Правове регулювання стивідорної діяльності у морських портах

Як справедливо зазначають вчені-економісти О. М. Кібік та Ю. В. Хаймінова, «незалежно від ступеня розвитку та організації, основною функцією порту є забезпечення, бажано безпечної та з найменшими витратами, перевалки вантажів з моря на берег та у зворотному напрямку» [126, с. 123]. Саме тому стивідорну діяльність слід вважати тим напрямом господарської діяльності, що розкриває призначення морського порту, відтворює його сутність.

Термін «stevedore» походить з англійської та у перекладі означає «портовий вантажник, грузити або розгружувати корабель». Вже з перекладу зрозуміло, що стивідорна діяльність пов’язана, по-перше, з вантажами, а по-друге, із суднами, на які завантажуються або з яких вивантажуються вантажі.

У Словнику міжнародного морського права під стивідором розуміється: «1) найменування спеціалізованих організацій і фірм, що здійснюють завантаження та вивантаження суден»; 2) представник стивідорної організації або фірми, що здійснює безпосередній контроль за завантаженням та вивантаженням суден» [196, с. 86-87].

Розуміння «стивідора» як певної організації не є випадковим, адже у багатьох країнах світу останні розглядаються в якості суб’єктів, що здійснюють господарську діяльність у морських портах. При цьому, необхідно зауважити, що у країнах пострадянського простору в законодавстві здебільшого не використовується поняття «стивідор» або «стивідорна компанія», а замість нього використовуються поняття «оператор морського терміналу» (РФ, РК), «оператор порту» (Грузія). Разом з тим, як буде доведено далі, ці поняття не є тотожніми й їх варто розрізняти.

В Україні вперше визначення «оператора морського терміналу» було закріплено у Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 р., затвердженої Розпорядженням КМУ від 16 липня 2008 р. №1051-р. Відповідно до положень зазначеної Стратегії портовий оператор – це суб'єкт господарювання, який на договірних засадах проводить на території і в акваторії морського порту або на території морського термінала навантажувально-розвантажувальні роботи, забезпечує зберігання вантажу, обслуговування суден та пасажирів, здійснює операції з вантажами, а також провадить інші пов'язані з цим види діяльності [180].

Певним чином закріплене у Стратегії визначення відтворено й у ЗУ «ПМПУ»: портовий оператор (стивідорна компанія) – суб’єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов’язані з цим види господарської діяльності.

Звертає на увагу, що у ЗУ «ПМПУ» законодавець ототожнює поняття «портовий оператор» та «стивідорна компанія», що є діскусійним. Адже господарська діяльність стивідорної компанії спрямована саме на здійснення операцій із вантажами, тоді як діяльність «портового оператора», що видно з визначення, може полягати й у обслуговуванні пасажирів – у разі, якщо портовий оператор здійснює експлуатацію морського пасажирського терміналу.

Таким чином, поняття «портовий оператор» є ширшим за поняття «стивідорна компанія», адже діяльність портових операторів може бути спрямована як на здійснення операцій із вантажами (в такому разі портовий оператор буде визнаватись стивідорною компанією), так і на обслуговування пасажирів.

Зазнає уваги й саме поняття «стивідорна компанія», яке запропоновано використовувати у законодавстві Законом України «ПМПУ».

Використання цього поняття асоціюється з тим, що особа, що буде надавати стивідорні послуги, буде мати правовий статус юридичної особи. Водночас, у ЗУ «ПМПУ» та інших актах законодавства відсутня будь-яка заборона на надання стивідорних послуг фізичною особою-підприємцем. Так, у п.11 ч.1 ст. 1 ЗУ «ПМПУ» зазначається, що «портовий оператор (стивідорна компанія) – це суб’єкт господарювання…», тобто відсутнє обмеження, що стивідорна компанія має бути виключно юридичною особою. Право на надання стивідорних послуг фізичною особою-підприємцем підтверджується й положенням ст. 146 КТМ, у якій, зокрема, зазначено, що вказівки перевізника відносно завантаження, кріплення і сепарації вантажу обов'язкові для юридичних і фізичних осіб, які виконують вантажні роботи. Можливість надання стивідорних послуг не лише юридичною особою, а й фізичною особою-підприємцем можна вважати реалізацією принципу свободи підприємницької діяльності, який, як влучно зазначив М.О. Козачук, є «керівна ідея, засада господарської діяльності, яка ґрунтується на можливостях особи вільно започатковувати (в т.ч. обирати сфери та види діяльності, організаційну форму господарювання, визначати зміст установчих документів), здійснювати (в т.ч. формувати програму діяльності, визначати партнерів та умови договорів, конкурувати, залучати різноманітні ресурси, установлювати ціни на продукцію та послуги, наймати працівників, розпоряджатися прибутком), змінювати (вид, характер, організаційну форму) та припиняти підприємницьку діяльність» [75, с.208]. Водночас, вбачається мало ймовірним надання стивідорних послуг у організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця, що пов’язано з більшою престижністю заснування суб’єкта господарювання у формі юридичної особи (іноземні інвесторі скоріш з все хотіли б мати справу з юридичної особою з певною назвою, а не з індивідуальним підприємцем), так і з особливостями оподаткування та з іншими чинниками.

