Конфліктологічний підхід у міжнародних кримінально-правових характеристиках тероризму

Регулятивні можливості права збройних конфліктів щодо тих чи інших противоправних діянь визначаються передовсім наявністю в них кримінального за міжнародним правом змісту. Норми, що встановлюють, виключають або іншим чином регулюють відповідальність за вчинення злочинів за міжнародним правом, складають його важливу галузь – міжнародне кримінальне право.

Злочинами за міжнародним правом є передовсім військові злочини, злочини проти людяності, геноцид, агресія, наркобізнес і тероризм. Усі ці злочини є «найсерйознішими злочинами, що викликають заклопотаність усього міжнародного співтовариства» (Статут Міжнародного кримінального суду, абзац 4, 9 Преамбули та ст. 5) і за виключенням наркобізнесу і тероризму підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Утім, у низці попередніх проектів Статусу Міжнародного кримінального суду, наприклад, у Проекті кодексу 1991 року, матеріальна юрисдикція Суду передбачала злочини «колоніальне панування», «вербування, підготовка найманців», «міжнародний тероризм», «незаконний обіг наркотичних речовин» [241, p. 270, 278]. У ході Дипломатичної конференції включення тероризму і діянь, пов’язаних з обігом наркоречовин, до юридичного каталогу також обговорювалось, але результату поки що це не принесло.

Це не повинно служити перешкодою до регулювання міжнародним кримінальним правом діянь, що утворюють терористичний конфлікт. Зокрема, акти тероризму у контексті терористичного збройного конфлікту можуть розглядатися як міжнародні злочини. Принципову припустимість такої оцінки актів тероризму (з погляду на певні обставини) визнають відомі юристи-міжнародники А. Кассезе та М. Сассолі [196; 234].

Попри будь-які розбіжності оцінювального характеру щодо тероризму беззаперечною ознакою діянь, що його утворюють, є, по-перше, наявність насильницького протиборства а, отже, двох протиборчих сторін. По-друге, важливою ознакою, яка одночасно визначає характер протиборства, є терористичні акти. Вони як засіб боротьби мають збройний зміст, але, водночас, відрізняють протиборство від попередніх форм збройної конфліктності полярною неспівставністю протиборчих сторін, що визначає асиметричну специфіку методів і тактики дій. По-третє, межа, яка поділяє сторони у протиборстві, визначається протилежними інтересами двох спродукованих глобалізацією частин світового суспільства, які перебувають на суттєво відмінних щаблях цивілізаційного розвитку.

Загалом тероризм як уособлення терористичного збройного конфлікту безперечно є міжнародним злочином передовсім тому, що він є виявом певного стану міжнародного суспільства, утворює реальну загрозу його існування і потребує скоординованого міжнародного реагування [236, p. 90]. «Злочинність у сучасних умовах, – зазначає відомий український кримінолог, професор В.М. Дрьомін, – набуває нової якості, яка наближає її до природної властивості особистості адаптуватися до встановлених у суспільстві правил поведінки і соціальної організації життя» [50, с. 13].

Отже, притаманна міжнародним злочинам риса «спорідненості» з міжнародним суспільством і необхідність інтернаціоналізації охоронних механізмів витікає із спільного (планетарного) «антитерористичного» інтересу учасників міжнародних взаємодій. До того ж, попередньо було установлено, що глобальний терористичний конфлікт зумовлений протистоянням інтересів груп держав, які опинилися у власній пастці розкручення кризової спіралі в умовах глобалізації. Наявність державної підтримки практично унеможливлює розслідування такого злочину самою державою, яка бере у ньому участь [200, s. 800, 804].

Проаналізоване вище чинне міжнародне право містить засади, конфліктологічний розвиток яких утворює можливості широкої, «глобалізованої» кримінально-правової характеристики тероризму (див. 2.4), оскільки глобалізація, інтернаціоналізація, зростання рівня організованості злочинності не залишились не поміченими кримінологами [50, с. 10; 75].

На користь широкого конфліктологічного підходу кримінально-правової за міжнародним кримінальним правом оцінки тероризму також свідчить думка авторитетних фахівців цієї галузі, які вважають, що залежно від конкретних обставин злочини терористичної спрямованості можуть відповідати характеристикам «ключових» міжнародних злочинів, наприклад, злочинів проти людяності або воєнних злочинів [229; 230, p. 497; 238, p. 321].

