Процентна політика Національного банку України
Серед засобів і методів грошово-кредитної політики Закон України "Про Національний банк України" у ст. 25 називає процентну політику і рефінансування комерційних банків, а у ст. 27 визначає, що НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Таким чином, процентна ставка і рефінансування комерційних банків згідно Закону виступають як різні інструменти грошово-кредитної політики. Ці ж інструменти передбачено в ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як форми індикативного регулювання діяльності банків.
Тим часом в економічній теорії як в Україні, так і за кордоном класичними інструментами грошово-кредитної політики вважається лише ставка процентна політика, а ставка рефінансування розглядається як складова частина цієї політики. Основний акт НБУ в в цій галузі відносин – Положення про процентну політику Національного банку України [183], - визначає, що процентна політика НБУ є "регулювання Національним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними і пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб’єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій" [183]. Сама ж процентна ставка розглядається вказаним Положенням як "установлений розмір плати за розміщені чи залучені кошти, що встановлюється Національним банком як важіль впливу на економічні процеси, застосовується у сферах економіки, банківської та зовнішньоекономічної діяльності, а також як інструмент в антиінфляційних заходах" [183].
З цих положень нормативно-правових актів НБУ та висловлених в економічній теорії думок можна зробити деякі висновки.
1. Рефінансування комерційних банків є невід’ємною складовою частиною процентної політики і виділення в п. 3 ст. 25 Закону України "Про Національний банк України" як окремого засобу грошово-кредитної політики поряд з процентною політикою не має достатніх підстав.
2. Процентна політика не зводиться лише до встановлення процентних ставок за операціями центрального банку України, а має ширше значення. По-перше, згідно визначення Положення про процентну політику Національного банку України вона включає в себе і рекомендації щодо встановлення процентних ставок за активними і пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб’єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій". Звідси випливає, що процентна політика охоплює всі відносини, на які впливають процентні ставки, в економіці та соціальній сфері життя суспільства (тут маються на увазі споживчі кредити), а тому саме її (а не ставки) можна розглядати як окремий напрямок грошово-кредитної політики.
В підсумку можна констатувати, що формування процентної політики як єдиного поняття грошово-кредитної політики, управління банківською системою і банківською діяльністю, чинного законодавства сприятиме консолідації цього поняття в окрему категорію не лише банківського права, але і суспільного економічного життя в цілому. Це вимагає внесення змін до Закону України "Про Національний банк України" з тим, щоб сформулювати в ньому, а не на рівні відомчого акту основні положення щодо процентної політики.
Слід звернути особливу увагу на причини необхідності саме законодавчого врегулювання – процентна політика впливає не лише на грошову масу та банківську діяльність – в кінцевому підсумку вона визначає всі кредитні відносини в країні, тобто зачіпає інтереси практично всіх юридичних та фізичних осіб. Розглядаючи механізм дії процентної політики НБУ, можна дійти до висновку, що встановлення Національним банком процентних ставок за своїми операціями є лише першою стадією регулювання цієї системи відносин, а всі подальші процеси в системі комерційних банків виступають як реалізація механізму процентної політики.
Особливе значення має питання про метод правового регулювання відносин, що виникають в процесі здійснення процентної політики. Уважний аналіз законодавства та нормативно-правових актів НБУ дозволяє зробити висновок, що в цій сфері переплітаються владно-імперативні, рекомендаційні методи, супроводжувані чітким і однозначним розумінням і використанням Національним банком України економічних механізмів дії процентної політики і її впливу на суспільні процеси.
Владно-імперативний метод регулювання полягає, перш за все, у закріпленні на рівні Закону положень про процентну політику і надання права Національному банку самостійно встановлювати процентні ставки за своїми операціями. Процентні ставки встановлюються НБУ в односторонньому порядку на підставі аналізу чинників, що впливають на коливання вартості грошей, розгляду та вивчення тенденцій розвитку економічних процесів у державі, визначення системи своїх тактичних і проміжних цілей для збалансування попиту і пропозиції на гроші з метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягом грошової маси в обігу, функцій кредитора останньої інстанції.
Одностороння владність у встановленні процентних ставок, тим не менше, не означає кореспондуючого обов’язку комерційних банків, для яких встановлені НБУ ставки існують як економічна необхідність, по-перше, для звернення до НБУ як до кредитора останньої інстанції, і. по-друге, для встановлення розміру ставок за своїми операціями комерційними банками. Крім того, з приводу встановлення ставок комерційних банків за своїми операціями НБУ може надавати рекомендації.
