Регулювання імпорту та експорту капіталу

Стаття 30 Закон України ²Про Національний банк України" встановлює, що ²Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.² Таким чином, об’єктом правового регулювання цих відносин є експорт та імпорт, тобто рух товару[i] та капіталів[ii].

Основними інструментами Національного банку України щодо контролю за цими операціями є видання індивідуальних ліцензій та реєстрація кредитів.

Регулювання імпорту більш обмежене порівняно із регулюванням експорту. Інвестиції в Україну не потребують індивідуальних ліцензій. Іншою формою імпортних операцій із руху капіталу є кредитування в іноземній валюті. Реєстрація таких кредитів була введена Указом Президента України ²Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства² [168], а врегульовані у Положенні Національного банку України [182]. Всі договори про кредити в іноземній валюті, отримані резидентами, підлягають контролю шляхом реєстрації в Національному банку України (з видачею відповідного реєстраційного свідоцтва) протягом семи робочих днів з дати надходження необхідних для реєстрації документів. Уповноважені банки здійснюють обслуговування операцій за договорами на підставі реєстраційних свідоцтв. Отримання реєстраційного свідоцтва мусить бути здійснене ще до здійснення кредитної операції. В разі одержання кредиту без реєстрації резидент сплачує фінансові санкції – штраф у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики з подальшою обов’язковою реєстрацією договору. Цей порядок не поширюється на відносини, що виникають у зв'язку із залученням іноземних кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України.

Значно більш широке коло відносин охоплює регулювання експорту, оскільки воно стосується, перш за все, резидентів – суб’єктів господарської діяльності України. Сюди відносяться інвестиції українських резидентів за кордон, кредитування іноземних суб’єктів, відкриття українськими резидентами валютних рахунків за кордоном. Щодо всіх цих операцій мають видаватися індивідуальні ліцензії Національного банку України. Зокрема, порядок отримання таких ліцензій передбачено в Інструкції Національного банку України про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями [179]. З точки зору грошово-кредитної політики основним у них є вимоги, які ставить НБУ до отримувачів ліцензій. Інструкцією передбачено, що ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операцією надаються виключно центральним апаратом НБУ. Для їх отримання резидент повинен подати до НБУ відповідні документи, а в деяких випадках для отримання індивідуальної ліцензії в ряді випадків вимагається висновок органів по боротьбі з організованою злочинністю (СБУ та інші правоохоронні органи).

Документом, в якому відображаються експортно-імпортні операції і весь товарообмін по зовнішньоекономічних операціях, є платіжний баланс, який являє собою ²співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити² [158].

Складання, аналіз і прогнозування платіжного балансу є прерогативою НБУ, який використовує методику МВФ. Складається платіжний баланс на основі таких принципів: а) до платіжного балансу заносяться лише економічні трансакції між вітчизняними та зарубіжними суб’єктами; б) розрізняються статті дебету і кредиту; в) платіжний баланс є документом подвійного запису, оскільки більшість операцій відбуваються в еквівалентному обміні економічними цінностями [1, с. 171]. Платіжний баланс складається із двох великих розділів – балансу поточних операцій (це є операції з товарами, роботами, послугами та поточні трансферти) і балансу операцій з капіталом та фінансових операцій  (здебільшого це інвестиційні операції).

Складовими частинами балансу поточних операцій є торговельний баланс, баланс послуг, баланс доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними, баланс поточних трансфертів (односторонніх переказів). До складу операцій з капіталом та фінансових операцій входять капітальні трансферти, прямі, портфельні та інші інвестиції. Третій розділ платіжного балансу складають резервні активи (валюта та депозити, депозитна позиція в МВФ, золото та ін.). Таким чином, платіжний баланс є аналітичним документом для оцінки зовнішньоекономічних відносин України.

Одним із актуальних питань регулювання експорту та імпорту капіталів є вдосконалення форм управління ним. Рух України до Ради Європи має супроводжуватись лібералізацією руху капіталів, оскільки вільний економічний обмін є одним із принципів Європейського співтовариства. Але це не означає згортання системи контролю за рухом капіталів – вона лише має бути модифікована і збережена.