Поняття, ознаки та складові державозакупівельного господарювання як предмету господарсько-правового регулювання

Сьогодні політика України спрямована на встановлення стабільних зв’язків із суб’єктами господарювання шляхом укладання відповідних договорів, які впливають на розвиток і покращення стану вітчизняної економіки через використання бюджетних коштів. Так, ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (надалі – Закон про держзакупівлі) встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти [165], тобто чітко закріплює взаємозв’язок між процедурою державних закупівель та економікою країни. Заслуговує уваги думка щодо діалектичної обумовленості правових та економічних засад здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, а право загалом слід розглядати в якості концентрованого вираження економіки [74, с. 13].

Зазначений взаємозв’язок можна охарактеризувати як інвестування коштів державного бюджету в економіку. Як зазначає О. І. Бутенко, в умовах економічної кризи для України досить важливо віднайти найбільш виважені форми і методи перерозподілу державного бюджету. Доцільно зауважити, що перерозподіл коштів через бюджет не може задовольнити інтереси всіх верств населення, оскільки за рахунок коштів одних здійснюється підтримка інших, і досягти одностайності у процесі перерозподілу бюджету досить складно. У сучасних умовах доцільно запровадити прозорий перерозподіл ВВП через бюджет, а фіскальну політику слід орієнтувати на стимулювання підприємницької активності та пошук нових форм державно-приватницького партнерства в модернізації виробництва на основі інноваційних змін [11, с. 92–96].

Державні потреби як певну господарсько-правову процедуру слід розглядати у зв’язку з ринком державних закупівель та певними спеціальними чинниками, які їм притаманні. Так, А. О. Олефір зазначає, що питання державних закупівель доцільно досліджувати не ізольовано, а в контексті тих правовідносин, для вирішення запитів яких вони здійснюються, оскільки кожні з них характеризуються власними специфічними рисами [90, с. 9].

Для ринку державних закупівель характерними ознаками є висока стабільність, а також гарантованість збуту продукції. Разом з тим є й негативні моменти, зокрема, тиск на виробника. Як слушно вказує Д. Є. Сорокін, надмірне розширення державного ринку небезпечно для конкуренції [88, с. 75], тому для регулювання відносин щодо постачання товарів необхідні чіткі правила, що виключають можливість корупційних проявів та забезпечують можливість підтримки конкуренції між постачальниками товарів.

Через державні закупівлі здійснюється матеріальне забезпечення функціонування державних структур, які утримуються за рахунок державного та місцевого бюджетів. У цьому випадку під державними закупівлями розуміють будь-які придбання товарів, що здійснюються державними замовниками за рахунок державних коштів.

Таким чином, державні закупівлі як економічна, так і правова категорія, є певною системою, якій притаманні зміст, суб’єкти та інші спеціальні аспекти. Організацію та здійснення державних закупівель товарів можна розглядати як систему, яка складається з декількох елементів. Усі елементи даної системи взаємопов’язані і функціонування їх підпорядковане досягненню єдиної мети – задоволення державних потреб. Забезпечення державних потреб у різних товарах здійснюється сьогодні в умовах формування і розвитку товарного ринку. При цьому, як і в зарубіжних країнах, застосовується договірна форма взаємовідносин держави з підприємцями. Ринок державних закупівель охоплює оборот товарів, робіт і послуг, необхідних для задоволення найбільш важливих потреб усього суспільства.

Елементами системи державних закупівель є визначення потреб у тих чи інших товарах, роботах чи послугах, формування замовлень на постачання товарів, виконання робіт чи надання послуг, розміщення цих замовлень, укладання державних контрактів, а також їх виконання.

Аналіз запропонованої системи передбачає необхідність дослідження її у цілому, та характеристику її окремих елементів у їх взаємодії. Саме такий методологічний підхід, як уявляється, дозволяє розробити господарсько-правовий механізм, адекватний складним правовідносинам у сфері державних закупівель, забезпечити координацію публічних і приватних інтересів при здійсненні закупівель державою товарів, робіт і послуг, усунути неузгодженість законодавства у даній сфері.

У ринкових умовах управління закупівельною діяльністю – як приватною, так і державною – має будуватися на визначенні поточних і перспективних потреб покупців. Організація закупівлі продукції з урахуванням якості і ціни має три ключових елементи: потреба, продукт і обмін [69, с. 11–12]. У приватному секторі економіки закупівля – це господарська операція з найбільш ефективного забезпечення матеріально-технічними ресурсами для виробничої або торговельної діяльності, що направлена на отримання та накопичення прибутку і, таким чином, забезпечення зростання і виживання. Слід зазначити, що конкуренція є необхідним фактором прогресу і розвитку. Державна закупівля – це ринкова операція, що залишає за ринком процес «прийняття рішень», максимально використовуючи перевагу конкуренції між усіма зацікавленими постачальниками товарів або послуг на ринок.

Якщо державні закупівлі в Україні здійснюються шляхом проведення чітко визначених процедур та в межах правил, встановлених спеціальними законами й іншими нормативно-правовими актами, то приватні торговельно-закупівельні операції регламентуються лише нормами ГК України [29] та Цивільного кодексу України [208] (надалі – ЦК України), які стосуються поставки, купівлі-продажу, консигнації тощо.

