування проекту до моменту прийняття його як закону. Після ухвалення закону зміна його тексту недопустима – жоден редактор не має права змінювати волю законодавця. Але не робити цього – означатиме випустити у світ “сирий” закон з багатьма алогізмами, повтореннями, граматичними, орфографічними та іншими помилками [213, с. 64]. Таким чином, розв’язання проблеми тлумачення текстів нормативно-правових актів слід починати з розробки норм мови права в його термінологічному вияві насамперед тому, що “чим досконаліше правова термінологія, тим ефективніше процес оперування змістом текстів, спрямованих на правильне й однакове розуміння і застосування нормативних розпоряджень” [110, с. 162]. У сучасних умовах законодавство України далеке від досконалості. Однак навіть досконале законодавство не позбавлятиме правозастосовні органи необхідності тлумачення закону. Життєві явища дуже різноманітні, кожне з них характеризується притаманними йому особливостями, тому закон не може бути застосований на практиці без його тлумачення. “Щоб норми права “працювали” на суспільство в своєму нормативно-регулюючому значенні і більш ефективно реалізовувалися в конкретних правовідносинах, їх насамперед потрібно довести до свідомості широкого загалу як загальні норми поведінки, соціальні цінності” [106, с. 23]. “Більше пояснити, щоб краще зрозуміти” [279, с. 9] – висловлювався свого часу П. Рикер. Дійсно, правильна інтерпретація законодавства дає змогу уникати небажаних помилок та діяти в рамках закону. Водночас тлумачення, що не відповідає законові, призводить до помилок у правозастосуванні та, врешті-решт, незаконності правозастосувального акта, що видається [210, с. 126]. Отже, визначальною умовою, що забезпечує належне застосування закону, є його правильне розуміння. Чимало юридичних конфліктів та колізій у правозастосовній практиці виникає саме через причини неправильного або неоднозначного розуміння тих чи інших нормативно-правових положень. “Перш ніж сперечатися, давайте домовимось про терміни”, – попереджав Вольтер. Це справді розумна порада для законодавця. Юридичний термін може бути багатозначним, хоча однією із вимог до нього є саме однозначність. Складність полягає в тому, що не існує одного значення слова. З точки зору семантики [292, с. 826][1], у слів завжди багато значень, немає жодного значення, яке завжди було б визначеним і стабільним. У будь-якому випадку судові потрібно вирішувати, в якому значенні – загальновживаному, термінологічному чи контекстно-визначеному вживане слово, а відповідно і аргументувати свій вибір. До того ж у текстах нормативно-правових актів трапляються різні слова, значення яких взагалі нікому не зрозуміле. Тому “несуттєво вимагати від громадян обов’язкового підкорення законам, котрі їм не зрозумілі … ці закони наскільки складні, що їх зрозуміти і вірно тлумачити можуть тільки спеціалісти - юристи” [296, с. 5] – наголошував П. Стучка. У такому випадку філологічна герменевтика пропонує застосовувати деякі прийоми визначення змісту закону. По-перше, слід використовувати паралелізми [292, с. 711][2], які являють собою звернення до окремих місць тексту, де є те чи інше слово, і піддати його індуктивному дослідженню [112, с. 104]. Однак не слід також забувати і про дедуктивний метод. Нині відсутні дослідження в галузі термінології права, які б давали змогу відрізняти використання слова в нормативно-правовому акті у загальновживаному значенні від використання його в термінологічному значенні. Складність полягає ще й у тому, що слід відрізняти юридичні терміни від правових понять (наприклад, “право”, “обов’язок”, “правопорушення” тощо). Таким чином, в основі колізій лежать не юридичні, а мовні проблеми. Водночас, будучи мовними, такі проблеми породжують правові конфлікти, тягнуть за собою відповідні юридичні наслідки й вимагають правових засобів їх розв’язання [213, с. 64]. Якщо погодитися з думкою С. Алєксєєва про те, що “мова в праві – це не тільки питання юридичної техніки і стилістики, це конкретні моменти самого існування права як своєрідного феномену соціальної дійсності, його буття як конституційного явища”, то об’єктивно виникає потреба в усвідомленні відповідальності тієї роботи щодо затвердження “форми і стилю законодавчої мови”, яка дасть змогу уникнути двозначності тлумачення елементів норм права [77, с. 109]. Тим паче, що сам процес тлумачення покликаний забезпечити повну і всебічну реалізацію правових норм не тільки в діяльності виконавчих органів, а й при здійсненні громадянами та організаціями своїх юридичних прав і обов’язків [101, с. 84]. Без точного розуміння норми фактично неможливе її дотримання. З цього приводу нагадаємо, що функція забезпечення однозначного тлумачення і застосування закону, пояснення змісту останнього потенційним і дійсним учасникам правових відносин покладається саме на дефініції понять, що містяться у тексті нормативно-правового акта (законодавчі дефініції). Визначення поняття завжди є результатом ступеня розробки відповідного понятійного матеріалу в конкретний момент розвитку людства, а його зміст визначається у певний історичний момент щодо певного питання і відображає світоглядну позицію автора. Безперечно, визначення того чи іншого поняття – один із найважливіших моментів будь-якого дослідження, оскільки воно з’ясовує глибину істинності розуміння природи того явища (предмета), яке знаходить відображення у відповідному визначенні. “Дефініція є стисле і вичерпне роз’яснення ознак тієї речі, яку ми бажаємо бачити” [299, с. 373], – писав свого часу Ціцерон. Законодавча дефініція повинна не просто визначати поняття в тексті закону, а й відображати його суттєві ознаки, давати вичерпне тлумачення [138, с. 434; 291, с. 162]. Адже закон – це писаний акт, викладений за допомогою відповідних словесних формулювань. Наскільки чіткими, однозначними і зрозумілими є ці формулювання, настільки чітким, однозначним і зрозумілим є сам закон, настільки ефективною буде його дія. Тому переклад приписів права зрозумілою і доступною мовою конкретних понять та їхніх визначень і є основою тлумачення. Зазвичай завдання тлумачення понять, створених самим законодавцем, виконують законодавчі дефініції. Багато в чому це пояснюється неоднозначною природою таких утворень, як дефініції. Загальновідомо, що вони застосовуються для розкриття змісту понять. Законодавець, використовуючи цей інструмент, дає поняттю тлумачення, яке у той чи інший час об’єктивно необхідне для реалізації регулюючих приписів. Подібне тлумачення юридично значущих понять набуває у праві форми нормативних приписів, положень, які діють спільно з регулюючими настановами. Таким чином, при тлумаченні пояснюється принциповий зміст правових нормативних приписів, закладених законодавцем [226, с. 327, 346]. Таке тлумачення прийнято називати офіційним і аутентичним. У результаті такого тлумачення, на нашу думку, з’являється особлива форма приписів – пояснення, що виступають як дефінітивні положення. [1] Примітка. Семантика – розділ мовознавства, що вивчає проблеми смислу, значення та тлумачення знаків і знакових виразів, окреслених предметною (екзистенціальною) та понятійною (інтенціальною) сферами. [2] Примітка. Паралелізм – повний збіг, дублювання, подібність характерних рис.
Вся работа доступна по ссылке |
|