Быстрый переход к готовым работам
|
Поняття грошово-кредитної політики та її правових основНормативно-правове закріплення грошово-кредитної політики в українському законодавстві з¢явилось не відразу з набуттям Україною незалежності, а в процесі формування власного законодавства і самої грошово-кредитної політики, яка в умовах Радянського Союзу так і не сформувалась в єдиний напрямок діяльності і наукову категорію. Практично вперше на конституційному рівні вона була закріплена в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, ст. 34 якого встановлювала, що "у питаннях, пов’язаних із проведенням грошової кредитної політики Кабінет Міністрів України погоджує свої дії з Національним банком України, на який покладаються функції визначення і проведення цієї політики" [153]. В подальшому основні положення щодо грошово-кредитної політики визначено у Конституції України та розділі ΙУ Закону України "Про Національний банк України" (ст. 24 – 31), конкретизовано і розвинуто в ряді актів чинного законодавства. Головний зміст конституційних і законодавчих норм становлять визначення грошово-кредитної політики, системне закріплення її засобів і методів та інші важливі положення. Разом з появою Закону України "Про Національний банк України" в законодавстві України вперше з’явилось нормативно-правове визначення грошово-кредитної політики - ²комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу² [158, ст. 1]. Згідно визначення Господарського кодексу України ²грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки² [156, ст. 10]. У своїх визначеннях Закон України "Про Національний банк України" і Господарський кодекс України здебільшого вказують на суспільні цілі грошово-кредитної політики (стабільність національної грошової одиниці, антиінфляційна спрямованість монетарної політики та ін.), що скоріше являє собою зовнішню сторону цього поняття, але не зовсім повно розкриває її внутрішній зміст, складові частини та ін. Включення до цих визначень програмних цілей теж викликає запитання. Наприклад, формулювання Законом такої цілі як ²регулювання економічного зростання² містить в собі логічне протиріччя – регулювання зростання включає в себе стримування, а регулювати зростання навряд чи потрібно взагалі. Однак у монетарній політиці має місце в залежності від економічної ситуації як сприяння розвитку, так і стримування розвитку економіки. Залишає простір для роздумів і положення про ²вирівнювання платіжного балансу² - в яку сторону його треба вирівнювати? Орлюк О. П. визначає грошово-кредитну політику як "визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни" [107, с. 453]. Близьке за змістом визначення дає і І. Б. Заверуха [70, с. 63]. Питання про поняття грошово-кредитної політики має методологічне значення і в практиці та економічній науці є доволі дискусійним. В економічній літературі, зокрема, в працях ²Гроші і кредит² [52, с. 187] та в роботі Адамика Б. П. [1, с. 39] розглядається два підходи до розуміння грошово-кредитної політики, обсягу цього поняття. В цих роботах відмічається занадто вузьке трактування грошово-кредитної політики, яке дають деякі американські вчені [63, с. 19], які розглядають грошово-кредитну політику лише як засоби впливу на кількість грошей в обороті. В той же час представники іншої точки зору [151, с. 24] визначають її розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади, - і включають до грошово-кредитної політики всі заходи держави політичного характеру, які стосуються монетарної сфери. При такому підході до грошово-кредитної політики входять навіть питання про ставки податків і зборів, рівень і структуру бюджетних видатків, дефіциту державного бюджету та ін. Мабуть, це занадто розширене поняття, яке включає до грошово-кредитної політики не тільки регулювання грошового обігу, але і всі відносини, які на нього впливають, навіть якщо вони не входять до числа грошових, банківських і не управляються Національним банком. Такий підхід лише шкодить головному – виділенню в окремий об’єкт певної системи грошових і кредитних відносин, щодо яких здійснюються всі заходи впливу, методи і засоби грошово-кредитної політики, передбачені Законом України ²Про Національний банк України"[i]. Іноді поняття грошово-кредитної політики занадто звужується і можна зустріти такі його тлумачення як тільки регулювання валютного курсу чи процентних ставок за кредитами. Це вже занадто звужує розуміння монетарної політики, а в юридичному плані просто не відповідає змісту всього розділу ΙУ Закону України ²Про Національний банк України", який вказує на регулювання обсягу грошової маси, а серед методів і засобів навіть не згадує регулювання валютного курсу. Як власний варіант розуміння суті грошово-кредитної політики автори підручника ²Гроші і кредит² [52, с. 187] пропонують її визначення ²як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк".