Правова природа та проблеми правового регулювання акціонерних угод в Україні

У зв’язку з тим, що договір між акціонерами був запозичений з іноземних правових систем, буде доцільним в нашому дослідженні розглянути зарубіжний досвід використання цієї правової конструкції.

Акціонерні угоди виникли і сформувались у країнах системи загального права: Великобританії, США, Канаді, Австралії і є цілою системою договорів, що відрізняються за предметом, суб’єктним складом, порядком їх укладення та іншими ознаками. Так, в англійському праві нема спеціального закону про акціонерні угоди. Проте ці угоди регулюються низкою законів, зокрема Законом про компанії зі змінами 2006 р. (Companies Act 2006) [200] та Законом про компанії 1985 р. (Companies Act 1985) [201] в чинній частині. Слід також додати, що в 2005 році у Великобританії були прийняті поправки до законодавства про компанії. Оновлене корпоративне законодавство лише побіжно зачіпає питання акціонерних угод, а основне регулювання здійснюється низкою судових прецедентів: Russel v. Northern Bank Development Corporation Limited (1992 рік), Puddephatt v. Leith (1916 рік), Euro Brokers Holdings Ltcf v. Monecor (London) Ltd. (2003 рік) [181, c. 81-84].

В англійському праві учасниками акціонерних угод, як правило, є засновники компанії, а також стороною може бути і сама компанія. Проте   забороняється в акціонерній угоді обмежувати повноваження компанії, що встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону про компанії 2006 року обмеження на здійснення директорами компанії своїх повноважень, передбачених її установчими документами, можуть встановлюватися будь-якими угодами між учасниками компанії чи її акціонерами; норма, що регулює надання інформації про майнові права на акції компанії (interest in shares), також зазначає про угоди щодо здійснення будь-яких прав, що випливають із володіння акціями компанії (ст. 793); в положенні, що закріплює зміст щорічного звіту директорів, зазначається про «будь-які угоди між власниками цінних паперів, які відомі компанії і можуть потягнути за собою накладення обмежень на передачу цінних паперів чи на право голосу» (ст. 992).

Незважаючи на те, що в англійському праві акціонерні угоди є доволі гнучким інструментом, тобто закон дає майже повну свободу акціонерам визначати, які питання діяльності і управління компанії будуть предметом такої угоди, у законодавстві все ж встановлені певні обмеження, як-то заборона включати в акціонерну угоду положення, що суперечать закону і публічному порядку. Крім того, у нормах закону можна зустріти, наприклад, таке обмеження: якщо акціонер одночасно обіймає посаду директора компанії, то не допускається введення акціонерною угодою таких обмежень його дій, що призведуть до порушень його обов’язку діяти добросовісно в інтересах компанії.

Традиційно у Великобританії акціонерні угоди містять більш детальне регламентування комерційних, фінансових, юридичних відносин сторін, аніж «articles of association». Це пояснюється конфіденційним характером акціонерних угод, на відміну від «articles», що підлягають реєстрації в реєстрі і, відповідно, оприлюдненню. У цей же час, окремі питання можуть регулюватися як тим, так і іншим документом, у них часто положення дублюються.

За загальним правилом, як вже зазначалося, акціонерні угоди є конфіденційними, тобто не реєструються. Проте закон містить вимогу про реєстрацію акціонерних угод в Companies House (реєстр компаній на території Великобританії) у тому випадку, якщо: а) положення такої угоди розходяться з положеннями установчих документів компанії і, по суті, вносять зміни до даного документу (у такому випадку акціонерна угода має переваги над установчим документом); б) стосуються питань, для прийняття рішення щодо яких законом вимагається спеціальна резолюція (наприклад, про незастосування умови про обов’язкову попередню пропозицію акцій до викупу решті учасникам-акціонерам) [173].

Щодо форми акціонерної угоди, то слід зазначити, що англійське законодавство не містить норм про обов’язковість письмової форми такої угоди, проте на практиці вона укладається у простій письмовій формі, або у формі «deed» (скріплення печатками компаній—учасниць угоди, а також підписами осіб, уповноваженими відповідними установчими документами).

Акціонерні угоди у Великобританії є гнучким інструментом і учасники можуть вирішувати з її допомогою широке коло питань, що випливають з копоративних правовідносин. Такі угоди не можуть бути змінені без згоди всіх її учасників, а у випадку існування суперечності зі статутом компанії, акціонерні угоди мають перевагу.

Звичними для таких угод є умови, що пов’язані зі створенням компанії та внесенням вкладів, з корпоративним управлінням та порядком голосування, з розпорядженням акціями. Крім того, однією з умов акціонерних угод є механізм врегулювання так званих «патових» ситуацій. Зазвичай під «патовою» ситуацією розуміють таку ситуацію, за якої у жодного з акціонерів (або у жодної групи акціонерів) не вистачає голосів для прийняття рішення з будь якого ключового питання. Порядок визначення патової ситуації, а також способи її вирішення передбачаються у кожній конкретній угоді.

Засобами захисту прав акціонерів в англійській практиці є: стягнення компенсації за збитки, виконання в натурі, а також заборона певних дій за рішенням суду.