Рекомендації як метод правового регулювання використовуються в фінансовому праві, "але вони, як правило, застосовуються як додаткові" [29, с. 37]. Звичайно, надання рекомендацій супроводжується усвідомленням економічних чинників поведінки і меж волевиявлення комерційних банків.
Все викладене вище служить аргументом для розгляду процентної політики як фінансово-правового інструменту і дає ще одну підставу розглядати грошово-кредитну політику як інститут фінансового права.
Процентна політика має широке і вузьке значення. Положення ст. 23 Закону України "Про Національний банк України" виражає вузьке тлумачення процентної політики – встановлення процентних ставок лише за операціями НБУ. В широкому ж розумінні термін "процентна політика" означає вплив на всі процентні ставки за операціями комерційних банків. В цьому плані вони мають троякий вплив: 1) регулювання рівня збережень та інвестицій; 2) регулювання рівня ділової активності; 3) вплив на рівень інфляції [73, с. 27]. В такому розумінні процентна політика відображає кейнсіанську теорію грошово-кредитної політики.
Б. К. Іришев також відмічає роль, яку відіграють процентні ставки в механізмі грошово-кредитної політики: 1) є індикатором монетарної політики; 2) виступають каналами трансмісії імпульсу цієї політики; 3) служать гнучкими інструментами утворення позичкового фонду і переливу кредитних ресурсів від кредитора до позичальника [73, с. 71]. Тому політика процентних ставок передбачає три головні цілі: сприяє росту економіки шляхом помірно низьких процентних ставок на кредити, стримує інфляцію і забезпечує стабільність національної валюти на валютних ринках шляхом помірного підвищення процентних ставок. Внаслідок цього може виникнути зустрічний рух процентних ставок на грошовому та кредитному ринку в сторону їх підвищення і зниження, чому можна протидіяти шляхом селективної процентної політики процентних ставок на користь пріоритетних секторів, але ці протидії досить складні [там же, с. 72].
Процентні ставки розрізняються за видами в залежності від характеру і тривалості позички, об’єкту кредитування, платоспроможності платника та ін. В зв’язку з цим розрізняють офіційну дисконтну ставку, ставку грошового і фінансового ринку, процент на банківський кредит та цінні папери, дебіторські та кредиторські ставки та ін. В ряді розвинутих країн облікова ставка є офіційною ставкою центрального банку і виступає основою дисконтної політики, тобто регулювання грошового ринку шляхом зміни норм проценту, за якими відбувається переоблік векселів (однак функція переобліку векселів останнім часом перетерпіла значних змін, що дещо змінило і роль процентних ставок, а багато хто вважає переоблік просто анахронізмом).
Національний банк України є емісійним центром і має на це виключне право. Тому його процентна політика зводиться до випуску грошей в обіг і здійснення економічних операцій з метою управління грошовим обігом. Центробанк як кредитор останньої інстанції тим самим регулює пропозицію грошей і водночас є гарантом стабільності банківської системи. В цій частині – рефінансування комерційних банків, - Національний банк виступає як кредитор останньої інстанції. У комерційних банків завжди виникає тимчасова нестача активів. Це має місце в силу того, що активи за своєю природою вкладаються на більш тривалі строки, ніж існують пасиви, які, до того ж, можуть бути вилучені в будь-який час за волею вкладника. Саме в цей час банк потребує тимчасових коштів для покриття розривів і настає час для здійснення його рефінансування. Тому процентна політика із рефінансування виступає не лише як інструмент грошово-кредитної політики, але і як інструмент підтримання ліквідності банків, надання їм фінансової допомоги. У якості застави при наданні кредитів у порядку рефінансування можуть використовуватися векселі, інші цінні папери певного виду . Обираючи ті чи інші об’єкти в якості застави, центральний банк знову-таки впливає на кредитний потенціал банків.
Ставки при здійсненні процентної політики встановлюються, перш за все, з операцій із надання позичок комерційним банкам в порядку рефінансування з певними процентами, яка є обліковою (дисконтною) ставкою НБУ. Якщо Національний банк збільшує розмір облікової ставки, то він стримує попит комерційних банків на кредити в порядку рефінансування, не дає формувати їм надлишкові резерви, стримує мультиплікацію депозитів, підвищує ціну кредиту. Зниження облікової ставки означає збільшення попиту зі сторони комерційних банків на позички в порядку рефінансування, збільшує пропозицію грошей, створює надлишкові резерви банків. Крім того, високий рівень облікової ставки впливає і на депозити, ставки за якими зменшуються, а також ціну цінних паперів на фондовому ринку (при підвищенні облікової ставки ринкова ціна їх зменшується). Досить важко провести порівняння з іншими країнами, оскільки процентна політика залежить здебільшого від ситуації на грошово-кредитному ринку країни і вона є індивідуальною для кожної країни. Водночас низькі процентні ставки стимулюють інвестиції в країну зі сторони іноземних інвесторів і є певним чином засобом валютного регулювання.
