Порядок вчинення (укладення) правочинів із заінтересованістю та значних правочинів
Юридична особа (в тому числі акціонерне товариство) – є організаційно складним суб’єктом суспільних відносин, де перетинаються права, інтереси, майно і навіть потреби різноманітних осіб – власників капіталу чи майна, кредиторів тощо. Особистий інтерес, відмінний від інтересів перерахованих осіб може мати і сама компанія. Ці обставини здійснюють безпосередній вплив на структуру органів управління юридичної особи, що в свою чергу визначає специфіку реалізації ними їх дієздатності (а точніше «правочиноздатності» тобто здатності своїми діями набувати права і створювати обов’язки) у порівнянні з фізичними особами [29, c. 10].
В юридичних особах з багатоланковою системою управління формування волі і її вираження можуть здійснюватися різними органами управління, які прийнято ділити на «волеформуючі» та «волевиявляючі». Розподіл відповідних функцій здійснюється залежно від питання, що вирішується, його важливості для юридичної особи, виходячи з необхідності захисту інтересів власників капіталу і забезпечення діяльності організації. У більшості випадків формування волі і її виявлення здійснює одноособовий виконавчий орган. Проте прийняття рішень з найбільш важливих питань (в тому числі схвалення значних правочинів, як правочинів, пов’язаних з розпорядженням значним обсягом активів особи та правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість), ускладнено залученням до цього процесу колегіальних органів управління організації.
Як було зазначено вище, законодавством передбачена низка правочинів для здійснення яких недостатньо волі тільки виконавчого органу, а необхідне її формування за участю наглядової ради чи загальних зборів акціонерного товариства. До таких правочинів відносяться значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість. І якщо одноособовий виконавчий орган в таких правочинах, як правило, виступає і в якості ініціатора їх здійснення товариством, і в якості органу, наділеного представницькими повноваженнями, що безпосередньо вступає у відносини з третіми особами, то загальні збори акціонерів та наглядова рада приймають рішення про вчинення зазначених правочинів.
Отже, загальні збори акціонерів та наглядова рада товариства формують волю юридичної особи, необхідну для вчинення відповідного правочину.
На думку Б. Б. Черепахіна, вольовим актам керівного органу юридичної особи, що представляє останнє у зовнішніх правовідносинах, у тому числі під час вчинення правочинів, передують і супроводжують вольові акти внутрішнього характеру. Проте тільки в останніх, а не у внутрішній діяльності (внутрішніх вольових актах) проявляється громадянська правосуб’єктність юридичної особи. Для зовнішніх вольових актів, у тому числі для угод юридичної особи, ці попередні їм вольові акти мають підготовче значення. Проте вони юридично аж ніяк не представляють єдиного цілого з зовнішніми актами [264, c. 470].
Такими «вольовими актами внутрішнього характеру» в товаристві є, у тому числі, рішення загальних зборів і наглядової ради товариства про схвалення значного правочину та правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість.
Стосовно значних правочинів, то ЗУ «Про акціонерні товариства» розрізняє різні категорії значних правочинів (включаючи й договори) залежно від вартості предмету такого правочину (сума договору) і, відповідно – визначає особливості їх вчинення.
Таким чином, для того, щоб такі правочини вважалися належним чином укладеними, необхідними є, щонайменше, дві умови: по перше, формування волі товариства на здійснення вищезазначених правочинів має здійснюватися органом, наділеним відповідною компетенцією, по друге, дане рішення має бути прийняте відповідно до вимог закону та статуту товариства.
Питання про те, прийняття рішень яким органом вимагається для здійснення значного правочину, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від встановлених законом чи статутом товариства кількісних та якісних критеріїв того чи іншого правочину.
Згідно норм ЗУ «Про акціонерні товариства» рішення про вчинення значного правочину може прийматися наглядовою радою, або загальними зборами товариства. Питання про те, який орган приймає рішення про вчинення значного правочину вирішується в кожному конкретному випадку залежно від того, на яку суму укладається правочин. Так, відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Якщо ж ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради (ч. 2 ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства»). При цьому, порядок прийняття рішення загальними зборами також залежить від суми такого правочину: 1) якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, то рішення про його вчинення приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій; 2) якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, то відповідне рішення приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.
У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів.
