---

Загальна характеристика системи правових методів і засобів (інструментів) грошово-кредитної політики

Засоби та методи (інструменти) грошово-кредитної політики закріплюються в законодавстві як елемент стратегічних, проміжних і тактичних цілей грошово-кредитної політики. Вибір їх в кінцевому підсумку здійснюється центральним банком в залежності від економічної ситуації, поставлених задач і цілей та ін. Методи і засоби грошово-кредитної політики, визначені Законом України "Про Національний банк України", впливають на пропозицію грошей і це цілком відповідає монетаристькій концепції НБУ.

В колишньому Союзі РСР регулювання економічних процесів здійснювалось за допомогою командно-адміністративних методів, монетарна ж політика знаходилась на другому плані. В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика командно-адміністративні методи стали непридатними, курс було взято на ринкові методи, економічні закони, використання механізмів саморегуляції, врахування економічних інтересів, коли суб’єкт самостійно приймає рішення щодо ведення ним господарської діяльності. Це призвело до дещо романтичного захоплення ними, але треба мати на увазі, що ринкові методи ведення фінансового господарства теж мають певні недоліки. Зокрема, це неспроможність забезпечити рівномірність економічного зростання внаслідок циклічності, стабільний рівень цін і зайнятості та ін. Усунення такого роду негативних явищ можливе лише в умовах єдиного, цілісного регулювання грошового ринку державою, а монетарна політика служить одним із найважливіших засобів в усуненні диспропорцій у розвитку суспільства.

Методи і засоби грошово-кредитної політики за своїм економічним впливом неоднорідні, вони мають певні позитивні і негативні сторони, розрізняються за ступенем ефективності, вони можуть застосовуватися окремо або ж вимагати обов’язкового доповнюючого застосування інших інструментів, можуть бути альтернативними (це передбачає вибір одного або іншого інструменту, але спільне використання обох методів виключається), факультативними (коли один із інструментів розглядається як головний, але при неможливості його застосування центральний банк вимушений застосовувати інший) і т. д. В зв’язку з цим особливого значення набуває класифікація методів і засобів грошово-кредитної політики, яка має метою не лише систематизацію інструментарію, але і виділення властивостей кожного із них, а також економічної ситуації, в якій відбувається застосування цих інструментів (своєрідна гіпотеза). Ст. 25 Закону України ²Про Національний банк України" визначає засоби та методи грошово-кредитної політики: норми обов’язкових резервів, процентні ставки, управління золотовалютними резервами, операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання імпорту та експорту капіталу. Перелік здається вичерпним, але він відображає лише основні засоби та методи грошово-кредитної політики. При ознайомленні із її цілями стає зрозуміло, що цих засобів та методів значно більше. Методи і засоби грошово-кредитної політики знайшли також відображення у ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка передбачає дві форми державного регулювання Національним банком України банківської діяльності:

I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. Методи і засоби грошово-кредитної політики тут відображені як індикативні методи і засоби регулювання. Їх класифікація дозволяє розкрити можливості застосування кожного з інструментів. Зокрема, найважливіше значення має їх поділ на інструменти прямого (директивного або його ще можна назвати адміністративного) та опосередкованого (інакше – ринкового, непрямого) впливу на грошову масу, кількість грошей в обігу, їх структуру, активність, швидкість обігу та ін.

В роботі Адамика Б. П. відмічається, що ²наявні у розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються: за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і попит на гроші); за своєю формою (прямі та опосередковані); за характером параметрів, що встановлюються у процесі регулю­вання (кількісні та якісні); за термінами впливу (короткотермінові та довготермінові)² [1, с. 114].

Таку ж класифікацію проводить проф. Лютий І. О., виділяючи їх, проте, за об¢єктами впливу на грошову масу чи її структурні елементи. Іванов В. М. та Софіщенко І. Я. називають в числі методів грошово-кредитної політики а) рефінансування (облікова і кредитна політика); б) регулювання норм обов’язкових резервів; в) регулювання ліквідності комерційних банків [72, с. 8]. Навряд чи таку класифікацію можна назвати термінологічно точною: по-перше, не облікова і кредитна політика виступають частинами політики рефінансування, а скоріше всі вони виступають частинами процентної політики; по-друге, регулювання ліквідності комерційних банків саме і здійснюється шляхом рефінансування та іншими методами, але далеко не всі з них впливають на грошову масу в обігу і тому не можуть бути віднесені до числа методів і засобів грошово-кредитної політики.

Те ж саме можна сказати і щодо класифікації, яку пропонують Пахомов В. І. та Стрільчук Л. В., які дають такий перелік інструментів грошово-кредитної політики: встановлення і зміна офіційної облікової ставки; встановлення норм обов’язкових резервів, операції на відкритому ринку; банківський нагляд; контроль за ринком капіталів шляхом встановлення порядку емісії акцій, облігацій; допуск до ринків; валютні інтервенції; встановлення норм продажу валюти та інші норми валютного регулювання; валютний коридор; регулювання готівкового і безготівкового обігу [112, с. 28]. На наш думку, це є занадто розширений перелік, який охоплює мало не всю банківську справу; до того ж, тут не враховано розмежування регулювання і контролю, наприклад - "контроль капіталів шляхом …встановлення". Але встановлення – це вже не стільки контроль, скільки регулювання.

Костіна Н. І. відмічає, що центральні банки різних країн можуть використовувати: - адміністративні або ринкові інструменти; - інструменти прямого або непрямого впливу; - коротко-, середньо- або довготермінові заходи [81, с. 209].

З іншої сторони розглядає це питання Орлюк О. П.: грошово-кредитна політика може проводитись за допомогою адміністративних, ринкових та змішаних методів регулювання [106, с. 138]. До числа адміністративних методів вона відносить: регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами, регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаються суб’єктам господарювання, встановлення ²стелі² кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам, регулювання портфелю активів комерційних банків, обмеження споживчого кредиту, обмеження на відкриття філій та відділень, селективна кредитна політика [107, с. 465].

