Быстрый переход к готовым работам
|
Портове право як підгалузь господарського праваНаявність портової галузі як самостійної галузі національної економіки та джерел права, які регулюють господарські правовідносини у морських портах, дає підстави вести мову про можливість виокремлення специфічної підгалузі господарського права – портового права, норми якої регулюють господарські відносини у морських портах. Обґрунтування наявності відповідної підгалузі (як і галузі) права повинно розпочинатись з визначення предмету цієї підгалузі, тобто які специфічні відносини норми цієї підгалузі регулюють та які особливості цим відносини притаманні. Видається, що предмет портового права складають господарські відносини у морських портах, водночас, перед тим як безпосередньо переходити до дослідження зазначених господарських відносин, необхідно з’ясувати декілька важливих питань. По-перше, визначитись із поняттям «правовідносини» й як це поняття співвідноситься із поняттям «відносини», «господарські відносини» та «господарські правовідносини». По-друге, провести класифікацію господарських правовідносин, що буде прийнята за основу при дослідженні правовідносин у морських портах. Щодо поняття «правовідношення» в науці немає єдиного підходу. Найбільш поширеною є думка, що правовідношення – це суспільне відношення, врегульоване нормою (нормами) права [181, c. 366; 195, c. 568; 215]. Тобто в даному випадку правовідношення ототожнюється із фактичним суспільним відношенням, на яке здійснюється вплив нормами права. Однак, зазначене вбачається дискусійним, оскільки фактичне суспільне відношення знаходить своє вираження у конкретних діях (або утримання від дій) людей. Наприклад, відносини власності виражаються, зокрема, в незазіханні окремих осіб на майно, що є власністю інших осіб; відносини щодо перевірки суб’єкта господарювання органами податкової служби полягають у діях, зокрема, щодо перевірки бухгалтерської та іншої документації. Отже, ототожнення фактичного суспільного відношення із правовідношенням означатиме ототожнення дій із правами та обов’язками, що вбачається неприпустимим. Отже, більш правильною вважається думка за якою правовідношення – це «вид суспільного відношення, що виникає в результаті впливу норми права на фактичне, реальне відношення у суспільстві (є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб’єктами) і виступає ланкою, яка опосередковує (регулює) зв’язок між нормою права і відповідним фактичним суспільним відношенням» [22, с. 17-18]. Таким чином, правовідносини слід визначати як відносини, що є правовою формою вираження фактичних (реальних) відносин, які відбуваються у суспільстві, й виникають внаслідок впливу правових норм на останні (регулювання нормами права фактичних (реальних відносин). Зазначені вище висновки стосуються й господарських відносин та господарських правовідносин. Господарські відносини є фактичними (реальними) суспільними відносинами й, здебільшого, за своєю суттю є економічними відносинами, які існували набагато раніше (у вигляді товарного, товарно-грошового обміну), ніж з’явилися господарські правовідносини, або існують окремо від правовідносин у формі тіньових господарських операцій. Господарські правовідносини ж є правовою формою вираження господарських відносин, й виникають внаслідок впливу господарсько-правових норм на господарські відносини. В якості основи для класифікації господарських правовідносин у морських портах, що складають предмет портового права, доречно використовувати класифікацію, запропоновану Г. Л. Знаменським, що полягає у розподіленні цих правовідносин на: 1) абсолютні речові господарські правовідносини; 2) абсолютно-відносні господарські правовідносини; 3) абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності; 4) відносні зобов’язальні господарські правовідносини; 5) немайнові абсолютні господарські правовідносини [217, с.74-78]. Разом з тим, повністю погодитись з зазначеною класифікацією не можна. До абсолютно-відносних господарських правовідносин Г.Л.Знаменський відносить ті, які «виникають на підставі права господарського відання, оперативного управління, оренди та інших прав на майно, яке отримано від власників для здійснення господарської діяльності. Вони відносяться до абсолютно-відносних, так як суб’єкт такого права реалізує свої можливості незалежно від взаємодії з іншими суб’єктами. Він володіє, користується та розпоряджається майном найбільш повним чином, незалежно від інших, за винятком власника, з яких він перебуває у відносному відношенні» [217, c.75]. Разом з тим, вбачається, що в наведеному випадку змішуються різноспрямовані відносини, що не дозволяє визначити їх особливості. Йдеться не про одне абсолютно-відносне господарське правовідношення, а про декілька правовідносин: по-перше, про абсолютне