Вибори як об’єкт адміністративно-правової охорони і роль міліції в її забезпеченні

Вибори – це один із найстаріших і найтрадиційніших інститутів конституційного права. Інститут виборів був запроваджений ще у Стародавній Греції. Саме тут сформулювали поняття політичної активності громадян, виборності владних інститутів і посадовців, верховенства закону, тощо. Відомі й парадокси. Наприклад, в Афінах певний час обирали жеребкуванням, оскільки вважалося, що будь-хто може обіймати будь-яку виборну посаду. Але це тривало недовго. Здебільшого жителі Афін обирали Раду Чотирьохсот, згодом Раду П’ятисот (Буле), Суд присяжних (Гелісто). Усі ці органи не були самостійними, а виконували рішення народних зборів. Після завершення своїх повноважень посадовці обов’язково звітували про свою діяльність. У противному випадку вони не могли навіть залишити місто, де були обрані на громадську посаду.

Політичний досвід проведення виборів успадкувала еліта Риму. Спочатку до народних зборів обиралися лише аристократи (Comitia Curiata), згодом – усі хто мав право носити зброю (Comitia Centuriana), зрештою – представники різних верств (Comitia Tributa). Депутатам давали доручення і мали право відкликати їх достроково.

Застосовувалися (хоча й обмежено) виборчі процедури і в середньовічний період. Наприклад, у Франції на початку XIV ст. До генеральних штатів король запрошував сеньйорів (дворян) і прелатів (керівну верхівку духовенства). Так званий третій стан (городяни) обирав своїх делегатів жеребкуванням на міських зборах, проте, найчастіше вони призначалися місцевою владою.

У Великобританії рада королівства після ухвалення Великої хартії вольностей (1215 р.) була трансформована в парламент. У середині XIVст. він був поділений на палати: лордів (духовні та світські феодали) і громад (представники територіальних громад). Спочатку король надсилав іменні запрошення членам верховної палати парламенту, а згодом було запроваджено спадкове членство. Нижню палату спочатку обирали на основі місцевих звичаїв, але з XV ст. був ухвалений закон, згідно з яким електоральним правом наділялися вільні землевласники з певним мінімальним доходом. Депутатами ж могли стати лише дворяни. При цьому, король мав право визначати, які міста можуть мати своїх депутатів у нижній палаті парламенту [1, с. 66].

Отже, у стародавні часи не всі мали право обирати і бути обраними, але вже тоді почали закладатися основи інституту виборів.

Ще з часів тієї ж античності у науковій думці панує теза про те, що саме вибори дають змогу з найбільшою вірогідністю приводити до політичної влади найкращих представників суспільства. Адже історія яскраво демонструє, що в результаті державних переворотів і внутрішніх інтриг до влади приходять далеко не найкращі правителі, хоча б тому, що вони не користуються підтримкою населення, а спираються на своє оточення і змушені вдаватися до насильства, намагаючись реалізувати свої потреби. Саме тому вибори дають можливість не тільки для відбору найбільш гідних кандидатів, а й для забезпечення підтримки відповідного курсу з боку більшості громадян [2, с. 34-38].

Вибори в державі з нормальним (демократичним) політичним режимом є однією з найважливіших подій в державному житті, яка визначає перспективу розвитку держави на певний період часу. В літературі справедливо зазначається, що за допомогою виборів органи влади отримують легітимацію, тобто народну підтримку і визнання [3, с. 31]. Звичайно, що легітимність органи влади отримують не тільки завдяки виборам. Можуть бути і легітимні органи, створені іншим шляхом – без виборів, наприклад, міністр призначається уповноваженим органом чи особою. Все це пов’язано з певними законодавчими правилами, які встановлені в тій чи іншій країні. У будь-якому випадку без виборів нормальна цивілізована країна не мислить свого існування. Вибори визначають розподіл політичних сил, відображають вплив тієї чи іншої політичної партії, виборчого блоку. Результати виборів, якщо вони проводяться за правилами, в чесній боротьбі, відображають настрій виборців, тенденцію розвитку країни.

