Сутність та особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення

Для більш глибокого і повного розуміння суті адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, слід розглянути загальні теоретичні поняття інституту адміністративної відповідальності взагалі і визначити її особливості за порушення виборчого законодавства.

Вибори як політико-правовий інститут відіграють досить важливу роль “каталізатора” демократичних перетворень у суспільстві. Хоча виборчі процеси в Україні відбуваються протягом досить короткого відрізка часу, проте, й за цей період, спостерігаючи за процедурою їх проведення, можна зробити висновки про стан дотримання основних прав та свобод громадян, про рівень розвитку загальноприйнятих стандартів здійснення безпосереднього народовладдя, про рівень демократизації країни. Недаремно серед науковців та учасників виборчого процесу, політичних та громадських діячів усе частіше ведуться дискусії щодо гарантування виборчих прав громадян протягом відповідного виборчого процесу. І хоча гарантії виборчих прав усе ж слід розуміти як систему правових норм, організаційних засобів, форм, за допомогою яких Конституцією та іншими законодавчими актами держави встановлюється порядок організації та проведення виборів, забезпечується їх охорона, а в разі порушення встановленого порядку - відновлюється їх конституційність та законність [62], проте, переважна більшість спостерігачів від політичних партій та міжнародних спостерігачів за виборчим процесом, висловлюючи рекомендації щодо підвищення рівня гарантування конституційних прав громадян під час проведення виборів, наголошували в основному на покращенні реалізації юридичної відповідальності за порушення виборчих прав громадян.

Вибори, які проводилися в Україні за період її незалежності, виявили низку проблем, які обумовили прийняття змін до нормативно-правових актів, що встановлюють юридичну відповідальність. Останнє, на нашу думку,  потребує суттєвого вдосконалення. Одну з провідних ролей у цьому процесі має відіграти імплементація міжнародних стандартів, зокрема положень юридичної відповідальності, які застосовуються в інших державах, до національного законодавства. Першим кроком у цьому процесі і має стати дослідження цих стандартів та прогнозування можливості їх застосування в Україні. Однією зі спроб зробити це, є дане дисертаційне дослідження.

Аналіз наукових джерел дозволяє виділити такі ознаки юридичної відповідальності:

- юридична відповідальність є одним з видів соціальної відповідальності як явища, суть якого полягає в охороні суспільних відносин та реакції з боку суспільства на порушення правових норм, які встановлені державою;

- юридична відповідальність встановлюється тільки законодавчими (наприклад, Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним кодексом України, Кодексом законів про працю України тощо) та іншими нормативно-правовими актами (наприклад, рішення місцевих рад з питань боротьби з стихійним лихом і епідеміями, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність);

- юридична відповідальність реалізується через відповідні норми процесуального права;

- юридична відповідальність повинна застосовуватись тільки за вчинення правопорушення;

- юридична відповідальність є однією з форм державного примусу, який реалізується державними органами або за дорученням державних органів громадськими організаціями до винної особи незалежно від її волі та бажання;

- визначальною ознакою юридичної відповідальності є покарання за скоєне правопорушення.

 Юридична відповідальність розподіляється на види: конституційна, кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна. Зупинимося на одному з її видів – адміністративній, у контексті порушення законодавства про вибори.

Узагалі, категорія відповідальності за джерелами виникнення і часом первісного формування є філософсько-релігійно-правовим поняттям, яке наповнене моральним змістом і, в той же час, має правове призначення.

У своєму розвиткові, формуванні і становленні поняття відповідальності пройшло тривалий проміжок часу, початок якого можна умовно датувати судом над Сократом в Афінах у 399 р. до н.е., а його завершення – у кінці середніх віків [63, с. 12].

Основні положення давньогрецьких і давньоримських філософів про відповідальність надалі піддалися ретельній обробці авторами Нового Завіту та у творах християнської церкви, які поєднали елементи цього механізму з догматами про єдиного Бога і майбутній суд. Євангельський Логос стає частиною реального життя християн, предметом віри народних мас, що зобов'язував кожного християнина постійно звітувати про свої вчинки, оцінював і визначав його поведінку [64, с. 453].

