Організаційно-правові форми та види соціального захисту сімей з дітьми: загальна характеристика

Серед теоретиків права соціального забезпечення досі немає єдності щодо переліку організаційно-правових форм соціального захисту, їх перелік та назви часто також не співпадають. При цьому різні науковці виділяють різні види соціального захисту в рамках однієї і тієї ж форми. У зв’язку з цим, через відсутність єдиного розуміння форм і видів соціального захисту населення, для розробки ефективної стратегії вдосконалення нормативно-правової бази у сфері соціального захисту сімей з дітьми, актуальною є проблема визначення форм і видів соціального захисту вказаної категорії населення, оскільки саме правильне розуміння та законодавче закріплення організаційно-правових форм та видів є гарантією реалізації конституційного права на соціальний захист.

Зазвичай, категорія «форма» використовується для визначення множинності елементів будь-якого класу, який наділений суттєвими властивостями та відрізняється зовнішнім (формальним) вираженням [136, c. 246].

Так, В.Ш. Шайхатдінов зазначає, що такою властивістю є способи формування фондів, за рахунок яких здійснюється фінансування окремих форм соціального захисту. На думку вченого, організаційно-правові форми соціального захисту включають в себе лише відносини щодо акумуляції коштів і управління створеними фондами, але не охоплюють відносини щодо надання громадянам забезпечення та обслуговування [307, c. 78].

З такою позицією важко погодитись, оскільки виділення організаційно-правових форм необхідне не тільки для збору коштів, але і для їх перерозподілу на основі принципу соціальної справедливості.

Недостатньо обґрунтованою є також точка зору К.С. Батигіна, на думку якого соціальний захист – це спосіб задоволення потреб громадян похилого віку, а також спосіб реалізації громадянами конституційних прав у разі їх непрацездатності [12, c. 19]. У першому випадку, на думку вченого, формами соціального захисту є грошові виплати, матеріальні блага, що надаються за рахунок державного бюджету, а також послуги з працевлаштування. Тобто йдеться фактично про види соціального захисту. Способами реалізації непрацездатними громадянами права на соціальний захист, з точки зору К.С. Батигіна, є соціальне страхування та соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету, які є організаційно-правовими формами соціального захисту. Таким чином, зміст поняття «форма соціального захисту» у цих двох випадках кардинально відрізняється.

Заслуговує на увагу позиція М.І. Полупанова, який визначає форму соціального захисту як сукупність державних і суспільних заходів із забезпечення громадян на підставі закону матеріальними благами, послугами та пільгами аліментарного характеру із суспільних фондів споживання, які характеризуються єдністю кола осіб, тотожністю системи формування фонду забезпечення та самостійністю організаційної структури [122, c. 17].

Підтримуючи позицію М.І. Полупанова, С.М. Синчук основними властивостями організаційно-правових форм соціального захисту визначає способи їх фінансування та здійснення [266, c. 48].

На нашу думку, форма соціального захисту сімей з дітьми – це сукупність юридичних, фінансових, організаційних заходів, спрямованих на акумуляцію коштів з наступним їх розподілом серед зазначеної категорії населення для ліквідації або пом’якшення несприятливих наслідків соціальних ризиків, на основі принципу соціальної справедливості.

Незважаючи на відсутність серед науковців одностайності щодо визначення поняття форм соціального захисту, критерії їх класифікації не викликають дискусії. Ними є: 1) коло осіб, які підлягають захисту; 2) способи акумуляції грошових коштів, за рахунок яких здійснюється соціальний захист; 3) види та розміри забезпечення, а також умови їх надання; 4) система органів, що здійснює соціальний захист населення [16, c. 65].

Однак у літературі існують й інші точки зору щодо критеріїв класифікації форм соціального захисту. Так, російські вчені М.Л. Захаров і Е.Г. Тучкова залежно від ступеню централізації виділяють централізовані форми, які в свою чергу поділяються на обов’язкове соціальне страхування, соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів та змішану форму соціального забезпечення, що характерна для окремих категорій суб’єктів, регіональні, місцеві і локальні [59, c. 44].

Запропоновану класифікацію можна також застосувати і в українській правовій реальності, але з деякою адаптацією. Так, форми соціального захисту сімей з дітьми також можна розділити на централізовані, місцеві та локальні (недержавні).

Централізованими формами соціального захисту даної категорії населення є загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державна соціальна допомога та додатковий соціальний захист, що здійснюється на загальнодержавному рівні. Для цих форм характерним є те, що джерелом їх фінансування є страхові фонди або державний бюджет, порядок їх здійснення урегульовано законодавством, частіше за все суб’єктами надання видів соціального захисту в рамках централізованих форм є органи державної влади або підприємства, установи, організації державної чи комунальної форм власності.

Місцевими і локальними формами соціального захисту сімей з дітьми є організаційно-правові способи здійснення додаткових заходів соціального захисту даної категорії населення, що реалізуються на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць, підприємств, установ, організацій, за рахунок власних коштів.

