---

Матеріальні об’єкти господарських правовідносин у морських портах

У філософських працях зазначається, що об’єкт – «це те, на що спрямована багатопланова (предметно-практична, пізнавальна, оціночна) діяльність суб’єкта» [62, с.55].

У теорії держави та права та галузевих юридичних науках під об’єктом правовідносин у більшості випадків розуміють те, з приводу чого виникають правовідносини.

У науці господарського права зазначається, що «об’єкти господарського правовідношення є засобами здійснення господарського інтересу – це речі, в тому числі гроші й цінні папери; дії зобов’язаних суб’єктів; власне діяльність господарського суб’єкта; нематеріальні блага, що використовуються при здійснення господарської діяльності (фірмове найменування, товарний знак, комерційна тайна тощо)» [217, c. 72].

Варто зауважити, що у навчальній господарсько-правовій літературі окремий розділ/глава, присвячений об’єктам господарських правовідносин, як правило, не наводиться, однак обов’язково наявний розділ, присвяченій майну у сфері господарювання (наприклад у Навчальному посібнику «Господарське право», написаному О. М. Вінник, відповідний розділ зветься – Майнова основа господарювання [21, c. 763-764], розділ з тотожною назвою міститься у підручнику «Господарське право» В. С. Щербини [228, с. 3-4], у підручнику за ред. О. П. Подцерковного – розділ з назвою «Правовий режим майна суб’єктів господарювання» [28]. Подібний розгляд проблем господарського права відповідає назві розділу III ГК: «Майнова основа господарювання», положення якого регулюють як використання майна, так природних ресурсів і прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Водночас, враховуючи що у ЦК наявний розділ III книги першої «Об’єкти цивільних прав», й, відповідно, у підручниках з цивільного права, як правило, міститься аналогічна глава, присвячена об’єктам цивільних прав.

Треба зазначити, що здійснення правової характеристики матеріальних об’єктів господарських правовідносин у морських портах видається актуальним, адже значні зміні щодо правового режиму цих об’єктів відбулись із набранням чинності ЗУ «ПМПУ».

Що ж до фактичних дій як об’єкту господарських правовідносин та господарської діяльності, що складають її зміст, та з приводу яких виникають правовідносини, то останнім буде присвячена увага у підрозділі 2.3 цієї роботи.

Дослідження правового режиму матеріальних об’єктів господарських правовідносин у морських портах необхідно почати з дослідження морського порту, адже за ЗУ «ПМПУ» останній має правовий режим об’єкта права.

Слово «порт» у перекладі з латинського «portus» означає сховище, притулок, гавань, гирло.

Як справедливо зазначає О. О. Квасніцька, дискусійним залишається питання щодо визначення морського порту, його правового статусу, що потребує правового аналізу та прискорення ухвалення морської доктрини України з чітко обумовленою і збалансованою ринковою моделлю [68, с. 85].

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 ЗУ «ПМПУ» морський порт – це визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов’язаних з цим видів господарської діяльності. Треба зазначити, що й до набрання чинності ЗУ «ПМПУ», коли відповідно до положень КТМ морський торговельний порт визначався в якості суб’єкта права, не можна не погодитися з С. Б. Мельник, яка зазначала, що іноді морський порт може виступати в якості об’єкта права, наприклад, відповідно до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 р., морські порти перераховуються в якості об’єктів, що не можуть бути приватизовані [99, с. 45].

Морський порт визнається як об’єкт права й у інших наукових джерелах.

Як зазначає Ю. Парфьонов, морський порт – «це, як правило, транспортний вузол, який зв’язує різноманітні види транспорту: морський, залізничний, річковий, автомобільний, трубопровідний» [135, с. 6].

В Морському енциклопедичному довіднику, надається наступне визначення порту: «порт – ділянка берега моря, річки або озера з прилеглою акваторією, захищена від негоди захисними гідротехнічними спорудами, на якій розміщується комплекс будівель та пристроїв для завантаження і розвантаження суден та їх обслуговування [107, с. 117-118]». В даному випадку, порт розуміється як певна ділянка місцевості, як певна територія.

Розглядається морський порт як об’єкт права й у законодавстві іноземних держав.

Так, у РФ та РК морський порт розглядається як певний комплекс споруд.

