Грошова система України як об’єкт монетарної політики (правові питання)

Грошово-кредитна політика опирається на свою інституційну основу, поняття якої сформульоване рядом авторів [97, с. 30; 55, с. 27], які називають в якості називаються такої основи банківську і грошово-кредитну системи. Я. Грудзевич, однак фактично проводить знак рівності між інституційною основою грошово-кредитної політики і грошово-кредитного регулювання [55, с. 27]. Звичайно, грошово-кредитна політика реалізується через систему регулювання грошово-кредитних відносин, але ні грошово-кредитна політика не зводиться до регулювання, ні регулювання не охоплює всю грошово-кредитну політику, а має особливий об’єкт.

Орлюк О. П. відмічає, що ²інституційною основою для проведення центробанком монетарної політики стало створення дворівневої банківської системи, … а також створення та розвиток національного грошово-кредитного ринку² [106, с. 134]. Я. Грудзевич відмічає, що "інституційна основа грошово-кредитної політики в Україні ще не в усьому відповідає вимогам європейських та світових стандартів", що "в науковій літературі періодично аналізується розвиток її окремих складових, проте комплексному вивченню цієї важливої проблеми не приділяється належної уваги" [55, с. 27]. Весь вплив НБУ на кількість грошей в обігу здійснюється лише через банківську систему, банківські установи, які виступають в єдиному механізмі, в якому банки виконують подвійну роль – є провідниками грошово-кредитної політики і, оскільки їх ресурси є основою грошової маси в обігу, то водночас вони є і об’єктом регулювання зі сторони центробанку. Слід відмітити, що перелічені в ст. 25 Закону України "Про Національний банк України" засоби і методи грошово-кредитної політики в ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначені як засоби індикативного регулювання для банків.

Роль банків у грошово-кредитній політиці є особливою. П. 2 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що НБУ "монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг", а ст. 34 передбачає, що "виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку" [158]. Тому банки не мають відношення до емісії, але щоденно здійснюють випуск емітованих грошей у обіг, надаючи кредити та здійснюючи інші банківські операції. Кошти, які вони випускають в обіг, вважаються такими, що вже емітовані центральним банком, тобто емісія – це випуск грошових коштів центральним банком комерційним банкам. Звідси випливає роль комерційних банків – вони займають проміжне становище між Національним банком України та юридичними і фізичними особами, що використовують випущені грошові кошти. На мою думку, що суб’єктами грошово-кредитної політики постають не окремі комерційні банки, а взята в цілому банківська система України. Це можна обгрунтувати тим, що НБУ при випуску грошей в обіг не проводить якихось відмінностей між банками і їх розподілу за суб’єктами, не враховує їх територіального розташування та ін., його цікавить лише кількість грошей в обігу на території України.

Грошово-кредитна політика здійснюється через банківську систему України, але кінцевою її метою є регулювання кількості грошей в обігу, тобто регулювання грошової системи країни, використовуючи властивості грошей як особливого феномену людського суспільства. Історія розвитку грошей показує, що результатом розвитку знань людини про цей загальносуспільний феномен стала поява грошово-кредитної політики, яка, таким чином, є продуктом розвитку цивілізованого суспільства, виникнення політики як окремої суспільної категорії, організаційного розвитку банківської системи, перехід до централізованого управління нею і всіма грошовими відносинами зі сторони центробанку як банку держави, виникнення централізованого державного управління цими відносинами. Гроші і грошова система з цієї точки зору є об’єктом грошово-кредитної політики, тим середовищем, у якому вона виникла і розвинулась як мистецтво управління грошима і їх обігом. Гроші, грошовий обіг, грошова система мають певні властивості і закономірності свого функціонування, знання яких дозволяє використовувати їх в суспільних інтересах.