Прикладом застосування місцевих форм соціального захисту сімей з дітьми є соціальна політика міста Львова, яка максимально наближена до індивідуальних потреб дітей міста та їх сімей. Так, для підвищення рівня соціальної захищеності багатодітних родин управління соціального захисту Львівської міської ради ініціювало створення і кілька років виплачує за рахунок коштів місцевого бюджету три види допомог. Це одноразова матеріальна допомога багатодітним сім’ям, які мають на утриманні четверо і більше дітей, яка відповідно до рішення Львівської міської ради № 1347 від 8 жовтня 2010 р. [191] виплачується багатодітним сім’ям, що відповідають встановленим вимогам у розмірі 1000 грн. раз на рік, одноразова допомога малозабезпеченим сім’ям, які мають на утриманні шестеро і більше дітей віком до 18 років, для їхнього відпочинку або оздоровлення у розмірі 7 500 грн., порядок та умови виплати якої врегульовано Положенням, затвердженим рішенням Львівської міської ради № 82 від 18 лютого 2008 р. [190], а також щомісячна допомога сім’ям, у яких одночасно народилось троє і більше дітей, яка відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 лютого 2008 р. № 81 [193] виплачується у розмірі 500 грн. на період призначення допомоги, але не більше двох років.

Окрім грошових виплат,  львівська міська система соціального захисту сімей з дітьми включає в себе також розвиток мережі соціальних бюджетних установ. Так, у 2008 року на базі благодійної установи «Навчально-реабілітаційний центр «Джерело» створено комунальну установу «Львівський міський центр реабілітації «Джерело», засновником якого є Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Реабілітаційний центр здійснює надання соціальних послуг всім дітям групи ризику віком від народження до 5 років, дітям з фізичними вадами неврологічного або ортопедичного походження, дітям, які мають затримку психомоторного розвитку, дітям віком від 5 до 18 років з фізичними вадами неврологічного або ортопедичного походження, а також членам сімей, що виховують дитину з порушеннями розвитку. На базі Центру реалізується консультативний супровід сім’ї, а також функціонує програма «Батьківський клуб» [304].

На підприємствах, в установах та організаціях запроваджуються локальні форми соціального захисту сімей з дітьми, що передбачають створення соціальних фондів для надання матеріальної підтримки своїм працівникам, в тому числі і у випадку народження дитини та її виховання, утримання соціальної інфраструктури, придбання путівок до санаторіїв та будинків відпочинку тощо.

Для місцевих та локальних форм соціального захисту сімей з дітьми характерним є те, що вони є недержавними, тобто створюються не в обов’язковому порядку внаслідок прийняття відповідного загальнодержавного нормативно-правового акту, а через приватну ініціативу окремих суб’єктів, які самостійно вирішують питання акумуляції коштів, кола осіб, яким будуть надаватися певні види соціального захисту, їх зміст та розмір. На нашу думку, на сучасному етапі використання місцевих та локальних (недержавних) форм соціального захисту сімей з дітьми повинно набути подальшого розвитку, так як вони забезпечують здійснення підвищеного або додаткового, порівняно з загальнодержавним, рівня соціального захисту цієї категорії населення та є більш наближеними до людини, що дозволяє швидко та своєчасно реагувати на виникнення нових соціальних ризиків.

Соціальний захист населення здійснюється в різних організаційно-правових формах, а використання будь-якої з них має різні соціально-економічні наслідки, що необхідно враховувати при здійсненні управління цією сферою суспільних відносин.

Як вважає професор І.М. Сирота, до форм соціального захисту належать обов’язкове державне пенсійне страхування; обов’язкове державне соціальне страхування працівників; соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету; утримання непрацездатних громадян в установах соціального призначення усіх форм власності; адресна соціальна допомога малозабезпеченим громадянам; недержавне пенсійне забезпечення; благодійна допомога [272, c. 21].

Доцент І.С. Ярошенко по-іншому підійшла до визначення переліку організаційно-правових форм, у яких здійснюється соціальний захист. На думку вченого, для України характерно використання таких форм, як страхування (пенсійне та соціальне); соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань із Державного бюджету; забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів, благодійних організацій, добровільних внесків громадян; утримання непрацездатних громадян в установах соціального призначення різних форм власності; адресна соціальна допомога; недержавне пенсійне забезпечення [316, c. 6]. 

Деякі науковці безпідставно і необґрунтовано обмежують перелік форм соціального захисту. Так, О.В. Бермічева зазначає, що соціальний захист здійснюється лише у двох формах: соціальне страхування, в тому числі пенсійне, та соціальна допомога [13, c. 13]. При цьому обґрунтування своєї точки зору автор не наводить.

Викликає заперечення і позиція Є.Н. Коваленко та В.І. Ковальова, які виділяють лише дві форми соціального захисту – державну (до якої належить організація здійснення соціального захисту фондами соціального страхування, Пенсійним фондом, фондом обов’язкового медичного страхування) та недержавну (благодійницьку діяльність громадян та юридичних осіб, функціонування недержавних пенсійних фондів, здійснення соціального захисту підприємствами, установами, організаціями своїх працівників) [71, c. 6]. Такий підхід не має достатнього теоретичного підґрунтя, так як залишає поза увагою надання соціальної допомоги за рахунок коштів Державного бюджету: допомоги у зв’язку з народженням дитини, допомоги малозабезпеченим сім’ям тощо.

Не можна погодитися і з точкою зору В.П. Галаганова, який хоч і розширює перелік організаційно-правових форм соціального захисту, виділяючи державне соціальне страхування, приватне соціальне страхування, суспільну благочинність, державну соціальну допомогу [29, c. 39], але зазначає, що остання здійснюється у вигляді грошових виплат та соціального обслуговування, що є недостатньо обґрунтованим, так як надання соціальних послуг є окремим видом соціального захисту.

Досить обґрунтованою є точка зору Н.Б. Болотіної, яка серед форм соціального захисту населення виділяє загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке, як зазначає вчена, є підсистемою соціального захисту та включає в себе декілька видів; державну соціальну допомогу; спеціальний соціальний захист; додатковий соціальний захист та недержавне соціальне забезпечення [16, c. 6].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37860.html