Поняття та ознаки акціонерних угод

З прийняттям ЗУ «Про акціонерні товариства» у вітчизняному акціонерному законодавстві з’явилася низка новел. Так, однією з них є закрпілення права на укладення договорів між акціонерами. У науковій літературі також вживаються терміни акціонерні угоди та акціонерні договори, які є тотожними. Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЗУ «Про акціонерні товариства», статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. Таким чином, зазначена норма ознаменувала появу нового правового феномену, – так званих, акціонерних угод.

В останні роки збільшилась кількість договорів, що пов’язані з об’єднанням капіталів у рамках спільно створених партнерами акціонерних товариств. Зазначені тенденції, як відзначають практики, вимагають існування спеціальних правових механізмів, що дозволять акціонерам таких компаній максимально гнучко регулювати свої відносини у доповнення до діючого законодавства та установчих документів. І саме акціонерні угоди на сьогодні можуть виступати у такій ролі. У міжнародній практиці вони вже давно існують і виступають зручним інструментом для вирішення корпоративних спорів, особливо в акціонерних товариствах з великою кількістю акціонерів, а також для регулювання відносин між крупними та дрібними акціонерами, між акціонерним товариством та державою.

Акціонерна угода (shareholders agreement) — договір між акціонерами, що визначає порядок управління товариством, вирішення корпоративних конфліктів, порядок і умови голосування сторін, фінансування акціонерного товариства, опціонів акціонерів, розподілу прибутку, відчуження акцій, конкуренції між товариством і акціонерами, вирішення «патових ситуацій», а також інші питання, віднесені сторонами до предмету угоди. Загалом, суть акціонерних угод зводиться до того, що це є договір між всіма чи декількома акціонерами, що може регулювати різноманітні аспекти відносин сторін. Зарубіжні вчені визначають акціонерну угоду як контракт, що укладається, як правило, між акціонерами компанії з метою регулювання основних напрямків діяльності компанії та окремі аспекти відносин між самими акціонерами [281, c. 82].

Зазвичай, акціонерні угоди розуміють як договір, що укладається між акціонерами або між акціонерами та акціонерним товариством, спрямований на визначення порядку дій, прав та обов’язків сторін, безпосередньо пов’язаних з управлінням акціонерим товариством (загальні збори акціонерів, порядок голосування, обрання виконавчих органів), розподілом прибутку, реалізацією основних прав та обов’язків акціонерів [90]. Слід звернути увагу, що зазаконодавством деяких країн, зокрема, Великої Британії, акціонерне товариство також нерідко може виступати стороною такої угоди, проте з певними особливостями. Суть їх полягає у тому, що воно (товариство) повинно тільки висловити згоду на те, щоб бути зв’язаним певними умовами акціонерної угоди.

Ще задовго до легалізації зазначених угод у законі, вони ставали предметом досліджень багатьох науковців та юристів-практиків, як вітчизняних, так і зарубіжних. Це зумовлено широким використанням у світовій практиці договорів між акціонерами завдяки їх унікальним можливостям сприяти досягненню балансу економічних інтересів між акціонерами. Слушно з цього приводу зазначила І. В. Спасибо-Фатєєва, що однією з причин появи акціонерних угод є значна імперативність акціонерного (або корпоративного) законодавства, побудованого на жорстких схемах та підходах, що часто виключають різні варіанти поводження суб’єктів, за незначними в загальному обсязі норм винятками [74, c. 77].