Питання про економічну природу і властивості грошей є багатоаспектним. Це відмічає, зокрема, А Гальчинський, відомий сучасний український дослідник грошей, який розмежовує різні структури і площини їх аналізу: а) суть грошей, їх внутрішня природа; б) функції грошей як цілісного комплексу відносин; функціональні форми грошей [34]. Воронова Л. К. і Кучерявенко М. П. відзначають, що: 1) дослідження грошей має відбуватись через призму фінансово-правових відносин в аспекті руху грошових фондів; 2) грошовий обіг, правовий режим елементів грошової системи є в певній мірі системоутворюючим інститутом фінансово-правового регулювання; 3) базисна ланка грошової системи – національна грошова одиниця, її стабільність є основною умовою стабільного функціонування всієї грошової системи [26, с. 299]. Вчені – юристи з цього приводу стверджують, що питання про поняття і природу грошей не належить до сфери юридичної науки, але висновки економічної науки необхідно взяти до уваги при аналізі об’єкта цивільних правовідносин [102]. О. М. Олійник теж вважає, що правові дослідження, розуміння, мають спиратися на економічне розуміння, оскільки гроші, перш за все, є економічним поняттям [103, с. 17]. Відомий дослідник питань правового регулювання  грошових відносин Л.А. Лунц (найбільш відома праця - ²Деньги и денежные обязательства в гражданском праве² [91] відмічав, що розкриття юридичної природи грошей можливе лише шляхом аналізу їх функцій у господарському житті, виходячи з економічного поняття грошей [91, с. 24]. Л. А. Лунц вказував на необхідність відмежування юридичного аспекту, вказуючи, що є поняття, загальне для економіки і права, але є і поняття грошей у суто юридичному розумінні [91, с. 31]. Причину неможливості дати єдине визначення юридичного поняття грошей Л.А. Лунц вбачав в тому, що "грошову функцію" виконують як знаряддя обігу, створені цивільним оборотом, так і законний платіжний засіб, що походить від держави. На думку Л.А. Лунца, економічне поняття про гроші є загальною підставою для виділення з усієї сукупності об'єктів цивільного обороту таких предметів, що фактично виконують в обороті функцію загального знаряддя обміну. При цьому вчений зазначає, що для визнання певних предметів грошима в юридичному сенсі досить того, щоб стосовно виконання цими предметами зазначеної функції не було встановлено якої-небудь законодавчої заборони. Поряд з цим до грошей повинні бути віднесені предмети, що наділені законом платіжною силою.[i]

Гроші відносяться до числа об'єктів цивільних прав, передбачені Цивільним кодексом України. Ст. 177 ЦКУ дає перелік об’єктів цивільних прав: "об’єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери...". Таким чином, гроші відносяться до категорії "речі". Водночас ст. 179 ЦКУ визначає, що "річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки". Однак гроші не є фізичною величиною, вони не створені природою і не є продуктом людських рук. Головне в тому, що вони не є предметом, а є умовністю, прийнятою серед людей. Такою ж умовністю до появи грошей були і тварини, яких використовували для розрахунків, дорогоцінні метали, камені і взагалі що завгодно. Таким чином, гроші, якщо розглядати їх з точки зору цивілістичної природи, належать до категорії рухомих, подільних, замінних речей, що визначаються родовими ознаками, вони визначаються, оцінюються в цивільному обороті не кількістю грошових знаків, а числом виражених на цих знаках грошових одиниць [48, с. 116], є загальним еквівалентом, можуть замінити собою майже всякий інший об'єкт майнових відносин, що носить платний характер [47, с. 180], вони виконують у ньому функції загального знаряддя обміну, завдяки встановленому і забезпеченому державою-емітентом примусовому курсу [15, с. 239].

Особливості грошей як суспільного феномену відзначались рядом дослідників [2; 10; 63; 44; 21; 20; 144, с. 76 та ін.], виділяючи  їх різні властивості публічного і приватного характеру. Засновник раціоналістичної теорії Арістотель, який виклав свою теорію вперше на сторінках книги ²Нікомахова етика², писав: "Усе, що бере участь в обміні, повинне бути якимось чином співставлено. Для цього з'явилася монета і слугує у відомому сенсі посередницею, адже все нею вимірюється. За загальною (спільною) домовленістю з'явилася монета; від того й ім'я їй "номісма", що вона існує не по природі, а за встановленням і в нашій владі змінити її чи вивести з ужитку (використання)" [6]. В цьому висловленні проводяться дві важливі думки – а) про гроші як всезагальний еквівалент (до цього, звичайно, в економіці переважав натуральний обмін) і б) про те, що вони можуть бути встановлені за волею людини. До того ж, звідси йде сучасне слово ²номінал². Про це ж говорять і Менгер К. (який приводить слова римського юриста Павела про те, що гроші як річ для обміну була позначена з боку суспільства знаком (її зовнішньої цінності), і вживання й мінова сила її ґрунтуються не стільки на її субстанції, скільки на номінальній цінності) [94, с. 221, 222], К Поланьї (який відмічав  у роботі ²Дагомея і работоргівля² переважну роль держави, а не економічного обміну, у створенні грошей, і пов’язував це із організацією збору податків і виплат солдатам та іншим державним службовцям) [42, с. 52] та ін. Всесвітньовідомий шотландський економіст А. Сміт підкреслював, що гроші – це велике колесо обігу, велике знаряддя обміну і торгівлі [4, с. 384].

Еволюційна теорія стверджує, що гроші є засобом прирівнювання всіх товарів і вираження їх цінності в цінності одного цього товару, а закріплення за цим товаром властивості вираження цінності всіх інших товарів робить його загальним еквівалентом і перетворює в гроші як загальний засіб обміну [105, с. 32, 33], який, як вважають Д. Полфреман і Ф. Форд, має такі риси, як прийнятність, однорідність, сталість вартості, подільність, тривалість використання й портативність [114, с. 13]. На думку Є.О. Алісова, елементом, що поєднує погляди раціоналістів та еволюціоністів на проблему виникнення грошей, слід вважати правовий звичай, і в зв’язку з цим називає таку концепцію походження грошей як еволюційно-раціоналістичну [2, с. 154] (такої ж думки притримується і Г Кнапп " [42, с. 1; 59 с. 67].