В англійській юридичній практиці акціонерні угоди, як правило, охоплюють досить широке коло питань: різноманітні аспекти управління компанією, її фінансування, механізм входження до складу акціонерів нових осіб, викуп акцій сторони, що виявила бажання вийти зі складу акціонерів, можливість застави та виникнення інших видів обтяжень акцій правами третіх осіб тощо.

Загалом можна зазначити, що характерною особливістю акціонерних угод в англійському праві є їх гнучкість, оскільки законодавець надає право сторонам передбачити у ній будь-які питання, які не суперечать закону. У Законі про компанії 2006 р. передбачена незначна кількість імперативних норм, які сторони не можуть порушувати, у тому числі, під час укладення акціонерних угод. Наприклад, установчий договір повинен містити тільки прізвища ім’я та по батькові засновників компанії. У ньому не повинна міститися стаття про цілі заснування компанії, він не повинен змінюватися чи доповнюватися (ст. 8); заява на заснування компанії повинна містити назву майбутньої компанії, країну реєстрації основного офісу компанії, відповідальність учасників, статутний капітал і відсоткове співвідношення володіння акціями засновників (ст. 10); для реєстрації необхідно подати копію статуту компанії (ст. 9) та заяву про дотримання всіх вимог Закону про компанії 2006 р. (ст. 13). Отже, закон надає учасникам акціонерних угод, відповідно до принципу свободи договору, широкі можливості передбачити необхідний зміст акціонерної угоди.

Акціонерна угода не може бути змінена без згоди всіх учасників такої угоди. Сторонами угоди можуть бути як акціонери компанії, так і сама компанія. Проте, як свідчить практика, сама компанія рідко виступає стороною в угоді, щоб уникнути суперечностей з законодавчими нормами Англії, у силу яких будь-які умови угоди, що змінюють правове становище компанії, є недійсними [220].

Практика показує, що навіть найбільш вдало і грамотно складені акціонерні угоди, як би добре у них не були прописані різноманітні положення і врегульовані питання, нерідко є предметом спору і невдоволення його сторін. Постає питання судового захисту і способів відновлення порушених прав сторін угоди.

В англійському праві відсутні спеціальні норми щодо відповідальності за порушення акціонерних угод. Проте оскільки акціонерна угода визнається судовою практикою та доктриною договором, то його примусове виконання, а також способи правового захисту у випадку порушення, регулюються загальними нормами договірного права.

Порушення умов акціонерної угоди однією із сторін по англійському праву є підставою для притягнення цієї сторони до відповідальності. У свою чергу, потерпіла сторона отримує право на використання способів правового захисту. Питання про те, чи дійсно мало місце порушення акціонерної угоди, залежить від його змісту. Обов’язок доказування порушення покладений на сторону, що заявляє про те, що порушення мало місце.

Як зазначають Катрін Рис Томас та Кристофер Раян, юридичні наслідки порушення акціонерної угоди у кожному конкретному випадку є індивідуальними. Однак, виділяють деякі можливі наслідки порушення чи можливого порушення, які не обов’язкового виключають один одного: а) потерпіла сторона може розірвати акціонерну угоду чи навпаки, залишити у силі; б) збитки можуть бути відшкодовані потерпілій стороні у відповідності з понесеною шкодою; в) судом може бути призначено примусове виконання акціонерної угоди повністю чи у частині, що була порушена; г) потерпіла сторона може вимагати забороняю чого рішення суду для попередження можливого порушення [290, c. 170].

До способів правого захисту за англійським правом відносять: відшкодування збитків (damages); виконання зобов’язання в натурі (specific enforcement); забороняюче рішення суду (injunction); внесення поправок (rectification); визнання договору недійсним (rescission).

Основним законом, що регулює питання акціонерних угод у США, є Модельний закон «Про підприємницьку корпорацію» (Model business corporation act, 2005) § 6.27, § 7.31 [202]. Основна проблема таких угод полягає у визначенні меж можливого змісту таких угод. У США акціонерним угодам може бути надана вища юридична сила, ніж закону чи статуту.

Аналізуючи норми зазначеного закону, приходимо до висновків про існування таких різновидів акціонерних угод:

1. Угоди, що зобов’язують акціонера голосувати певним чином, так звані «voting agreements», які укладаються між двома чи більше акціонерами (§ 7.31). У разі порушення стороною умов договору, суд своїм рішенням може зобов’язати винну сторону виконати вимоги, тобто примусити голосувати таким чином, як було передбачено договором. Ці угоди часто розглядають як угоди про об’єднання (pooling agreements), сфера дії яких, слід зазначити, значно ширша, ніж просто об’єднання сил для голосування [66, c. 111].
2. Угоди, якими встановлюються обмеження обороту акцій корпорації (§ 6.27). Сторонами такої угоди можуть бути як самі акціонери, так і корпорація. Зі змісту норм закону вбачається, що у разі укладення угоди, її учасниками є всі акціонери корпорації. Така угода спрямована на збереження статусу корпорації, коли він залежить від кількості або осіб акціонерів, чи збереження певних пільг для корпорації тощо.

Угоди, якими встановлюються обмеження обороту акцій корпорації (§ 6.27). Сторонами такої угоди можуть бути як самі акціонери, так і корпорація. Зі змісту норм закону вбачається, що у разі укладення угоди, її учасниками є всі акціонери корпорації. Така угода спрямована на збереження статусу корпорації, коли він залежить від кількості або осіб акціонерів, чи збереження певних пільг для корпорації тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37278.html