Правові засади державного регулювання господарської діяльності у сфері портової галузі

Господарська діяльність не може здійснюватись хаотично, що обумовлює втручання держави в економіку для стабільного та ефективного її розвитку.

«Свого часу Джон Мейнард Кейнс, один із фундаторів теорії державного регулювання економіки, обґрунтовував, що сам по собі ринок не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов’язана відгравати активну роль у стабілізації економіки та ефективно застосовувати економічні, правові та адміністративні важелі. При цьому держава має регулювати ті сфери і процеси, які ринок виконує не достатньо ефективно або взагалі не виконує» [213, с. 87].

«Державне регулювання завжди має значний вплив на діяльність суспільства, який може бути або позитивним, або негативним. Регулювання може сприяти конкуренції та чесності учасників ринку, захищати здоров’я та життя споживачів від небезпечної продукції, створювати безпечні умови праці, запобігати забрудненню довкілля тощо. Це є вигоди для суспільства, які виникають внаслідок дії регулювання. Регулювання також може збільшити витрати на провадження господарської діяльності, унеможливити чи обмежити конкуренцію на ринку, перешкоджати інвестуванню та запровадженню інновацій у виробництво, створювати умови для корупційних діянь, тобто, призводити до виникнення витрат для суспільства» [183, с. 6].

Господарська діяльність у сфері портової галузі також «відчуває» державний вплив й ефективність та виваженість останнього вимагає наукового підходу.

О. П. Подцерковний та О. А. Ломакіна виокремлюють методи та форми державного впливу на господарську діяльність. При цьому метод державного впливу на господарську діяльність – це сукупність прийомів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої і судової влади на суб'єктів господарських відносин з метою створення і забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціальної орієнтованості економіки і національної економічної політики. Форма державного впливу на господарську діяльність є зовнішнім виразом дій державних органів, направлених на реалізацію специфічних завдань і функцій у процесі застосування вибраних методів державного впливу на економіку [146, с.4].

Не поглиблюючись детально у співвідношення понять «метод державного регулювання господарської діяльності» та «форма державного регулювання господарської діяльності», приймаючи до увагу думку О. П. Подцерковного та О. А. Ломакіной, необхідно зазначати, що основною формою, яка обумовлює існування усіх інших форм та методів державного регулювання господарської діяльності, є нормативне регулювання. Це поясняється тим, що саме норми права на теперішній час є первинним та основним засобом, за допомогою якого держава впливає на суспільні відносини, в тому числі й економічні. Як справедливо зазначає В. В. Дудченко, «норми права завжди входять до управління соціальними процесами, служать нормативною основою поведінки людини, відіграють важливу роль у забезпеченні правового порядку та дисципліни. Вони є нормативною засадою діяльності державних органів, важливим засобом розвитку прав та свобод громадян» [121, с. 109].

Нормативне регулювання господарської діяльності у сфері портової галузі забезпечується значною кількістю нормативно-правових актів, центральне місце у системі яких займає ЗУ «ПМПУ», який набрав чинності 13 червня 2013 року. Зазначений закон, зокрема, закріплює нову систему управління морськими портами, визначає правовий режим майна у сфері портової галузі, визначає основні форми державно-приватного партнерства у портової галузі. Прийнятий закон не позбавлений недоліків, про що зазначають вчені [Див. 147, 145, 69] та юристи-практики [109], разом з тим, закріплення основних правових норм, що регулюють відносини у морських портах, слід вважати визнанням державою портової галузі важливою для економіки в цілому і необхідності регулювання відносин у морських портах спеціальним законом.

На виконання положень ЗУ «ПМПУ» на теперішній час Кабінетом Міністрів України вже прийняті постанова КМУ «Про затвердження Порядку відкриття та закриття морських портів» від 11 липня 2013 р. № 495, постанова КМУ «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб’єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню» від 3 червня 2013 р. № 405, постанова КМУ «Деякі питання акваторій морських портів» від 3 червня 2013 р. № 406. На доопрацюванні перебуває проект постанови КМУ «Про затвердження Порядку та умов укладання договорів, на підставі яких здійснюється компенсація інвестицій, внесених суб’єктами господарювання у стратегічні об’єкти портової інфраструктури».

Одним з важливих засобів державного регулювання, що знаходить відображення у ЗУ «ПМПУ», є державний реєстр портів та інших учасників господарських правовідносин у морських портах.

Статею 6 ЗУ «ПМПУ» передбачено створення реєстру морських портів України й зазначається, що «ведення Реєстру морських портів України здійснюється в порядку, визначеному КМУ». Реєстр морських портів України, відповідно до ст.6 Закону, - це електронна база даних з обліку морських портів, метою якої є забезпечення даними, необхідними для виконання завдань у сфері безпеки мореплавства, охорони навколишнього природного середовища, а також для здійснення державного нагляду (контролю). Викликає зауваження визначення мети Реєстру, що стосується лише адміністративних функцій, й не зачіпає господарські. Метою створення Реєстру морських портів повинно також визначатись інформування суб’єктів господарювання щодо переліку портових операторів; переліку послуг, що надаються морськими портами; технічних характеристик порту, адже вказані та деякі інші дані, відповідно до ч.2 ст. 6 ЗУ «ПМПУ» будуть міститись в Реєстрі морських портів.