Як політико-правовий  інститут вибори займають особливе місце в системі сучасного народовладдя в Україні. Вибори – це один із найважливіших конституційно-правових інститутів, який забезпечує функціонування української держави, яка проголошена як демократична та правова. Особливістю інституту виборів у системі народовладдя є те, що він охоплює не тільки державні, але й громадські структури, являє собою механізм здійснення безпосереднього народовладдя пов’язаний із процесами формування органів державної влади і місцевого самоврядування. У ході виборів відбувається взаємодія суспільства і держави та створюються необхідні для цього механізми.

Як зазначає В.В. Красинський, значення виборів визначається ще й тим, що у ході участі в них отримує вираження політична свобода особи. Масовість, регулярність виборчих кампаній, значимість обговорюваних питань обумовлюють їх значні можливості як каналів впливу громадян на справи держави, політику, діяльність державних і місцевих органів [4, с. 17-21].

Отже, можна зауважити, що в умовах становлення в Україні демократичної правової держави інститут виборів перетворюється в реальний механізм здійснення безпосереднього народовладдя, різновид реалізації політичних інтересів громадян, визначення ними форми і змісту діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Отже, вибори відіграють важливу роль в реалізації народного суверенітету і свободи особи, здійснюють управлінський вплив на суспільство і державу.

 Конституція України визначає вибори як пріоритетну форму  здійснення безпосереднього народного волевиявлення [5].

У вітчизняній юридичній літературі спроба дослідити державно-правову природу виборів уперше була здійснена Денисовим А.І. в 1947 році. “Виборами в державно-правовому розумінні, – пише він, – називається доручення особі чи особам виконання певної державної роботи, яке здійснюється або безпосередньо виборцями (при системі прямих виборів), або виборщиками (при системі багатоступеневих виборів) [6, с. 261].

Традиційно поняття виборів розглядалося наукою конституційного права як державно-правовий інститут, і, як правило, наукові поняття виборів зводилися до загального їх визначення. Так, Г.В. Барабашев і К.П. Шеремет свого часу давали таке тлумачення виборів: “Вибори до рад народних депутатів – наймасовіша форма участі громадян в державному управлінні” [7, с. 20]. Прикладом такого підходу до визначення поняття виборів є поняття, наведене в навчальному посібнику  під загальною редакцією       В.С. Основіна: “Вибори – це форма вираження волі народу щодо тих його представників, яким він довіряє здійснювати державну владу. Відповідно – це важливий спосіб підбору і формування народного представництва”         [8, с. 109].

Набагато глибшим і повнішим, на нашу думку, є поняття виборів, що дав у своїй монографії відомий вчений-державознавець радянських часів   А.І. Кім: “під виборами слід розуміти участь громадян у здійсненні державної влади шляхом безпосереднього волевиявлення з корінних питань суспільного та державного життя при формуванні представницьких органів влади, так і виділенням із свого оточення шляхом вільного голосування відповідальних перед ними представників для виконання в цих органах функцій щодо здійснення державної влади відповідно до волі та інтересів народних мас, виражених на виборах” [9, с. 30]. 

В.В. Маклаков розглядає вибори як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кожний отриманий таким членом мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати [10, с. 318].

Професор М.І. Корнієнко визначає вибори як акт самоврядування народу [11, с. 16].

М.І. Малишко говорить, що підсумком виборів є наділення окремого громадянина певними повноваженнями як представника населення (виборців) відповідної території, регіону або нації в цілому, який керується своєю програмою або програмою відповідного політичного об’єднання, що висунуло його кандидатом [12, с. 3].

Як зазначає М.І. Ставнійчук, зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту  полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання і відтворення як представницьких органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування, надання обраним представникам владних повноважень у межах їх законодавчої, насамперед, конституційної компетенції [13, с. 6].

Досить детальне визначення виборів дає О.А. Веденєєв: “вибори – інститут і процес прийняття політико-правових рішень, суб’єктом якого є суспільство в особі його дієздатних громадян, а об’єктом державна влада. За допомогою виборів відбувається публічне політичне відтворення самої держави” [14, с. 21].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/19983.html