До того ж досить усталеними є критерії криміналізації за міжнародним правом певних діянь його суб’єктів відповідно до міжнародного звичаєвого права. Таке встановлення злочинного характеру певних діянь крізь призму звичаєвого міжнародного права притаманне, наприклад, розслідуванням внутрішньодержавних конфліктів (громадянських війн), якщо вони не передбачені Статутом МКС [249, p. 439]. Можливості криміналізації розширюються також статтею 22(3) Статуту МКС, яка прямо встановлює, що поведінка може визнаватися злочинною «за міжнародним правом незалежно від чинного Статуту».

Упровадження конфліктологічного, тобто всеохоплюючого підходу у наданні міжнародних кримінально-правових характеристик тероризму зумовлюється також самим змістом і призначенням міжнародного кримінального права, яке у якості основоположних цінностей міжнародного суспільства покликане забезпечувати «мир, безпеку і благополуччя» [244, p. 421]. Конфліктологічне бачення цього процесу полягає у тому, що міжнародне кримінальне право базується на широкому розумінні стану миру, яке не пов’язується лише з відсутністю збройної конфліктності у міжнародних взаємодіях як такої. Таке розуміння передбачає забезпечення гідних умов життя людини як ключової величини світоустрою загалом [241, s. 270, 291]. Тому існування загрози міжнародному миру і безпеці може визначатися низьким рівнем життя людей у конкретній державі, регіоні, що значною мірою зумовлюється станом реалізації міжнародним співтовариством своїх економічних, політичних, соціально-культурних за міжнародним правом зобов’язань перед конкретною країною, народом чи етнічною або соціальною групою. Конфліктоутворюючий фактор тут формується саме через кричущі за своїм нееквівалентним змістом міжнародні стосунки у економічній, політичній, соціальній, культурній, інформаційній і інших сферах взаємодії. Інтенсивна ж інтернаціоналізація життя на планеті руйнує межі між його внутрішніми і зовнішніми соціальними та економічними складовими, зводячи їх у єдине русло конфліктологічного функціонування світового соціального організму. Тому масове порушення прав людини всередині держави як загрозу міжнародному миру слід розглядати переважно як похідну від основної, багато в чому не криміналізованої за міжнародним правом (або таку, що не знайшла конкретних форм криміналізації) загрози, що продукується вадами світооблаштування загалом.

Як вказує відомий вітчизняний фахівець з міжнародного кримінального права, професор Н.А. Зелінська, «міжнародна злочинність, безумовно, дуже політизована, що не може бути перешкодою міжнародно-правового і поліцейського співробітництва у протидії їй. Політичне і злочинне не виключають одне одного. Більше того, саме міжнародна політична злочинність на початок нового тисячоліття набула особливої, катастрофогенної небезпеки» [59, с. 60].

Сама ж тенденція до широкого розуміння змісту кримінальності за міжнародним кримінальним правом насильницької конфліктності є обнадійливою з точки зору перспективи всеохоплюючої кримінально-правової кваліфікації усього комплексу діянь, що утворюють таку конфліктність. Відчутним кроком на цьому шляху слід вважати наявність у Преамбулі до Статуту МКС указівки на благополуччя як на кваліфікаційну характеристику окремо охоронюваного поряд із міжнародним миром і безпекою об’єкта. У зв’язку з цим забезпечення предметами першої необхідності згадується у якості додаткового припису щодо використання і тлумачення Статуту (Преамбула Статуту МКС, абзац 11).

Для цілей розвитку загальної теорії злочинів за міжнародним правом конфліктологічний підхід у оцінці тероризму відкриває додаткові можливості кримінально-правових характеристик відповідних діянь, «уміжнароднює» категоріальний апарат цієї сфери. Зокрема, це може стосуватися концепції злочинів за міжнародним правом. На шляху до розробки загальних стандартів відповідальності за вчинення злочинів за міжнародним правом доктрина, базуючись на післявоєнній практиці, запропонувала спочатку двоступеневу концепцію злочину. Двоступеневість передбачає розмежування з одного боку, діянь, що тягнуть кримінальну відповідальність і складаються з матеріального елементу (actus reus) та ментального (mens rea), а, з іншого, – обставин, що виключають кримінальну відповідальність [191, s. 625].

У подальшому через практику Міжнародних трибуналів ad hoc [138] цю схему було вдосконалено шляхом формування комплексної оцінки складу злочину, що передбачає також врахування контексту вчинення діянь [33, с. 190]. Отже, склад міжнародного злочину має поділятися на три частини, щодо кожної з яких повинен з’ясовуватись матеріальний і ментальний елементи. Щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, то при їх кримінально-правовому аналізі також передовсім оцінюються загальні умови, тобто наявність збройного конфлікту або нападу на цивільне населення, і при цьому – усвідомлення суб’єктом злочину факту нападу.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16795.html