Християнська доктрина, у якій концепція відповідальності зайняла центральне місце, передбачила більш демократичний статус людської особистості. Піклуючись про права винної (грішної) особи, вона звернула особливу увагу на такий елемент, як “звіт-відповідь-пояснення”, що додало процесуальну стрункість і завершеність християнській концепції відповідальності, а у подальшому дало назву інституту відповідальності.

Вважається, що інститут відповідальності споконвічно мав своїм призначенням забезпечення справедливого застосування покарання до винної особи. При цьому, як зазначав Т. Гоббс, “…істотною особливістю покарання є те, що воно є зло, заподіюване державною владою” [65, с. 244]. Але для того, щоб зі сторони влади не було сваволі і відповідно збільшення “зла”, то застосування покарання повинне бути поставлене у відповідні процесуальні межі, з урахуванням процесуальних дій з вислуховування обвинувачуваного та по оцінці зробленого діяння.

Першою галуззю права, що сприйняла поняття відповідальності, було державне (нині – конституційне) право. Наприклад, воно вперше зустрічається в Указі Петра I “Про владу і відповідальність Сенату” від  02.03.1711 р. [66, с. 642-643]. Пізніше, в XIX ст., поняття відповідальності засвоюється іншими профілюючими галузями права – кримінальним і цивільним правом. Що стосується адміністративного права, то найбільш повного розвитку це поняття набуло в  XX столітті.

Роль адміністративної відповідальності в системі  юридичної відповідальності є надзвичайно важливою насамперед тому, що вона виникає у результаті відносин між державою і громадянином. Це відповідальність за пряме порушення державних приписів, яка є найвищою точкою відносин “влада-підпорядкування”. Саме у цьому аспекті адміністративна відповідальність може розглядатися як важливий інструмент правової держави, оскільки саме завдяки їй держава має мобільну та дійову можливість реалізовувати свої вимоги як до фізичних, так і до юридичних осіб [67].

В умовах сьогодення в науці адміністративного права і практичній адміністративній (поліцейській) діяльності поняття адміністративної відповідальності вживається як загальновідоме та зрозуміле, під яким розуміється щось визначене. Але, якщо спробувати розкласти його на складові частини і дати йому наукове визначення прийнятне для КУпАП, воно виявляється, на наш погляд, ще недостатньо конкретним.

Наукові дослідження інституту адміністративної відповідальності здійснювалися багатьма вченими в 60 – 90-ті роки ХХ-го століття. Зокрема, в період 60-80-х років вивчення інституту адміністративної відповідальності стає одним із головних напрямів в адміністративно-правових дослідженнях, що дало змогу таким вченим-адміністративістам, як Д.М. Бахрах,                І.О. Галаган, І.І. Веремеєнко, Б.М. Лазарєв, А.Є. Луньов, Н.Г. Салищева,  М.С. Студенікіна, Л.Л. Попов, А.П. Шергін, Л.В. Коваль, А.П. Клюшніченко та іншим провести ретельну роботу з вивчення проблеми адміністративної відповідальності та підготувати теоретичну базу для розроблення Основ законодавства СРСР про адміністративні правопорушення (1980р.) та відповідних кодексів союзних республік (1984-1985 рр.). Однак єдине поняття адміністративної відповідальності до сих пір відсутнє.

Так, А.Т. Комзюк визначає адміністративну відповідальність, як застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права [68, с. 7].

На думку І.О. Галагана, адміністративна відповідальність – це застосування в установленому порядку уповноваженими на те органами та посадовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб, які містять державний і громадський осуд, осуд їх особистості та протиправного діяння, що виявляється в негативних наслідках, які правопорушники зобов’язані виконати, і які переслідують мету їх покарання, перевиховання, а також охорони громадського порядку у сфері державного управління [69, с. 41].

І.П. Голосніченко зазначає, що адміністративна відповідальність у вузькому розумінні означає застосування, реалізацію адміністративного стягнення. Такий підхід є об’єктивним. Це обов’язок особи відповідати перед державою в особі її органу за вчинене протиправне діяння у межах встановленого законом стягнення. Адміністративна відповідальність характеризується негативною реакцією держави на протиправні прояви окремих фізичних осіб шляхом установлення відповідних правил, заборон і адекватних їх порушенням санкцій відносно порушників. Адміністративна відповідальність має всі ознаки юридичної відповідальності, бо є різновидом останньої [70, с. 7].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/19983.html