господарське речове правовідношення між особою, що володіє майном, наприклад, на праві господарського відання, оперативного управління або оренди, та з усіма іншими особами (крім власника), а, по-друге, про зобов’язальне господарське правовідношення між зазначеною особою та власником майна. Що ж стосується абсолютних господарських правовідносин з ведення власної господарської діяльності, то як зазначає Г. Л. Знаменський, «для таких правовідносин характерним є те, що вони складаються з приводу здійснення власної діяльності…При цьому у суб’єкта, що здійснює господарську діяльність в межах закону, немає конкретних зобов’язаних осіб. Усі інші суб’єкти зобов’язані утримуватися від вчинення тих дій, які в тій чи іншій мірі перешкоджали здійсненню цього права – вільно…здійснювати…господарську діяльність» [217, c. 75]. Однак, в даному випадку слід вести мову саме про господарську діяльність як предмет правового регулювання, яка може існувати і поза правовідносин. Не випадково Г. Л. Знаменський суперечить сам собі, вказуючи на «господарські відносини та їх основу – господарську діяльність» як предмет правового регулювання господарського права і законодавства [61, с. 153]. Тобто діяльність визнається окремою категорією у межах відносин. При цьому вбачається, що ця «основа» (господарська діяльність) може існувати і за відсутності господарських відносин, й відповідно, правовідносин. Так, наприклад, у разі якщо суб’єкт господарювання здійснює будівництво морського терміналу власними силами, так званим господарським способом, за відсутності договірних підрядних відносин, то в даному випадку відсутні господарські правовідносини. Однак зазначений суб’єкт господарювання повинен дотримуватись законодавчо встановлених правил здійснення будівельної діяльності, які регулюють саме порядок здійснення будівництва. Тож, треба вести мову не про існування відповідних суспільних зв’язків як абсолютних господарських правовідносин, а саме про господарську діяльність як предмет правового впливу. В протилежному випадку взагалі не можна буде вести мову про господарську діяльність як предмет правового регулювання, хоча на такий предмет чітко вказує преамбула ГК. Таким чином, до господарських правовідносин у морських портах необхідно відносити абсолютні господарські правовідносини, які розподіляються на абсолютні речові господарські правовідносини у морських портах та немайнові абсолютні господарські правовідносини у морських портах, а також відносні зобов’язальні господарські правовідносини у морських портах. Останні необхідно класифікувати на виробничо-господарські, господарсько-управлінські (або організаційно-господарські) та внутрішньогосподарські (вказана класифікація відносних господарських правовідносин була розроблена ще за радянських часів й знайшла своє відображення у ГК України [Див. 202]). При цьому, як справедливо відмічає О. М. Вінник, поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-господарські здійснюється за критерієм характеру правовідносин, а виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії [21, c. 28]. Абсолютні речові господарські правовідносини у морських портах стосуються речових прав на майно, що використовується у морських портах, серед якого: морські порти як майнові комплекси, морські термінали, об’єкти портової інфраструктури, окремі рухомі та нерухомі об’єкти. Немайнові абсолютні господарські правовідносини у морських портах складаються з приводу немайнових благ, що використовуються суб’єктами господарювання в процесі здійснення господарської діяльності, до яких передусім необхідно відносити об’єкти інтелектуальної власності, такі як, фірмові найменування, товарні знаки, комерційна таємниця тощо. Що стосується відносних господарських правовідносин, то до складу виробничо-господарських правовідносин у морських портах відносяться передусім правовідносини, підставою для виникнення/зміни/припинення яких є господарський договір як юридичний факт. Як зазначає О.А. Беляневич, господарський договір – є «засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання, змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у галузі господарської діяльності» [8, c. 9]. Разом з тим, це поняття є надто звуженим й господарський договір може виступати ще в якості юридичного факту, що спричиняє виникнення, зміну та припинення господарських правовідносин, а також в якості документу. В даному випадку, йде мова саме про господарський договір як юридичний факт, що спричиняє виникнення господарських правовідносин у морському порту. До господарських договорів, характерних для портової галузі, можна віднести, зокрема, договір перевалки вантажів у морському порту, договір лоцманського проведення, договір про надання послуг з регулювання руху суден та деякі інші.
Вся работа доступна по ссылке |
|