Як показує міжнародний досвід, будучи достатньо гнучким інструментом, дані угоди відіграють важливе значення в управлінні компанією, обмежуючи і координуючи діяльність учасників акціонерної угоди у процесі прийняття тих чи інших рішень з питань функціонування компанії. Така форма договірних відносин між акціонерами, отримавши значний розвиток у країнах з англосаксонською системою права, відносно нова і малодосліджена вітчизняними науковцями. Слід зазначити, що питання акціонерних угод досліджувалися у працях таких вчених як О. М. Вінник [35], О. А. Воловик [50], К. В. Денисенко [71], А. С. Довгерта [73], В. І. Жабського [78], І. Ласки [135], І. В. Спасибо-Фатєєвої [231] та ін., проте на сьогодні комплексні дослідження з цієї тематики в Україні відсутні. Варто також відзначити, що науковці, коментуючи одні і ті ж самі положення законодавства стосовно акціонерних угод, по різному розуміють їх зміст та оцінюють можливість їх застосування у правозастосовній практиці.

Значний вклад у розуміння інституту акціонерних угод зробили російські вчені, зокрема, Т. В. Грибкова [63], В. М. Гур’єв[68], А. Жаворонков [79], Р. Ібрагімов [83], І. Корнєв [111], О. Куделін [127], О. І. Масляєв [149], Х. Ода [174], О. В. Осипенко [175, c. 343-360], Ю. С. Поваров [186], Д. І. Степанов [234], С. П. Стєпкін [239, 240], Н. Г. Фроловський [258], О. В. Чернова [266] та інші. Слід зазначити, що питанню акціонерних угод приділяли увагу не тільки юристи, а й економісти, зокрема, Т. О. Радченко [213] та А. Є. Шастітко [270]. Така увага до проблематики акціонерних угод зумовлена більшим досвідом існування їх у зарубіжному законодавстві, на противагу вітчизняному, і, як наслідок, значно більшою практикою використання таких угод у корпоративному управлінні, а також деталізованістю правого регулювання корпоративного законодавства і наявністю судової практики з цих питань. Попри це, слід зазначити, що залишається велика кількість питань, які не знайшли свого вирішення не тільки на законодавчому рівні, але й у науці, зокрема, відсутній єдиний підхід до розуміння правової природи акціонерних угод, сторін, змісту таких угод, порядку їх укладення, відповідальності тощо.

І. В. Спасибо-Фатєєва, досліджуючи питання акціонерних договорів,  зосередила свою увагу на чинниках, які сприяли появі акціонерних угод у вітчизняному законодавстві, юридичній природі таких угод (висловлена у роботі точка зору, що акціонерна угода має зобов’язальну природу, тобто це звичайний договір), звертає увагу на ті питання, які сторони можуть передбачити в угоді і, які не можуть, суб’єктний склад, піднімає питання співвідношення законів, внутрішньокорпоративних актів та акціонерної угоди [231].

О. М. Вінник у своїх роботах теж звертала увагу на проблематику акціонерних угод та питання удосконалення правового регулювання цих угод в Україні. Вона, на основі дослідження наукових праць та аналізу зарубіжного законодавства, визначає роль акціонерних угод у процесі корпоративного управління акціонерним товариством, характерні ознаки таких угод, предмет, суб’єктний склад, пропонує власні критерії їх класифікації [35]. Заслуговує на увагу також пропозиція О.М. Вінник щодо можливості регулювання відносин між партнерами Державно-приватного партнерства за допомогою акціонерної угоди [36, 37,38, 39, 40].

Як нами вже було зазначено, у зарубіжній науковій доктрині питання акціонерних угод досліджується вже доволі давно. Так, Т. О. Радченко приділила увагу аналізу витрат та ризиків для учасників акціонерних угод, особливостям та значенню таких угод у різних сферах їх застосування, дослідила ризики та можливості їх застосування. Автором розроблені також власні критерії класифікації акціонерних угод, що сприятиме визначенню сфери та умов застосування акціонерних угод в інституційній структурі фірми, також досліджено питання співвідношення статуту та акціонерної угоди тощо [213].

С. П. Степкін у своєму дисертаційному дослідженні зосередив увагу на причинах виникнення інституту акціонерних угод, правовій природі таких угод, проблемах по їх забезпеченню, відповідальності за невиконання умов договору між акціонерами, запропонував авторську класифікацію відмежування акціонерних угод від інших видів договорів [239].

