Додатковий соціальний захист як форма соціального захисту сімей з дітьми

Як зазначалося раніше однією з форм соціального захисту сімей з дітьми є додатковий соціальний захист, що передбачений законодавством України для окремих категорій населення, які в силу різних обставин обмежені в можливості брати участь у соціальному житті нарівні з іншими членами суспільства.

Нормативно-правові акти України, наукова та навчальна література у сфері права соціального забезпечення не містять визначення даного поняття. Водночас в окремих актах законодавства у сфері соціального захисту досить часто використовуються такі поняття, як «додаткові соціальні послуги», «забезпечення додатковим харчуванням», «додаткові пенсії» та ін.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, а також створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Таким чином, Основним законом України передбачене існування додаткового соціального захисту, що проявляється у встановленні можливості залучення до фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування, інших форм соціального захисту населення, крім страхових внесків та бюджетних коштів, інших джерел.

Можливість здійснення додаткового соціального захисту передбачена також ст. 140 Конституції України, відповідно до якої місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, у тому числі і питання соціального захисту жителів села, селища чи міста.

Особливістю додаткового соціального захисту є встановлення для окремих категорій осіб пільг та послуг переважно нематеріального характеру: у сфері працевлаштування, навчання, побутово-комунального обслуговування тощо. У той же час, законодавством також передбачена можливість здійснення грошових виплат у рамках додаткового соціального захисту населення, у тому числі сімей з дітьми. До таких грошових виплат, зокрема, належать надбавка на догляд за дитиною-інвалідом, грошова компенсація на дітей, які не харчуються в навчальних закладах, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, та дітей, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи і не харчуються в навчальних закладах та деякі інші.

У цьому разі йдеться про цільове фінансування з державного бюджету на спеціальні соціальні потреби, організаційні заходи щодо пом’якшення несприятливих наслідків окремих соціальних ризиків, підтримку певних верств населення, які перебувають у найбільш скрутних умовах, тощо. Кошти на такі програми частіше за все виділяються з державного бюджету України [17, c. 117].

Як зазначає Н.Б. Болотіна, дана організаційно-правова форма соціального захисту має саме додатковий характер, оскільки здійснюється одночасно з загальною системою соціального захисту (загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, державною соціальною допомогою та ін.) [14, c. 45].

Доцільність існування додаткового соціального захисту населення, у тому числі сімей з дітьми, обумовлена метою його здійснення, що полягає  у поліпшенні матеріального становища громадян, покращенні умов їх життєдіяльності та звільненні від певних обов’язків  у зв’язку з особливими життєвими обставинами, що виникли у даного суб’єкта права соціального забезпечення.

На підставі проведеного дослідження додаткового соціального захисту як форми соціального захисту сімей з дітьми можна виділити окремі його ознаки, серед яких:

• обмежене коло осіб, які мають право на його здійснення. Так, право на отримання додаткового соціального захисту мають багатодітні сім’ї, сім’ї, які виховують дітей-сиріт, дітей-інвалідів, ВІЛ-інфікованих дітей, дітей, які страждають від хронічних хвороб, а також дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи та деякі інші категорії сімей з дітьми, які з огляду на життєві обставини, що склалися, опинилися у найбільш скрутному становищі та потребують у зв’язку з цим додаткових заходів з боку держави і суспільства для їх подолання або пом’якшення;
• залежно від рівня централізації дана форма соціального захисту може бути реалізована на загальнодержавному, місцевому та локальному рівні. У зв’язку з цим, джерелами фінансування додаткового соціального захисту є кошти державного та місцевого бюджету, підприємств, установ, організацій, благодійні внески та інші джерела соціального захисту населення;
• порядок здійснення видів додаткового соціального захисту населення, у тому числі сімей з дітьми, регулюється спеціальними нормативно-правовими актами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, локальними актами, що регулюють діяльність недержавних органів, діяльність яких пов’язана із здійсненням соціального захисту;
• додатковий соціальний захист в значній частині складається з грошових виплат, які доповнюють державну соціальну допомогу, а також включає соціальне обслуговування, соціальні пільги та медичну допомогу;
• здійснення додаткового соціального захисту входить до компетенції органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій соціального захисту усіх форм власності, а також роботодавців (щодо локальних форм) [133, c. 427].