[ii] Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу — грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні² [52, с. 187]. Таким чином, до грошово-кредитної політики слід відносити всі заходи, методи, інструменти, дії регулятивного характеру, що здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах [1, с. 39]. Проф. Лютий І. О. визначає грошово-кредитну політику як ²сукупність заходів і інструментів впливу, спрямованих на регулювання грошової пропозиції, рівня процентних ставок, об’ємів кредитів, що в цілому призводить до змін макроекономічних показників² [92, с. 149]. Дане визначення, очевидно, є одним із найбільш прийнятних, оскільки в ньому зосереджено найбільш суттєві моменти щодо грошово-кредитної політики і проведено її зв’язок із макроекономічними показниками. В найбільш широкому розумінні грошово-кредитна політика як один із напрямків економічної політики виступає здебільшого в процесі розгляду вищими ешелонами влади всіх питань грошового характеру, банківської системи та ін. Зокрема, так вони постали в процесі парламентських слухань ²Фінанси і банківська діяльність: сучасний стан та перспективи розвитку² 2003 р. [165], коли рекомендаційні заходи охоплювали мало не всі банківські, грошово-кредитні відносини. Водночас слід розрізняти заходи, які створюють умови для обігу грошей, і фактори, які прямо цей обіг визначають – ними є, наприклад, заходи з регулювання пропозиції (кількості, маси) грошей, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, фактори їх мультиплікації, структура грошової маси, співвідношення готівкового і безготівкового обігу та ін. Однак такі заходи, як реєстрація банків, розміри їх статутного капіталу і т. п. лише мають відношення до регулювання грошового обігу, але не складають суть цього регулювання. Співставлення всіх цих визначень дозволяє провести між ними різницю і сформулювати деякі висновки. 1. Якщо взяти грошово-кредитну політику за систему, то можна побачити, що ядром цієї системи є регулювання кількості грошей в обігу, яке за суттю складає основу грошової пропозиції. Тому визначення американських вчених, про яке йшла мова вище, виділяє лише ядро системи, але не визначає саму систему. 2. Занадто широке тлумачення грошово-кредитної політики не розкриває її суть і зміст. В ньому поєднуються елементи як самої грошово-кредитної політики, так і всі фактори, які на неї впливають і відображаються на кількості грошей в обігу. 3. Визначення, яке дають автори підручника ²Гроші і кредит² [52, с. 187] та Б. П. Адамик ставить в центр не саму грошово-кредитну політику, а засоби її здійснення; до того ж, в ньому не містить вказівка на загальнодержавний характер грошово-кредитної політики, а за критерій обираються те, що заходи з її здійснення проводяться через Національний банк України. 4. Визначення Лютого І. О. в цілому є одним із найбільш прийнятних, хоча воно дещо виходить за межі прийнятої в Україні монетаристської концепції. 5. Позитивним моментом у визначенні грошово-кредитної політики в Законі України "Про Національний банк України" є те, що в ньому чітко окреслюються економічні орієнтири грошово-кредитної політики - економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, вирівнювання платіжного балансу. Тим самим проводиться зв’язок грошово-кредитної політики і суспільного розвитку. Але варто зауважити, що ця сторона грошово-кредитної політики виступає як її зовнішній аспект, а внутрішній складає комплекс монетарних заходів, необхідних для досягнення суспільних результатів (хоча всі вказані суспільні наслідки наступають в результаті діяльності не лише НБУ, а і всієї системи органів державної виконавчої влади). 