Загальна характеристика правочинів із заінтересованістю та значних правочинів

У процесі здійснення своєї діяльності акціонерне товариство укладає значну кількість договорів. Для здійснення деяких з них вимагається прийняття рішення уповноваженими на це органами акціонерного товариства. До таких договорів, зокрема, і відносяться договори на значну суму (значні правочини) та договори, щодо вчинення яких є заінтересованість (у статтях 70 -72 розділу XIII Закону України «Про акціонерні товариства» використовується більш широке поняття – правочини).

Питання значних правочинів ставали предметом дослідження таких вчених, як О. В. Асосков [10], Т. В. Боднар [19], К. О. Боярчук [23], С. О. Бурлакова [29], О. М. Вінник [34], М. М. Ильїчова [88], К. А. Карчевський [92; 93, 94, 95, 96, 97,98], О. Р. Кібенко [100; 101], Г. Н. Клінова [104], Н. В. Корнілова [112], Ю.Ф. Лантінов [131], Ю. С. Поваров [185], І. П. Пушкарьов [212], Ю. О. Тарасенко [244] та ін. Серед іноземних дослідників можна виділити праці таких вчених, як A. Hicks [283], S. McLaughlin [285, c. 254], B. G. Pettet [284, с. 345], N. Bourne [286], J. Rush [287, c. 246-257], B. Hanningan [289] та ін.

Умови вчинення значного правочину та особливості прийняття рішення органами акціонерного товариства щодо їх вчинення свідчать про те, що законом надане особливе значення таким правочинам в процесі діяльності акціонерного товариства, тому що вони стосуються значного розміру активів товариства. Вчинення таких правочинів може негативно відбитися на майновій базі товариства. Їх укладення багато в чому визначає успішність діяльності господарського товариства. Невдало укладений керівництвом договір на значну суму, чи укладення невигідного договору може підірвати фінансове благополуччя товариства, а інколи і призвести його до банкрутства [132, c. 97-100].

Правовому режиму значних правочинів акціонерного товариства присвячена ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства». Ця норма не містить поняття значного правочину, а присвячується регулюванню відносин, пов’язаних із порядком їх укладання. Саме ж поняття значного правочину наведено у п. 4 ст. 2 ЗУ «Про акціонерні товариства», відповідно до якої, значний правочин – це правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Для більш детального аналізу та кращого розуміння сутності зазначених договорів звернемося до досвіду зарубіжних країн з цього питання, зокрема проаналізуємо норми законодавства США, Великої Британії, а також Російської Федерації, Республіки Казахстан та Республіки Молдова.

Особливість законодавства США полягає у значній ролі законодавства штатів, а закони, що прийняті на федеральному рівні, зазвичай мають рекомендаційний характер. Так, у США на даний момент таким актом є Модельний закон «Про підприємницьку корпорацію» (Model business corporation act), прийнятий у 1950 році [202]. У зазначеному законі норми про значні правочини знаходимо у Главі 12 у § 12.01 та § 12.02 (слід зауважити, що Модельний закон не вживає термін «значні правочини», а оперує іншими поняттями).

Відповідно до § 12.01, схвалення акціонерів корпорації не вимагається, якщо інше не передбачено статутом, для того, щоб: 1) продати, здати в оренду, обміняти чи іншим чином розпорядитися будь-якими чи усіма активами корпорації у процесі здійснення поточної господарської діяльності; 2) заставити, поручитися, забезпечувати оплату заборгованості (у зв’язку з проханням про допомогу чи баз такого) чи іншим чином обтяжити боргами будь-які чи всі активи корпорації так чи інакше у процесі здійснення поточної господарської діяльності; 3) перевести (передати) будь-які чи всі активи корпорації одній чи більшій кількості корпорацій чи інших організацій, всі акції чи частки яких належать корпорації; 4) розподілити активи пропорційно серед власників одного чи більше класів чи серій акцій корпорації.

Отже, в основі регулювання лежить відсутність потреби схвалювати правочин. Це обумовлено у двох перших випадках поточною господарською діяльністю корпорації, а в інших збереженням акціонерами компанії контролю над своїми активами і розподілом активів безпосередньо серед власників акцій. Відсутність зазначених обставин і наявність додаткових, навпаки, вимагає, щоб акціонери схвалювали конкретні правочини.

Відповідно до § 12.02 Модельного Закону «Про підприємницьку корпорацію», продаж, передача в оренду, обмін чи інше розпорядження активами, ніж розпорядження, зазначене у § 12.01., потребує схвалення акціонерами компанії, якщо таке розпорядження призведе до неможливості корпорації здійснювати господарську діяльність протягом тривалого часу. При цьому, якщо корпорація зберігає господарську діяльність, яка представляє щонайменше 25% сукупних активів за станом на кінець останнього завершеного фінансового року, і 25% доходу від операцій, що тривають до сплати податків або доходу від операцій, що тривають за такий фінансовий рік, у кожному випадку корпорація і її дочірні компанії на консолідованій основі, то корпорація буде вважатися такою, що зберегла суттєву господарську діяльність. У даному випадку необхідність схвалення акціонерами угоди обумовлена продовженням корпорацією своєї господарської діяльності. При цьому цікаво, що межа значного правочину  встановлена на рівні 25% сукупних активів і 25% доходу від операцій, що тривають (у разі перевищенні цих показників діяльність вважається збереженою), тобто схвалення акціонерів вимагається для правочинів, що спричинять зниження сукупних активів на 75% і більше доходу.