Як зазначає О.А. Шенкарев, соціальний захист громадян, які постраждали від радіаційного опромінення, проявляється в тому, що вони мають право на додаткові види та підвищений розмір (об’єм) забезпечення при настанні соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, втрата годувальника) та для профілактики втрати здоров’я, що надаються за рахунок бюджетних асигнувань [309, c. 10].

Таким чином, додатковий соціальний захист сімей з дітьми – це організаційно-правова форма соціального захисту, що полягає у наданні сім’ям з дітьми додаткових матеріального забезпечення та соціальних послуг за рахунок державного, місцевого бюджетів, інших джерел фінансування соціального захисту, у зв’язку з особливими соціальними ризиками.

Додатковий соціальний захист здійснюється в рамках таких видів, як: грошові виплати, соціальні пільги, медична допомога, соціальне обслуговування.

Однією з видів грошових виплат як виду додаткового соціального захисту є надбавка на догляд за дитиною-інвалідом.

27 лютого 2013 р. на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України Президентом України були проголошені соціальні ініціативи, відповідно до яких підвищена увага повинна бути приділена дітям з особливими потребами, виховання і розвиток яких потребують значних зусиль і коштів, у зв’язку з чим основним обов’язком держави повинна стати допомога дітям-інвалідам та їх сім’ям [68, c. 2].

Зокрема, на виконання соціальних ініціатив Президента України Верховною Радою України 4 липня 2013 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» [150] відповідно до якого сім’ям, де є дитина-інвалід з найважчою стадією інвалідності, надбавка на догляд виплачується у розмірі 100 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей відповідного віку. Надбавка на догляд за іншою дитиною-інвалідом встановлюється у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого законом.

Таким чином, ст. 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» містить положення, відповідно до яких встановлюється диференціація розміру надбавки на догляд за дитиною-інвалідом залежно від важкості інвалідності, що впливає на ступінь потреби сімей з такими дітьми у соціальному захисті.

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається особі, яка здійснює фактичний догляд за дитиною-інвалідом. Призначення даного виду допомоги та її розмір залежить від наявності у дитини-інваліда обох батьків (усиновлювачів) або одинокої матері (батька), факту їх працевлаштування, навчання або служби, а також віку та міри втрати здоров’я дитини.

Наявність у законодавстві України положень, які встановлюють диференціацію розміру надбавки на догляд за дитиною-інвалідом до досягнення нею 18 років залежно від міри втрати здоров’я, сприяє підвищенню рівня соціального захисту сімей з дітьми, які мають обмежені можливості, шляхом покращення їх матеріального благополуччя.

Однією з категорій сімей з дітьми, які мають право на додатковий соціальний захист, є сім’ї, діти у яких постраждали від Чорнобильської катастрофи. Для пом’якшення наслідків радіаційного опромінення поряд з державною соціальною допомогою такі родини мають право на грошову компенсацію учням середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студентам коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також дітям, евакуйованих із зони відчуження, дітям, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тим, які проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, які не харчуються в їдальнях зазначених навчальних закладів, а також за всі дні, коли перелічені особи не відвідували ці заклади, до досягнення ними повноліття, яка виплачується на дітей в таких розмірах: у віці від 6 до 10 років – 180 грн., від 11 до 14 років – 185 грн., від 15 до 18 років – 190 грн. на місяць пропорційно навчальним дням, в які діти не харчувалися [231];

Однак виплата відповідної компенсації, як і організація харчування дітей, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість» від 2 лютого 2011 р. № 116 [198], потребують вдосконалення.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37860.html