Міністерством інфраструктури України був розроблений Проект Постанови КМУ «Про затвердження Порядку ведення Реєстру морських портів України» [165], який на теперішній час у дещо зміненому вигляді знайшов своє відображення Постанові КМУ «Про затвердження Порядку ведення Реєстру морських портів України» від 11 липня 2013 р. № 496.

Автор цієї роботи в одній зі своїх публікацій до прийняття КМУ Порядку ведення Реєстру морських портів України (далі – Порядок) наголошував на необхідності вдосконалення проекту Порядку [Див. 44]. Видається, що деякі з пропозицій були враховані законодавцем.

Так, наприклад, у проекті Порядку містилась норма, відповідно до якої «діяльність на території морського порту оператора, відомості про якого відсутні в Реєстрі не допускається». Водночас, подібна норма суперечить ст. 42 КУ, відповідно до якої, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, в свою чергу, у ЗУ «ПМПУ», а також у будь-якому іншому законі відповідна заборона відсутня. Природно, що згадана норма, яка пропонувалась для прийняття у проекті Порядку, не знайшла свого відображення у Порядку.

Водночас, вбачається, що деякі норми Порядку у теперішній редакції потребують вдосконалення.

Відповідно до п.6 Порядку реєстр ведеться в електронному вигляді українською та англійською мовами. Враховуючи, що Україна й відповідні суб’єкти господарювання здійснюють зовнішній обіг із суб’єктами господарювання пострадянського простору, у якому загальною для всіх мовою є російська, доцільно запропонувати ведення Реєстру морських портів також російською мовою й внести відповідні зміни до п.6 Порядку. Це відповідало б положенням ЗУ «Про засади державної мовної політики», у ч.1 ст. 22 якого зазначено, що «основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови».

Пункт 4 Порядку передбачає перелік відомостей, що вносяться до Реєстру морських портів України. До Реєстру морських портів вносяться, зокрема, відомості про перелік портових операторів та послуг, які вони надають. На думку А. Кіфака, «обсяг інформації про портових операторів доцільно доповнити сайтом, а також кодом ЄДРПОУ та індивідуальним податковим номером, що полегшить ідентифікацію суб’єкта, наприклад, в цілях укладення договорів і перевірки компанії у інших реєстрах» [70]. Думка щодо необхідності включення до Реєстру морських портів інформації щодо веб-сайту портового оператору є влучною, водночас не можна погодитись з думкою щодо необхідності включення в Реєстр морських портів коду ЄДРПОУ, оскільки інформацію щодо коду ЄДРПОУ можна у вільному доступі отримати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на веб-сайті ДП «Інформаційно-ресурсний центр» - http://irc.gov.ua. Видається, що не має необхідності дублювати інформацію з ЄДР до Реєстру морських портів.

При вдосконаленні Порядку доцільно користуватись досвідом РФ, де подібний реєстр створений і функціонує на підставі Федерального закону «Про морські порти РФ», а також наказу Міністерства Транспорту РФ від 01 квітня 2009 року №51 «Про затвердження порядку ведення реєстру морських портів Російської Федерації». Порядок ведення реєстру морських портів РФ передбачає, наприклад, вичерпний перелік документів, які необхідно надати адміністратору реєстру для внесення інформації у реєстр, а також можливості отримання письмової виписки з Реєстру, що може бути використано як доказ у суді [119]. Подібні положення необхідно враховувати й нашому законодавцю при вдосконаленні Порядку.

Наступним засобом державного регулювання є антимонопольно-конкурентне регулювання. Як буде показано надалі, питання врегулювання діяльності природних монополій охоплюють також проблеми регулювання ціноутворення у сфері портової галузі.

Варто зауважити, що природна монополія – це специфічний різновид структурного монопольного типу ринку, при якому виключне право суб’єкта господарювання на діяльність на ньому виникає не в результаті його конкурентної боротьби, а внаслідок визнання державою неефективності конкуренції на цьому ринку, тобто усунення і недопущення державою конкуренції на певному ринку [3, с. 632].

Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій спрямоване, з одного боку, на захист прав споживачів товарів і послуг, недопущення зловживань суб’єктами природних монополій монопольним (домінуючим) становищем на ринку, з іншого – на ефективне функціонування таких суб’єктів, стимулювання їх розвитку, підвищення ефективності, раціональне використання виробничого потенціалу, а також на захист від неправомірної діяльності органів державного регулювання, необґрунтованого обмеження діяльності суб’єктів природних монополій [2, с. 32]. При цьому діяльність суб’єктів природних монополій має регулюватись у такий спосіб, що забезпечує баланс інтересів усіх зацікавлених кіл, у тому числі держави [88, с. 67].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/41563.html