6. Визначення Господарського кодексу України, який розглядає грошово-кредитну політику як частину економічної політики, очевидно, є неповним, оскільки воно приймає за основу лише сферу господарювання, в той час, як монетарна політика в рівній мірі відноситься і до соціальної сфери, до державних фінансів (наприклад, обслуговування державного боргу). В результаті цього короткого розгляду можна прийти до висновку, що існує два значення грошово-кредитної політики: 1) суто наукове, спеціальне (воно вживається тільки в банківській сфері, в колах спеціалістів), вузьке значення, яке відображає суть грошово-кредитної політики; 2) широке, яке частіше вживається на практиці і має на увазі цілий комплекс усіх заходів держави у грошово-кредитній сфері. Виходячи з розглянутих вище положень можна запропонувати таке визначення: грошово-кредитна політика – це система заходів із регулювання грошової пропозиції за її кількістю, структурою, рівнем процентних ставок, ціною і обсягами кредитів, спрямованих на економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою задоволення суспільного попиту на гроші. Грошово-кредитна політика своєрідно поєднується із державним управлінням і регулюванням у грошово-кредитній сфері, що являє собою відносно відокремлену систему суспільних економічних відносин, яка в той же час міцно пов’язана із усіма галузями економіки і соціальної сфери. Цільовими орієнтирами грошово-кредитної системи є забезпечення всіх галузей господарювання і соціальної сфери необхідними грошовими коштами. Закріплені в Основних засадах грошово-кредитної політики положення сприймаються як владні веління, які мусять бути реалізованими в процесі управлінської діяльності, яка, в свою чергу, передбачає регулювання як найважливіший засіб і складову частину здійснення державного управління. Ю. О. Тихомиров, наприклад, визначає державне управління як "організований процес керівництва, регулювання і контролю державних органів за розвитком сфер економіки і культури, інших сфер життя" [132, с. 102; пер. авт. - І. В.]. Тим самим він виділяє найголовніші частини державного управління – керівництво, регулювання і контроль, які в сфері грошово-кредитної політики практично здійснюються в рамках однієї структури - Національного банку України. Таким чином, з точки зору системного підходу грошово-кредитна політика являє собою політику, яка визначає зміст і спрямованість державного регулювання і управління грошово-кредитними відносинами, і включає в себе суб’єкт управління, його об’єкт і управлінський вплив. Варто лише відзначити двозначність терміну "регулювання", яке вживається для позначення суто правового регулювання і у даній сфері для регулювання кількості грошей в обігу, що наповнює його іншим змістом і виходить за межі суто правового тлумачення. Україна стала на шлях розвитку ринкової економіки, яким ідуть більшість країн світу і які вже накопичили у цій справі певний досвід. Ринкова економіка несе в собі механізм її саморегулювання, в основу якого покладено грошові механізми, і це створює ефект досконалості цього методу ведення господарства. Однак подальший розвиток економічних відносин, передусім, поглиблення процесів спеціалізації виробництва, внаслідок чого виникла розгалуджена мережа банків, інших фінансово-кредитних інститутів, значно ускладнили структуру економічних і фінансових відносин, викликали циклічність у розвитку економіки та ін. Все це стало передумовою для державного втручання шляхом регулювання ринкових економічних відносин. Як результат цього з¢явилась ідея, а пізніше і розгорнуті теорії державного регулювання економіки і ринку. На необхідність посилення державного управління і регулювання економікою вказувалось в наукових роботах економістів, управлінців [наприклад, 86, с. 14] та представників інших наук. Держава здійснює регулювання ринку за допомогою грошово-кредитних методів, водночас використовуючи цей механізм для досягнення своїх інших цілей – політичних, соціально-економічних та інших, використовуючи, в першу чергу, правовий механізм. В процесі здійснення законодавчого регулювання грошово-кредитних відносин держава регулює тим самим і ринкові економічні відносини. Цілі, які ставить перед собою держава, випливають із її загальної макроекономічної політики, визначаються її пріоритетами.
[i]) слід зазначити, що відносно грошово-кредитної політики можна зустріти найрізноманітніші погляди і навіть такий: ²…в Україні …дискутуються питання в економічних колах, структурах виконавчої та законодавчої влади щодо забезпеченості ринку грошовою масою, яка кількість грошей оптимальна, якою є грошово-кредитна політика: жорсткою, виваженою чи послабленою і, взагалі, чи є грошово-кредитна політика в Україні?² [129, с. 10]. [ii]) Такої ж точки зору притримуються і автори навчального посібника: Романишин В. О., Уманців Ю. М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – с. 457.
Вся работа доступна по ссылке |
|