Процентна політика як засіб грошово-кредитної політики відомий давно, але він має позитивні і негативні якості. Вона є інструментом ринкового характеру і облікова ставка НБУ лише є пропозицією, на яку не завжди відгукуються комерційні банки. Крім ставок НБУ є процентні ставки міжбанківського ринку і якщо пропозиція НБУ у вигляді ставок буде занадто високою за ціною, то банки просто зможуть брати кредити у інших учасників міжбанківського ринку. Тому більш важливим питанням є співвідношення ціни позичок НБУ і міжбанківських кредитів. НБУ також не зможе досягти регулювання пропозиції грошей шляхом підвищення облікової ставки, оскільки комерційні банки при налагоджених міжбанківських стосунках не зменшать свої надлишкові резерви і видачу кредитів. Таке явище є типовим для ринкових методів управління. Крім цього, на пропозицію і відповідь зі сторони комерційних банків впливають і ніші чинники, наприклад, інфляційні очікування, коли банкам стає вигідно отримувати кредити в НБУ і за завищеними обліковими ставками.
Дисконтна політика застосовується також щодо врахування облігацій державних позик, врахування векселів та інших цінних паперів. Таким чином, можна виділити два види операцій НБУ, за якими встановлюються процентні ставки – операції із врахування (обліку, дисконтну – це синоніми) цінних паперів і б) операції з надання позичок комерційним банкам в порядку рефінансування. Відповідно до цього, Закон України ²Про Національний банк України" розрізняє два види ставок за операціями НБУ:
²облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші;
ставки рефінансування Національного банку України – виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.² [158, ст. 1].
Згадувана тут ломбардна процентна ставка являє собою ставку, за якою Національний банк стягує відсотки за користування ломбардним кредитом, а ломбардний кредит - це кредит Національного банку України, який надається комерційному банку під забезпечення державних цінних паперів. В зв’язку з цим процентну політику іноді розглядають як таку, що має два суттєвих різновиди або навіть як дві самостійних політики. З останньою думкою є сенс погодитись, оскільки рефінансування має конкретну мету і об’єкт – банки, банківський і грошовий ринок, а політика облікової ставки спрямована на інших суб’єктів (хоча ними можуть бути і банки) і спрямована не тільки і не стільки на грошовий ринок, скільки на вплив на нього через ринок цінних паперів. Це ж стверджують і деякі вчені-економісти - ²доповненням облікової політики служить ломбардна політика² [1, с. 130]. Такої ж точки зору притримуються і автори іншого підручника - ²рефінансування комерційних банків – інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою² [52, с. 196], які водночас роблять посилання на роботу Мишкіна Фредеріка С. [95, с. 515]: ²тому деякі автори розглядають їх як два прояви одного інструменту, який називають дисконтною політикою².
Б. П. Адамик називає принципи облікової політики: ²Для того, щоб облікова ставка Національного банку використовувалась у повному обсязі як інструмент монетарного регулювання, вона повинна відповідати певним принципам. Серед них основними є:
забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції;
рівень облікової ставки повинен перебувати в межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.² [1, с. 130].
В процесі здійснення рефінансування НБУ вирішує і питання розміщення державних цінних паперів, передбачаючи різні умови рефінансування. Так, Листом НБУ "Про отримання кредитів рефінансування Національного банку" [219] комерційним банкам та іншим зацікавленим особам було доведено, що кредит рефінансування банкам може надаватися в таких розмірах до наданого забезпечення, залежно від його виду, з урахуванням процентів за користування кредитом та пені, а саме:
1) державних цінних паперів усіх випусків - 100 % їх балансової вартості;
2) облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої заборгованості з податку на додану вартість (ОВДП ПДВ) - 50 % їх балансової вартості;
3) векселів, подвійних складських свідоцтв:
строком рефінансування до 14 днів - 60 % балансової вартості врахованих векселів або подвійних складських свідоцтв,
строком рефінансування до 365 - 50 % балансової вартості врахованих векселів або подвійних складських свідоцтв;
4) облігацій підприємств, облігацій місцевих позик:
строком рефінансування до 14 днів - 50 % їх балансової вартості,
строком рефінансування до 365 днів - 40 % їх балансової вартості;
5) іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю:
строком рефінансування до 14 днів - 30 %,
строком рефінансування до 365 днів - 20 %.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/en/catalog/view/6/352/2763.html