Відповідно до ст. 2 Закону про порти Латвії порт є частиною сухопутної території Латвії з встановленими межами, включаючи штучно створені насипи, і частиною внутрішніх вод, включаючи внутрішні і зовнішні рейді і судоходні шляхи на підході до порту, які обладнані для обслуговування суден і пасажирів, здійснення вантажних, транспортних та експедиційний операцій й іншої господарської діяльності [116]. В зазначеному законі морський порт розуміється також як об’єкт права, разом з тим вже не як комплекс споруд, а як територія (сухопутна й водна) з встановленими межами, що має спеціальне призначення.

Законодавство ЄС називає порт учасником території, але чіткого поняття не містить. Наприклад, законодавство Великої Британії визначає порт як територію, визначену актом парламенту, Королівським або тимчасовим наказом. Однак при цьому визначення цілей створення такої території, меж території в нормах права Великої Британії не міститься. У Німеччини, переважно, використовується визначення порту як «промислова/торговельна зона з акваторією, придатною для заходу суден морського класу» [68, ст. 86].

З аналізу вищевказаних джерел, вбачається, що морський порт як об’єкт права може розумітись у двох значеннях: як певний комплекс споруд (майновий комплекс) та як територія.

Як вже зазначалось, у ЗУ «ПМПУ» наявне визначення морського порту, й з аналізу п.6 ч.1 ст. 1 ЗУ вбачається, що законодавець «обрав» визначення морського порту як об’єкту права, а саме як певної території.

Водночас, аналіз інших положень вказаного закону дає підставі дійти до висновків, що визначення у ньому морського порту як території призводить до порушень формальної логіки при застосуванні словосполучення «морський порт» у тексті закону. Так, наприклад, у ч.1 ст. 8 ЗУ «ПМПУ», що має назву «Межі території морського порту» визначається, що межами морського порту є межі його території та акваторії. Якщо зробити підстановку визначення терміну «морський порт», що наводиться у законі, то отримаємо: межами визначених межами території та акваторії, обладнаних для ... є межі їх території та акваторії». Подібні казуси можна простежити у багатьох положеннях ЗУ «ПМПУ», зокрема, у ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11, ч.4 ст. 12, ч.1 ст. 14.

У зв’язку з цим обґрунтованими вбачаються зауваження у Висновку Головного науково-експертного управління ВРУ щодо законопроекту №9712 «Про морські порти України» від 10.02.2012 р., де зазначено, що «визначення морського порту як «території та акваторії…» не враховує того, що морський порт за своєю суттю є певним майновим комплексом, який забезпечує надання відповідних послуг» [20].

Таким чином, доцільним вбачається формулювати визначення морського порту як певного майнового комплексу, а не певної ділянки місцевості, що вимагає, однак, з’ясування ознак, що притаманні саме морському порту як об’єкту права.

По-перше, зазначений комплекс складається з об’єктів портової інфраструктури які є самостійними об’єктами права, тобто морський порт треба вважати складним об’єктом. Відповідно до п.8 ч.1 ст. 1 ЗУ «ПМПУ» об’єкти портової інфраструктури – це рухомі та нерухомі об’єкти, що забезпечують функціонування морського порту.

Виникає запитання: чи можна вважати морський порт цілісним майновим комплексом, згідно з положеннями ч.3 ст. 66 ГК, й, відповідно, чи може він бути об’єктом купівлі-продажу та інших угод?

Вбачається, що навіть за умови визначення у ст. 1 ЗУ «ПМПУ» морського порту як цілісного майнового комплексу, концепція правового режиму об’єктів портової інфраструктури у морських портах за цим Законом та його положення не дадуть можливість поширювати на морський порт правовий режим цілісного майнового комплексу. Це поясняються тим, що об’єкти портової інфраструктури, що входять до складу морського порту, відповідно до ЗУ «ПМПУ» мають різний правовий режим, деякі з них можуть перебувати виключно у державній власності й не підлягають приватизації (стратегічні об’єкти портової інфраструктури). Крім того, до складу морського порту як майнового комплексу, також входять менш укрупнені майнові комплекси – морські термінали, які належать певним суб’єктам на різних правових титулах.

Таким чином, відповідно до ЗУ «ПМПУ», навряд чи можна вести мову про морський порт як цілісний майновий комплекс, однак можна розглядати його як сукупність об’єктів портової інфраструктури, використання яких учасниками господарських правовідносин у морському порту (суб’єктами портової влади та суб’єктами портового господарства) спрямовано на надання певних послуг/виконання певних робіт в інтересах суб’єктів господарювання – споживачів портових послуг/робіт (судновласників, вантажовласників) та пасажирів.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/41563.html