Враховуючи наведене, з метою встановлення «чітких правил гри» у морському порту, вбачається за необхідне встановити законодавче обмеження на надання стивідорних послуг фізичними особами-підприємцями, як це зроблено, наприклад, у РФ.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з метою узгодження термінології доцільно внести наступні зміни до ЗУ «ПМПУ»: 1) у п.11 ч.1. ст.1 – вилучити словосполучення – «стивідорна компанія»; 2) у п.11 ч.1. ст.1 слова «суб’єкт господарювання» замінити на «юридична особа»

З теоретичної же точки зору, враховуючи, що стивідорна діяльність є господарською діяльністю, суб’єктів господарювання, що здійснюють цю діяльність, доцільно іменувати суб’єктами стивідорної діяльності.

В якості суб’єктів стивідорної діяльності можуть виступати як суб’єкти портової влади, у разі якщо вони є суб’єктами господарювання, так і суб’єкти портового господарства. Разом з тим, надання суб’єктами портової влади стивідорних послуг (як і здійснення господарської діяльності взагалі) слід вважати негативною тенденцією, адже це може негативним чином впливати на конкуренцію у певному морському порту.

Як зазначають Петров І.М. та Виговський В.О., «усі порти можна умовно…розподілити на дві великі групи: 1) де адміністрація організує вантажні операції – у цих випадках її підпорядковані причали, склади, механізми, портові споруди; 2) де адміністрація не займається організацією вантажних операцій – коли вона здає в оренду належні їй термінали, перевантажувальне обладнання, складські споруди приватним компаніям – стивідорним, агентським, тальманським, експедиторським, судоходним…При цьому головна роль залишається за стивідорними компаніями, які провадять особливий від послуг – стивідорні операції» [140, с. 209].

Наведене потребує певного уточнення, адже не виключена модель, коли й суб’єкти портової влади здійснюють стивідорну діяльність, й одночасно здійснюють останню суб’єкти портового господарства. Так, до набрання чинності ЗУ «ПМПУ» у морських портах здійснювали стивідорну діяльність як морські порти (державні підприємства) – суб’єкти портової влади, так і суб’єкти портового господарства, з використанням окремих морських терміналів. Обидва з зазначених груп суб’єктів є суб’єктами стивідорної діяльності.

Для більш чіткого уявлення сутності стивідорної діяльності необхідно також вирішити питання, що є предметом (складає зміст) цієї діяльності – тобто які господарські операції звичайно здійснюють стивідорні компанії.

Як зазначає Олефір І.М., «в українських портах стивідорна діяльність входить до складу навантажувально-розвантажувальних робіт. Водночас, в значній більшості портів світу роботи з переміщення вантажів з морського на сухопутні види транспорту і в зворотному напрямку чітко поділяються на дві групи – термінальні операції і стивідорні операції, які виконуються в багатьох випадках різними портовими компаніями. Стивідорні операції пов’язані з переміщенням вантажів з трюмів через борт судна на причал або у зворотному напрямку. Термінальні операції передбачають переміщення з причалів до сухопутних транспортних засобів або складу для тимчасового зберігання і у зворотному напрямку. Такий розподіл дозволяє чітко розмежувати відповідальність між портовими компаніями за терміни проходження вантажів через порт і підвищити ефективність портової діяльності» [122, с. 8-9]. Зазначена думка теж потребує певного уточнення. По-перше необхідно вести мову, про те, що основу стивідорної діяльності складають навантажувально-розвантажувальні роботи у морському порту, й поглинаються нею, однак не навпаки, на що вказує І.М. Олефір. По-друге, щодо розподілення робіт з переміщення вантажів у морському порту на термінальні операції та стивідорні операції, то треба зазначити, що така схема роботи дійсно існує у світі, однак є менш вдалою для суб’єкта господарювання – споживача портових послуг, оскільки останній вимушений мати договірні зв’язки одразу з двома суб’єктами, що дещо ускладнює здійснення господарської діяльності. Разом з тим для портової галузі Україні характерним є поглинання стивідорами як термінальних, так і власне стивідорних операцій. Це підтверджується й положеннями з п.11 ч.1 ст.1 ЗУ «ПМПУ», з аналізу якої вбачається, що здійснення експлуатації морського терміналу є характерною ознакою портового оператора взагалі (в т.ч. й стивідорної компанії).

Аналіз господарських операцій, що надають певні суб’єкти стивідорної діяльності свідчить про те, що останніми забезпечується надання повного комплексу послуг щодо перевалки вантажів з морського транспорту на інші види транспорту (та навпаки). Наприклад, на офіційному веб-сайті ТОВ «Транссервіс інтернешнл», що здійснює стивідорну діяльність на території ОМТП, серед технічних параметрів терміналу (на сайті останній позначається як «перевантажувальний комплекс»), експлуатацію якого здійснює вказане підприємство, зазначаються, зокрема, три залізничні під’їзні шляхи, автомобільно-вантажна ділянка довжиною біля 140 м., відкриті складські площі для зберігання вантажів та накопичення судових партій [133]. Зазначене свідчить про те, що ТОВ «Транссервіс інтернешнл» здатно забезпечити перевалку вантажів з морського транспорту на залізничний або автомобільний та навпаки. В якості іншого прикладу можна навести Приватне акціонерне товариство «Стивідорна компанія «Авліта», на офіційному веб-сайті якого наявний перелік послуг, що надаються, а саме: 1) перевалка вантажів з залізничного, автомобільного та морського транспорту на морський; 2) перевалка з морського на автомобільний та залізничний транспорт; 3) складування та зберігання вантажів; 4) обслуговування вантажів; 5) тимчасове зберігання зерна у зерновому терміналі

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/41563.html