---

Медична допомога сім’ям з дітьми

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я, медичне страхування та медичну допомогу, що у мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я, яка не може бути скорочена, надається безоплатно.

Здоров’я, як показник фізичного, психічного та соціального благополуччя, є одним з найсуттєвіших факторів економічного, політичного, правового, культурного прогресу суспільства.

У той же час показники стану здоров’я в Україні, на жаль, невтішні. На сьогодні практично немає абсолютно здорових дітей. З восьми тисяч близько 160 – діти-інваліди, діти з обмеженими фізичними можливостями [259]. У 2014 році рівень дитячої смертності у віці до 1 року збільшився з 7,9 до 8,3 на 1000 живонароджених [242]. Такий стан здоров’я дитячого населення загрожує національній безпеці країни, що свідчить про неефективність правових способів регулювання здійснення надання медичної допомоги, у тому числі сім’ям з дітьми.

Погіршення таких показників стану здоров’я населення України, як народжуваність, материнська та дитяча смертність, кількість соціально-небезпечних хвороб, у тому числі і серед дитячого населення, потребує розробки комплексу заходів, спрямованих на їх подолання, у тому числі і правового характеру.

Таким чином, особливе місце серед галузей охорони здоров’я посідає сфера медичної допомоги сім’ям з дітьми, що пов’язано з рівнем її значимості для розвитку суспільства, забезпечення інтересів кожної родини та держави в цілому.

Формування та реалізація державної політики у сфері охорони здоров’я сімей з дітьми визначається, у першу чергу, досконалістю нормативно-правової бази у цій сфері. По-друге, критеріями оцінки її ефективності є стан дотримання вимог відповідних законодавчих актів та рівень задоволення потреб даного суб’єкта права соціального забезпечення у сфері охорони здоров’я.

На доступність та якість медичної допомоги сім’ям з дітьми також значно впливають недостатнє бюджетне фінансування, комерціалізація сфери надання медичних послуг, недостатність високотехнологічного обладнання та кадрового забезпечення, відсутність послідовних організаційних та адміністративних заходів у формуванні мережі закладів, що здійснюють надання кваліфікованої медичної допомоги сім’ям з дітьми.

У той же час створення ефективного механізму реалізації сім’ями з дітьми права на безоплатну медичну допомогу неможливе без теоретичного обґрунтування терміну «медична допомога сім’ям з дітьми», що зумовлено тривалою відсутністю у законодавстві України визначення змісту поняття «медична допомога», а також дефіцит його конкретизації щодо окремих суб’єктів.

Варто зазначити, що закріплення визначення поняття медичної допомоги на рівні закону, відбулося лише у 2011 р. з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» [146], відповідно до якого медичною допомогою є діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами [114].

У той же час до сьогодні медична допомога була і залишається об’єктом дослідження науковців у галузі цивільного, конституційного, адміністративного права, а також права соціального забезпечення. Визначенню змісту права на медичну допомогу та особливостей його реалізації присвячено дисертаційне дослідження О.О. Прасова, який медичну допомогу визначає як медичні послуги, що включають в себе заходи, спрямовані на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров’ю і працездатності [135, c. 6]. На нашу думку, запропоноване визначення потребує уточнення, зважаючи на поширеність точки зору щодо визнання медичної допомоги більш широкою категорією порівняно з медичними послугами [264, c. 155].

Так, відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, поняттям здоров’я охоплюється не лише відсутність хвороб і фізичних вад, а й стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя. У зв’язку з цим навіть якщо метою медичної послуги є виключно косметологічна допомога, вона все одно буде охоплена поняттям медичної допомоги, оскільки у будь-якому випадку її метою є підтримання або відновлення певного стану здоров’я. У той же час, зміст медичної допомоги не вичерпується виключно наданням медичних послуг, що найбільш яскраво підтверджує порядок та умови надання екстреної медичної допомоги.

У зв’язку з цим, на нашу думку, інтерпретація поняття медичної допомоги через медичні послуги є необґрунтованою та звужує зміст даного явища.

Цікавим є визначення медичної допомоги Н.Б. Болотіної, яке міститься у юридичній енциклопедії за редакцією Ю.С. Шемшученка, відповідно до якого, це комплекс заходів медично-соціального характеру, що включає в себе профілактичну, лікувальну, діагностичну, реабілітаційну, протезно-ортопедичну і зубопротезну допомогу, а також догляд та обслуговування дітей, хворих та інвалідів [314, c. 607]. 

У той же час, відповідно частини п’ятої ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [223], з урахуванням медичних показань діти-інваліди мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками. У зв’язку з цим останнє можна вважати однією із форм лікувально-профілактичної допомоги, пов’язаної з використанням природних лікувальних факторів (мінеральні води, лікувальні грязі, сприятливий клімат, тощо), які позитивно відображаються на стані здоров’я дитини-інваліда.

Таким чином, запропонована у юридичній енциклопедії дефініція медичної допомоги, є неповною, оскільки не передбачає санаторно-курортного лікування в якості заходів, що здійснюються в її межах. У той же час, на нашу думку, при визначенні змісту даного поняття варто взагалі уникати конкретизації її напрямків, оскільки сучасний стан медичної науки характеризується бурхливим розвитком медичних технологій, спрямованих на покращення здоров’я населення, їх активним впровадженням, у зв’язку з чим можлива поява нових медичних заходів, спрямованих на відновлення або покращення здоров’я пацієнта, що потребуватиме внесення відповідних змін до законодавства.