Таким чином, органами, до компетенції яких віднесено вчинення дій щодо укладення значних правочинів акціонерного товариства є наглядова рада та загальні збори акціонерів. Проте важливо також враховувати, що у разі відсутності в товаристві наглядової ради (у випадку наявності в товаристві акціонерів – власників простих акцій менше 10 осіб – див. ч. 2 ст. 51 ЗУ «Про акціонерні товариства») її повноваження здійснюються загальними зборами. У такому випадку прийняття відповідного рішення незалежно від суми правочину буде належати до компетенції лише загальних зборів акціонерів [92, c. 9].
Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного.
У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів. І, як зазначає С. Д. Могилевський, проведення загальних зборів акціонерів у відповідності до встановленого законом та статутом порядку, забезпечить дійсність прийнятих на них рішень [152, c. 112].
Якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті (ч. 3 ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства»).
Вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені статею 70 ЗУ «Про акціонерні товариства», застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства.
Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.
Отже, відповідно до норм ЗУ «Про акціонерні товариства», рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Проте сам порядок прийняття такого рішення наглядовою радою у законі конкретно не визначений, тому звернемося до загальних норм Закону «Про акціонерні товариства», які регулюють діяльність цього органу. Наглядова рада працює у формі засідань, і порядок їх проведення передбачений ст. 55 ЗУ «Про акціонерні товариства». Засідання наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше ніж половина її складу (ч. 2 ст. 55 ЗУ «Про акціонерні товариства»). При цьому слід враховувати, що статутом або положенням про наглядову раду товариства може встановлюватися більша кількість членів наглядової ради, необхідна для визнання її засідань правомочними. Відповідно до ч. 4 ст. 55 ЗУ «Про акціонерні товариства», рішення наглядової ради приймається простою більшість голосів членів наглядової ради, які беруть участь у засіданні та мають право голосу, якщо для прийняття рішення статутом або положенням про наглядову раду акціонерного товариства не встановлюється більша кількість голосів. Тобто, крім загальної норми про прийняття рішення простою більшістю голосів, закон містить норму, згідно якої для прийняття рішень з певних питань статутом або положенням про наглядову раду акціонерного товариства може встановлюватися більша кількість голосів. Проте, які саме рішення належать до числа останніх, вітчизняний закон не передбачає. У зв’язку з цим доцільно звернутися до досвіду Російської Федерації, зокрема до ст. 79 Закону РФ «Про акціонерні товариства» від 26.12.1995 р., відповідно до якої рішення про ухвалення значного правочину, предметом якого є майно, вартість якого складає від 25 до 50 відсотків балансової вартості активів товариства, приймається всіма членами ради директорів (наглядової ради) товариства одностайно. При цьому, як зазначено у статті, не враховуються голоси членів наглядової ради, що вибули. Таким чином, для прийняття рішення про ухвалення значного правочину потрібно, щоб за це одностайно проголосували всі дійсні члени наглядової ради. Отже, на відміну від українського законодавства, у РФ зазначена норма сприяє більшому захисту інтересів акціонерного товариства. Тому вважаємо, що слід внести до ЗУ «Про акціонерні товариства» норму, згідно якої рішення про вчинення значного правочину приймається наглядовою радою одностайно. За відсутності такої норми у законодавстві доцільно врегулювати зазначене питання у локальних нормативних актах акціонерного товариства. Рішення наглядової ради закріплюються у протоколі засідання (ч. 6 ст. 55 ЗУ «Про акціонерні товариства»). У зазначеній статті також наведено перелік відомостей, які повинні міститися в протоколі: місце, дата і час проведення засідання; особи, які брали участь у засіданні; порядок денний засідання; питання, винесені на голосування, та підсумки голосування із зазначенням прізвищ членів наглядової ради, які голосували «за», «проти» (або утрималися від голосування) з кожного питання; зміст прийнятих рішень. Вважаємо також, що при прийнятті рішення про вчинення значних правочинів, окрім загальних відомостей потрібно вказувати і специфічні відомості. Для порівняння можна зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону РФ «Про акціонерні товариства», в рішенні про схвалення значного правочину повинні бути вказані: особа (особи), що є стороною (сторонами) правочину, вигодонабувачем (вигодонабувачами); ціна правочину; предмет правочину; інші суттєві умови правочину. Отже, рішення про схвалення значного правочину є фактично окремим документом, що зумовлює необхідність закріплення у вітчизняному Законі «Про акціонерні товариства» вимог до його змісту (тобто переліку відомостей, які повинні зазначатися у протоколі засідання наглядової ради при прийнятті рішення про вчинення значного правочину).
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/37278.html