Слід також згадати про функціональний підхід до поняття грошей, започаткований  Дж. Хіксом і розвинений в ряді робіт. Зокрема, в Україні відомою є робота К. Р. Макконелла і С. Л. Брю - ²Економікс², в якій вони услід за Хіксом стверджують, що ²гроші - це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші" [93, с. 264]. Гальчинський А. С. підкреслює, що дослідження функцій грошей є більш високим ступенем пізнання розвитку товарного виробництва і грошових відносин у їх взаємозв’язку [34, с. 54 - 55], і на сьогодні цей підхід на Заході є мало не домінуючим. Ющенко В. А. та Лисицький В. І. стверджуються дещо інші підходи: гроші – це не річ, а сукупність організаційно-технічних засобів та юридичних норм, особливий сектор економічних відносин, який опосередковує обмін товарами, роботами, послугами та капіталами, а також сукупність платіжних засобів, які забезпечують виробництво, обмін, обіг, розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, а також споживання благ, що мають споживчу вартість (товарів, робіт, послуг) відповідно до розвитку продуктивних сил та виробничих відносин; зміст грошей виражається у їх функціях, здатності обслуговувати товарне виробництво, бути мірою вартості та засобом накопичення додаткової вартості [151, с. 17 - 21].

Н. Д. Еріашвілі виділяє основні публічно-правові характеристики, властиві грошам: - грошима визнається тільки те, що визнано грошима з боку держави; - гроші виготовляються тільки за суворо встановленим державою зразкам й описам спеціалізованими державними підприємствами (монетними дворами); - номінальна вартість грошей визначається державою довільно і виражається в національних грошових одиницях; - гроші обов'язкові до прийому всіма резидентами країни-емітента за номінальною вартістю; - порушення державної монополії на виготовлення грошей з метою випуску їх в обіг кваліфікується або як фальшивомонетництво, або як випуск грошових сурогатів і тягне за собою застосування заходів кримінальної й адміністративної відповідальності [149, с. 528]. Законодавством України встановлено виключність використання у обігу національної валюти, її законність як єдиного законного платіжного засобу  на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань [169, ст. 3; 158, ст. 35; 162, п. 3 ст. 3; 155, , ст. 192].

Таким чином, гроші є суспільним феноменом, виступають в якості загального еквіваленту, виконують функції міри вартості, засобу обігу, платежу і накопичення. Те, що вони є суспільним явищем, викликає необхідність їх регулювання зі сторони суспільства, що і здійснюється державою в правовій формі. Однак і до цього часу в юридичній науці немає однозначно виробленого і сформульованого поняття грошей, що відмічав, зокрема, Л. А. Лунц, який також зауважував, що його немає і в законодавстві інших країн, його треба виробити і закріпити законодавчо, і при цьому виходити з економічних понять, зокрема, функцій грошей [91, с. 23 - 24]. На наш погляд, у законодавстві України необхідно відобразити визначення поняття "гроші", що відображало б їх сутність, більш якісно і різностороннє характеризувало б природу цього явища. Пропозиції щодо прийняття законів "Про грошову систему України" [22; с. 46; 84, с. 60], "Про національну валюту" [54, с. 188] вже давались в процесі обговорення питань запровадження в Україні гривні.

По-справжньому всі властивості грошей розкриваються в процесі їх руху. Саме в процесі обміну товарів і грошей виявляють себе явища, які вже не можуть бути пояснені з точки зору приватних власників чи з якихось інших приватних позицій, а вимагають публічних підходів до осягнення природи грошового обігу. В науці фінансового права як окремий об’єкт правового регулювання прийнято виділяти грошовий обіг і грошову систему України, які розглядаються у зв’язку із публічними грошовими фондами [26, с. 298].

Грошовий обіг являє собою рух грошових коштів в процесі обслуговування економіки і соціальної сфери життя суспільства. В результаті використання їх суб’єктами господарювання і населенням випущені Національним банком кошти знову повертаються до центробанку, за виключенням тієї частини, яка залишається на руках у населення. Національний банк України регламентує і щорічно планує показники обігу грошових коштів: а) загальний обсяг грошової маси; б) загальні обсяги грошового обігу; в) грошові доходи і видатки населення (кількість, структура та ін.); г) обіг грошей через каси банків; д) величина і структура обороту коштів через каси підприємств, установ, організацій. Велике значення для здійснення планування і регулювання грошового обігу мають аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні (для цього в складі НБУ створено Департамент економічного аналізу, досліджень і прогнозування).