Важливе значення має поділ інструментів грошово-кредитної політики на засоби прямого і непрямого впливу. По суті, інструментами прямого впливу є лише адміністративні інструменти, але виявити коло інструментів непрямого впливу значного складніше – практично всі інструменти грошово-кредитної політики мають якийсь побічний, непрямий вплив на економічні процеси. Відсутність юридичної обов’язковості, наприклад, при встановленні процентних ставок заснована на чіткому усвідомленні того, що економічні міркування вимусять певних суб’єктів вести себе лише певним чином; зменшення ставки рефінансування має непрямим наслідком зниження ставок за кредитами і підвищення активності позичальників та ін.

В економічній теорії одна із класифікацій інструментів прямого та опосередкованого впливу проводиться так: до засобів прямого впливу можна віднести: механізм готівко­вої емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, вартості кредит­них ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту. Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу; система опосередкованого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного регулювання економіки …за­собами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кре­дитних установ; процентна політика; рефінансу­вання комерційних банків; управління золотовалютними резер­вами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; регулю­вання імпорту та експорту капіталу [61, с. 113].

Інша класифікація передбачає, що групу інструментів прямого впливу складають ²установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установ­лення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо² [52, с. 191]. Якщо застосування першої групи інструментів передбачає директивні методи впливу, то їх друга група передбачає ринкові методи застосування, часто-густо оперативного втручання, негайної реакції зі сторони Національного банку України. Вони не лише більш дієві в конкретно-прикладному значенні, але і більш гнучкі порівняно з першою групою інструментів. Відповідно до цього перша група інструментів як більш постійна вимагає регулювання за допомогою правових норм постійної дії в той час як друга частіше всього вимагає індивідуальних правових актів.

Застосування різних за термінами інструментів грошово-кредитної політики залежить значною мірою від її цілей на тому чи іншому етапі. Застосування довгострокових інструментів розраховано на період від одного року до декількох десятиріч, а короткострокових – від одного до декількох днів. Важливо мати на увазі, що кожен інструмент існує як явище, а його застосування може носити разовий або короткостроковий характер.

Н. І. Костіна відносить до адміністративних інструментів грошово-кредитної політики емісію готівки і "запровадження мінімуму кредиту центрального банку, що надається урядовим і банківським установам, пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, відсотків для фінансування окремих галузей економіки тощо", а до числа ринкових – "здійснення операцій на відкритому ринку, регулювання норм банківських резервів, регулювання облікової ставки відсотка за позики, що надаються центральним банком" [81, с. 209]. З цим можна погодитися не в повній мірі. Обов’язкове резервування являє собою використання владних, імперативних, категоричних приписів і між центральним і комерційним банком ринкові відносини не виникають.

Цілісну систему методів і засобів грошово-кредитної політики приводять Романишин В. О. і Уманців Ю. М. Основними інструментами грошово-кредитної політики вони називають облікову ставку, норми обов’язкових резервів, операції на відкритому ринку, деякі селективні методи впливу на кредитну активність комерційних банків. За об’єктами впливу вони розрізняють  наявні у центробанку інструменти на такі, що впливають на пропозицію грошей і на їх попит; за формою – прямі (адміністративні) та опосередковані (ринкові); за особливостями параметрів, що встановлюються у процесі регулювання – на кількісні і якісні; за термінами впливу – на короткотермінові та довготермінові (водночас вони відмічають, що всі ці методи використовуються комплексно) [121, с. 463].

Досить часто в зв’язку з інструментами грошово-кредитної політики розглядається емісія грошових коштів [106, с. 138]. Але Закон України "Про Національний банк України" цілком обгрунтовано не перераховує її в числі засобів і методів грошово-кредитної політики. Емісія збільшує грошову масу в обігу і є наслідком врегульованості чи неврегульованості грошової маси в обігу. Грошово-кредитна політика являє собою регулювання грошової маси в межах існуючої емісії, намагання підтримати існуючий стан речей, що, власне, і означає стабільність грошової одиниці. Тому емісія "розглядається як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиною грошової системи" [106, с. 139].

Детальну систематизацію методів грошово-кредитного регулювання економіки проводить Б. К. Іришев:

1. Всі методи поділяються на методи структурної політики і методи кон¢юнктурної політики.

2. Методи структурної політики поділяються на: а) державні позики і субсидії через систему дотацій і субсидій; б) селективне кредитування; в) регулювання продажу в кредит.

3. Методи кон’юнктурної політики поділяються на дві великі групи: а) прямі (адміністративні) і б) непрямі (економічні) методи.

4. Прямі (адміністративні) методи включають в себе а) лімітування кредитів; б) присутність представників банків в адміністративних рядах підприємців. До числа методів цієї групи відноситься обов’язкове резервування коштів.

5. Непрямі (економічні) методи включають в себе за об¢єктами впливу: а) банківська ліквідність; б) процентні ставки; в) девізна політика.

6. Методи регулювання банківської ліквідності включають в себе: а) рефінансування (вплив на попит і пропозицію); б) зміну кредитоздатності (вплив на пропозицію). Вплив на пропозицію включає в себе також метод обов’язкового резервування коштів.

7. Методи впливу на процентні ставки включають в себе: а) вплив на банки (в т. ч. інтервенціоністська ставка на грошовому ринку, облікова ставка дебіторська ставка); б) вплив на банківських агентів (в т. ч. кредиторська ставка).

8. Девізна політика передбачає: а) вплив на валютний курс; б) зміни в золотовалютних резервах [73, с. 64 - 65].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/6/352/2763.html