Розпорядження, що вимагає схвалення акціонерів відповідно до пункту (а) § 12.02, має бути ініційовано рішенням ради директорів, що санкціонує таке розпорядження. Після схвалення такого рішення рада директорів повинна надати запропоноване розпорядження акціонерам для затвердження. Рада директорів також повинна передати акціонерам рекомендації про схвалення акціонерами запропонованого розпорядження. Якщо рада директорів не робить вказівки про те, що через конфлікт інтересів - чи інших спеціальних обставин, вона не повинна давати такі рекомендації, у цьому випадку рада директорів повинна передати акціонерам підстави для такої вказівки.

Якщо розпорядження активами повинно бути схвалене акціонерами на зборах акціонерів, корпорація повинна повідомити кожного акціонера, що має право голосувати на зборах акціонерів, на якому розпорядження має бути подано до розгляду. Повідомлення має визначати, що метою або однією з цілей зборів є обговорення розпорядження активами, і повинно містити опис розпорядження, включаючи його умови і судження, що має бути отримано корпорацією. Загальні збори акціонерів, що зібралися для схвалення значного правочину, правомочні приймати рішення, якщо є більшість голосів, які мають право брати участь у голосуванні (більший кворум може бути передбачений статутом або на вимогу ради директорів).

Після схвалення  правочину акціонерами і у будь-який час до того, як розпорядження буде виконано, воно може бути скасоване корпорацією без позову акціонерів, з урахуванням договірних прав інших сторін правочину.

Як було зазначено, у США у кожному штаті є своє корпоративне законодавство, проте у багатьох штатах норми, що регулюють значні правочини та правочини із заінтересованістю мають прецедентний характер. Так, у корпоративному законодавстві штату Делавер ми не знайдемо розділу про значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість. Проте стосовно значних правочинів є розділ про продаж всіх чи майже усіх активів, що вимагає особливої процедури. Рішення про такий продаж приймається наглядовою радою та вимагає схвалення простою більшістю голосів акціонерів [208]. Слід зазначити, що питання, яку ж частку майна вважати «майже усіма активами» досліджується судовою практикою [27].

У Великобританії діяльність компаній регламентує Закон про компанії Companies Act 2006 року. Варто зазначити, що багато норм про значні правочини та правочини із заінтересованістю мають прецедентний характер, проте значна кількість положень на сьогодні уже кодифікована. Будь-які правочини із заінтересованістю без належного розкриття інформації про них і схвалення, є порушенням фідуціарних обов’язків директора і, як наслідок, такий правочин може бути анульований на вимогу компанії. В англійському законодавстві норми про значні правочини відсутні, проте серед різновидів договорів, які передбачені цим законом і потребують санкціонування (схвалення) акціонерів компанії, близький за змістом до значних правочинів є такий різновид договорів як суттєві майнові договори (substantial property transactions) (глава 10 частина 4 ст. 190 Companies Act 2006). Слід зазначити, що термін суттєве майно закон визначає як майно, що а) перевищує 10 % вартості активів компанії і є більшим ніж 5000 фунтів стерлінгів (5 000 £) чи б) перевищує суму 100 000 фунтів стерлінгів (100 000 £) (стаття 191). Для цих цілей вартість активів компанії у будь-який час визначається як а) вартість чистого майна компанії визначена на найближчій звітній даті, б) а, якщо звіт не підготовлений – сумою залученого акціонерного капіталу.

Питання про те, чи майно компанії є суттєвим має вирішуватися у момент укладення договору.

Відповідно до ст. 190 згаданого Закону, компанія не може укладати договір відповідно до якого: а) директор компанії чи компанії, що володіє її контрольним пакетом акцій чи особа, пов’язана з цим директором, набуває чи набуде у компанії (безпосередньо чи опосередковано) суттєвий безготівковий актив, чи б) компанія набуває чи набуде суттєвий безготівковий актив (безпосередньо чи опосередковано) у такого директора чи пов’язаної з ним особи, до того як домовленість не буде затверджена резолюцією акціонерів компанії, чи за умови погодженого отримання такого дозволу у майбутньому.

Якщо директор або пов’язана з ним особа є директором головної компанії чи пов’язаною особою такого директора, договір також повинен бути схвалений резолюцією (рішенням) акціонерів головної компанії чи за умови отримання такого дозволу.

Не вимагається схвалення суттєвих договорів з майном, коли вони укладені між компанією та учасником такої компанії, а також між холдинговою компанією та її дочірньою компанією, та між двома дочірніми компаніями однієї холдингової компанії (с. 192 Закону Великобританії Про компанії 2006 року).

Укладення значних правочинів та правочинів із заінтересованістю, поряд з законом та судовою практикою, може регулюватися також і статутом компанії та акціонерною угодою.

Важливим є те, що в англійському праві, у разі укладення директором значного правочину з добросовісним контрагентом і він (директор) перевищив свої обов’язки, передбачені законом та статутом, компанія позбавляється права оспорювати такий правочин [288, c. 432].

Раніше, фідуціарні обов’язки директорів компанії були не кодифіковані та передбачалися хіба у судовій практиці, і правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість одразу вважалися недійсними в силу порушення директорами цих обов’язків. Згодом такі правочини могли визнаватися дійсними, якщо вони були схвалені незаінтересованими директорами. На сьогодні у главі 10 (Директори компанії) Закону Великобританії про компанії 2006 року визначені обов’язки директорів: діяти у межах своїх повноважень; сприяти благополуччю компанії; бути обачливими; уникати конфлікту інтересів; не приймати вигоди від третіх осіб; декларувати свою заінтересованість у договорах компанії, У разі порушення цих обов’язків можуть застосовуватися заходи відповідальності у вигляді: відшкодування шкоди, стягнення прибутку, незаконно отриманого директором, а також анулювання договору, щодо якого директор неповідомив про свою заінтересованість, тобто можливість визнання його недійсним за позовом компанії або її акціонерів.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37278.html