Т. В. Грибкова, досліджуючи правову природу акціонерних угод, приходить до висновків, що це різновид цивільно-правового договору і визначає такі угоди як акти індивідуально-правового (договірного) регулювання корпоративних відносин. Визначила специфічні ознаки акціонерних угод, як то, особлива мета їх укладення, піднормативний характер, особливий суб’єктний склад, колегіальна основа, наявність спеціальної міри відповідальності за їх порушення тощо. Вважає, що акціонерні угоди можна кваліфікувати, як організаційний договір. Також зазначеним автором була обґрунтована можливість застосування компенсації, як особливої міри відповідальності у разі невиконання акціонерної угоди [63, c. 7-10].

В. М. Гур’єв, досліджуючи проблематику акціонерних угод, зосереджував свою увагу на таких дискусійних питаннях, як поняття, сутність, правова природа акціонерних угод, зміст таких угод, порядок укладення та виконання, а також відповідальність за їх невиконання. У роботі виловлена точка зору, що акціонерні угоди не слід визнавати самостійним видом договорів. Автор зазначає, що акціонерні угоди не наділені якимись особливими ознаками,  які б дозволили виокремити їх серед інших видів договорів і відносить їх до групи корпоративних договорів. Водночас, він наголошує, що таким угодам притаманні елементи різних договорів, зокрема, комісії, купівлі-продажу, поруки, застави тощо, і це дає змогу говорити про змішаний характер таких угод. На думку В. М. Гур’єва, акціонерні угоди – це група корпоративних договорів, що об’єднані спільною метою і укладаються між особами, що володіють необхідною кількістю акцій, або планують набути їх на певних умовах, для управління товариством, його реорганізації та ліквідації шляхом здійснення ними (учасниками такої угоди) узгоджених дій, заснованих на взаємній довірі [68, c. 10]. Вченим також були запропоновані класифікація угод за двома критеріями – суб’єктами та об’єктами, а також напрями вдосконалення їх правового регулювання.

Говорячи про акціонерні угоди, важливо відмітити, що певна практика їх використання існувала ще до того, як вони стали законодавчо встановленим правовим засобом. З цього питання справедливо відзначила Т. В. Грибкова, що «виникає ситуація, коли норма з’являється пізніше, приходить «на готове», виступаючи у контролюючій та охоронній функціях по відношенню до того, що вже створено інтересами та цінностями» [63].

Отже, розпочнемо наше дослідження з аналізу сутності та значення такого феномену, як угоди акціонерів у корпоративному управлінні. На законодавчому рівні в Україні вони з’явилися у 2008 році з прийняттям ЗУ «Про акціонерні товариства», проте варто зазначити, що певна практика їх застосування спостерігалася ще до їх легалізації [135]. Норми згаданого закону більш ніж лаконічні у цьому питанні. У статті 29 закону зазнається хіба що на можливість передбачити у статуті товариства право на укладення договору між акціонерами, за яким на них покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. Отже, право укласти акціонерну угоду законодавець ставить у залежність від того, чи передбачено це у статуті акціонерного товариства. Слід зазначити що акціонерні угоди були запозичені з англосаксонської системи права. Зокрема, у США, Канаді та Великобританії такі угоди активно використовуються у практиці крупних іноземних компаній вже понад 35 років.

Загалом, у літературі відзначають, що потреба у використанні акціонерних угод пов’язана з об’єктивною неможливістю врегулювання багатьох відносин, що складаються між акціонерами за допомогою установчих документів товариства. Так, Д. О. Вавулін та В. Н. Федотов вважають, що «використання договірного механізму у корпоративних відносинах дозволяє юридично забезпечити узгоджений їх учасниками баланс економічних інтересів, який у кожній конкретній ситуації є унікальним і, більше того, схильний до постійних змін» [33].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37278.html