Визначення поняття медична допомога сім’ям з дітьми неможливе без дослідження ознак даного виду соціального захисту, серед яких мета її здійснення, обсяг та якість.

Як зазначає В.Ш. Шайхатдінов, з точки зору права медична допомога – це комплекс відносин, врегульованих відповідними правовими нормами [133, c. 332]. Право сімей з дітьми на медичну допомогу закріплене як Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я, так і спеціальними нормативно-правовими актами, відповідні положення яких будуть досліджені нижче.

Тривалий час Всесвітньою організацією охорони здоров’я широко обговорюється питання щодо покращення здоров’я та розвитку дітей та підлітків, вирішення якого можливе шляхом спрямування зусиль на зміцнення здоров’я матері та новонародженої дитини, забезпечення їх якісним харчуванням, досягнення високого психічного розвитку дитини [283].

На реалізацію відповідних стратегічних напрямків спрямоване запровадження нових медичних стандартів надання медичної допомоги сім’ям з дітьми, здійснення яких неможливе без адекватного юридичного закріплення. Прикладом взаємозалежності між удосконаленням медичної галузі та нормативно-правової бази, як у сфері соціального захисту сімей з дітьми, так і в інших сферах охорони здоров’я, є розробка та затвердження Інструкції визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених [181], Протоколу медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною [208] та ін.

У зв’язку з цим можна говорити про те, що однією з ознак медичної допомоги сім’ям з дітьми є детальне закріплення відповідного права у нормативно-правових актах різної юридичної сили та постійне їх оновлення з урахуванням рівня медичної науки та науково-технічного прогресу.

Важливою ознакою даного виду соціального захисту сімей з дітьми є його комплексний характер. Так, медична допомога сім’ям, на утриманні та вихованні яких перебувають діти, може включати в себе медичну допомогу у сфері збереження та відновлення репродуктивного здоров’я шляхом підготовки жінки до материнства, здійснення комплексу заходів медичного характеру щодо охорони здоров’я матері та дитини під час вагітності, пологів та у післяпологовому періоді, діагностику спадкових захворювань і генну терапію, а також медичну допомогу дітям та їх батькам з метою підтримання та відновлення рівня їх здоров’я.

Оскільки саме сім’я є природним осередком відтворення населення, принципового значення для покращення демографічної ситуації в країні та забезпечення повноцінного життя та здоров’я нового покоління має рівень репродуктивного здоров’я, що включає в себе задоволеність і безпеку сексуального життя, спроможність до відтворювання нових поколінь [31, c. 20]. Зазначене означає, що кожен чоловік та жінка мають право на інформацію та доступ до безпечних, ефективних та доступних заходів планування сім’ї, а також медичних послуг щодо супроводу вагітності та під час пологів.

Враховуючи той факт, що саме від внутрішньоутробного розвитку дитини залежить якість життя та здоров’я родини, не можна недооцінювати вплив рівня розвитку плоду та процес пологів на формування дитячої захворюваності, інвалідності, оскільки більш, ніж у 60 % випадків вони обумовлені патологією перинатального періоду [275, c. 5].

Правові основи медичної допомоги жінці під час вагітності та пологів, закріплені такими законодавчими актами, як Основи законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до якого кожній жінці гарантується кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарна медична допомога при пологах, яка здійснюється широкою мережею жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми; наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» від 15 липня 2011 р. № 417 [221], відповідно до якого вагітні жінки мають права на диспансерний медичний нагляд з метою збереження здоров’я жінки та народження здорової дитини та ін.

Таким чином, можна стверджувати, що право на медичну допомогу як вид соціального захисту сімей з дітьми у даного суб’єкта права соціального забезпечення виникає ще до моменту безпосереднього народження дитини. У такому випадку весь комплекс заходів у сфері охорони здоров’я спрямований на забезпечення нормального протікання вагітності, збереження здоров’я майбутньої матері та повноцінного розвитку дитини.

Одним з напрямків медичної допомоги сім’ям з дітьми є збереження рівня репродуктивного здоров’я, право на яке закріплене та гарантоване численними нормативного-правовими актами, серед яких Конституція України (ст. 49), Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст. 57), Сімейний кодекс України (ст.ст. 49, 50), закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст. 10) [213], постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року» від 24 червня 2006 р. № 879 [209] та «Про затвердження Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року» від 27 грудня 2006 р. № 1849 [176] та ін.

У той же час, незважаючи на досить детальне закріплення відповідного права у законодавстві України, відповідно до Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року, на сьогодні рівень репродуктивного здоров’я населення продовжує погіршуватися. Так, майже 68 % пологів проходить з ускладненнями. За даними обстежень, питома вага безплідних становить близько 7 % жінок дітородного віку, тобто майже 870 тис. подружніх пар не мають дітей через захворювання партнерів [209].

За даними Державної служби статистики України, починаючи з 1990 року, рівень відхилень у здоров’ї населення, у тому числі й серед дітей, через уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення неухильно зростає [60], в Україні щорічно народжуються до 13 тис. дітей з природженою і спадковою патологією, її частота – близько 30 на 1000 живонароджених, ризик виникнення патологій серед дітей за останнє десятиліття збільшився в 1,3 рази [54, c. 29].

У подоланні даного роду захворювань важливу роль відіграє медична генетика, законодавче запровадження якої в Україні розпочалося із затвердження Кабінетом Міністрів України 25 серпня 2004 р. Заходів щодо подальшого поліпшення медико-генетичної допомоги населенню на 2004-2008 роки [180], які діють до цього часу.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37860.html