Але досвід здійснення процедур закупівель у Російській Федерації вказує нам на деякі приватні ознаки державних закупівель. По-перше, іноді комерційна організація, яка не належить до державних замовників, може мати певну державну відомчу належність, і на неї можуть поширюватися відомчі правила проведення торгів. Це передбачають, зокрема Правила проведення підрядних конкурсів (торгів) на будівництво і реконструкцію об’єктів паливно-енергетичного комплексу в Російській Федерації, що затверджені Міненерго Росії 1 вересня 2000 року і є обов’язковими для всіх підприємств і організацій, які входять в систему Міненерго Росії [221, с. 123]. По-друге, якщо конкурс проводить суб’єкт природних монополій, то постановою Уряду Російської Федерації від 13 жовтня 1999 року № 1158 «Про забезпечення економічно обґрунтованих принципів формування цін на продукцію (послуги) суб’єктів природних монополій» [86] йому рекомендовано здійснювати закупівлі продукції для власного споживання відповідно до порядку, передбаченого стосовно розміщення замовлень для державних потреб.

Масштаби закупівель великих компаній настільки значні, що будь-які їх операції обходяться їм досить дорого, будь то закупівля канцелярського приладдя для співробітників чи сировини для виробництва. Тому перед керівниками таких організацій завжди стоїть питання: як обрати оптимального контрагента? Досвід підтверджує, що зазвичай як контрагент обирається вже перевірена компанія. Якщо така відсутня, то на основі певних критеріїв (переважно суб’єктивних) обирається новий контрагент. Для типових товарів найбільш об’єктивним способом обрання оптимального контрагента є розсилка усім можливим постачальникам запитів цін на певну продукцію. При цьому, здійснення запитів цін можливе як у вигляді розсилки документів у письмовій формі, так і за допомогою технічних засобів. Загалом, будь-які способи закупівель можуть проводитись як в класичній паперовій формі, так і з використанням (повністю або на окремих стадіях) віртуальних електронних торговельних майданчиків в мережі Інтернет [221, с. 80].

Згідно з законодавством про державні закупівлі, розсилка письмових документів із запитами цін у приватній закупівлі є запитом цінових пропозицій (котирувань), що закріплено у ст. 36 Закону України про держзакупівлі. Ця процедура державних закупівель (або обрання контрагента за договором) дійсно є досить зручною, але тільки для стандартних товарів або послуг, які в достатній кількості присутні в продажу та для яких існує постійно діючий ринок. Якщо ж закуповується складна продукція або ціна не виступає єдиним визначальним критерієм (наприклад, від контрагента вимагається певна кваліфікація або наявність особливих кадрових можливостей), то пошук контрагента шляхом проведення запиту цінових пропозицій (котирувань) вже не дасть бажаного результату. У такій ситуації для укладення найбільш ефективного договору вимагається проведення торгів. Поняття «торги» використовується у широкому значенні – як один із способів укладення договору на конкурентних засадах. Таким чином, залежно від конкретної ситуації і потреб організації, оптимальним способом може виявитися не тільки конкурс, а й торги у формі послідовних переговорів з можливими потенційними претендентами, запит цінових пропозицій (котирувань) тощо.

Для проведення процедур державних закупівель у структурі організацій обов’язково створюється комітет з конкурсних торгів. Як свідчить практика, для проведення приватних закупівель у структурі великих компаній так само створюються подібні підрозділи, які мають різні назви: конкурсна комісія, департамент тендерних процедур тощо. Щоб грамотно й обґрунтовано обрати з усіх претендентів оптимального, до складу таких комісій доцільно включати поінформованих менеджерів, які б могли правильно оцінити ситуацію й надані документи. Але навантажувати їх рутинною роботою щодо організації конкурсу недоцільно, тому варто для цього створити спеціальну робочу групу для допомоги конкурсній комісії експертів з певних галузей знань. Ці експерти можуть консультувати членів конкурсної (тендерної) комісії, але їх думка не матиме вирішального значення. Це повною мірою стосується як процедур приватних, так і державних закупівель.

Відмітимо, що для невеликих компаній проведення конкурсів – явище досить рідкісне. Тому для цих компаній немає потреби в розробці алгоритму, будь-якої загальної універсальної схеми організації і проведення тендерів, оскільки у кожному конкретному випадку можна готувати конкурсну (тендерну) документацію індивідуально. Якщо ж мова йде про серйозну велику компанію з широкою розгалуженою структурою, доцільним є визначення загальних правил (стандартів або положення) щодо їх проведення. При цьому оптимальною вбачається форма комплексного документу – Методичних рекомендацій, які міститимуть як вказівки співробітникам, так і типові правила і форми для проведення конкурсів (а, можливо, й інших регламентованих процедур, які хоча й менш звичні, але в певних ситуаціях є більш ефективними, ніж конкурси) [191, с. 125].

Щодо процедур державних закупівель, то кожна дія, кожний послідовний крок комітету з конкурсних торгів з питань організації, проведення процедур закупівель та їх документального забезпечення, а також визначення переможця та укладення з ним договору обов’язково суворо регламентується законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, що діють у певній організації та підлягають неухильному дотриманню.

Таким чином, між державною і приватною закупівлею є багато спільного, однак існують і ключові розбіжності. Тому на основі узагальнення варто спробувати висвітлити деякі найбільш значущі характеристики і розбіжності у методах закупівлі в рамках державного і приватного сектора економіки [100].

До характерних рис державної закупівлі слід віднести: придбання здійснюється на основі офіційно визначених, законодавчо встановлених процедур закупівель; ускладнена регулятивна база процесу закупівлі; тендерна пропозиція є основою прийняття рішення про присудження контракту; зв’язок і переговори до прийняття рішення про присудження контракту, як правило, не дозволяються; регулярність ділових операцій; офіційні механізми інформування про стан ринку; публікація оголошень та оприлюднення іншої інформації у спеціалізованих виданнях та сувора субординація в особистих контактах і стосунках.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16797.html