Загальносоціальні заходи запобігання незаконному збагаченню

Зростання рівня корупції, згідно з рейтингом сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International (у 2011 р. за Індексом сприйняття корупції наша країна посіла 152 місце між Республіками Уганда і Конго, а в 2010 р. перебувала на 134 місці) [477], а також динаміка корупційних злочинів в Україні за останні роки [100; 101; 394; 395] є свідченням того, що соціальні чинники, які зумовлюють такий рівень, залишаються незмінними або посилюються. Таке становище є причиною критичного ставлення до України як до корумпованої держави з нестабільними державними інститутами, котра втрачає (за висновками експертів зниження оцінки індексу сприйняття корупції лише на один пункт призводить до відтоку з країни капіталу – 0,5 % валового внутрішнього продукту держави) щороку щонайменше 20 млрд грн [24, с. 75]. З урахуванням викладеного має йтися про створення дієвої системи профілактики корупції, запобігання поширенню її проявів. Наведене зумовлює необхідність проведення дослідження з метою визначення основних напрямів запобігання як корупційним злочинам у цілому, так і, з огляду на тематику нашої роботи, незаконному збагаченню зокрема.

Зауважимо, що питанням формування теоретичних засад протидії корупції, напрацюванню наукових підходів стосовно запобігання її проявам присвятили свої роботи такі вчені як С. М. Алфьоров, В. Т. Білоус, М. Г. Вербенський, Л. В. Багрій-Шахматов, І. П. Голосніченко, О. О. Дудоров, В. В. Дурдинець, А. П. Закалюк, В. А. Завгородній, О. Г. Кальман, М. І. Камлик, В. К. Колпаков, О. М. Литвак, М. І. Мельник, М. О. Потебенько, О. Я. Прохоренко, А. І. Редька, О. П. Рябченко, В. В. Сташис, С. Г. Стеценко, О. В. Терещук, М. І. Хавронюк, В. І. Шакун, С. А. Шалгунова та ін. Незважаючи на значний обсяг наукових робіт, присвячених цьому питанню, в теорії й досі різняться думки як стосовно правильності застосування термінології, так і щодо напрямів запобігання корупційним проявам, які залежно від законодавчих змін, стану та динаміки розвитку корупції у країні підлягають переосмисленню.

Зазначимо, що в українській кримінологічній літературі, а також у різних нормативно-правових актах для опису запобіжної діяльності застосовується цілий ряд термінів: «боротьба», «протидія», «запобігання», «профілактика», «контроль», «попередження», «відвернення», «превенція», суперечки щодо правильності яких, на думку С. С. Мірошниченка, лише відволікають увагу від розгляду більш актуальних питань [216, с. 10]. Підтримуючи у цілому позицію вченого, пропонуємо в межах цього дисертаційного дослідження здійснити своєрідний екскурс у заявлену проблематику.

Так, у преамбулі до ЗУ «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР зазначалося, що закон «визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь» [291]. У прийнятому 11 червня 2009 р. ЗУ «Про засади запобігання та протидії корупції» № 1506-VІ, так само як і в ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ запобігання, протидії, припинення корупції і організованої злочинності та виконання комітетами Верховної Ради України контрольних функцій» від 23 жовтня 2009 р. № 1692-VI, ці категорії («запобігання» і «протидія») поставлені поряд (межують між собою) [323; 322; 293]. У назвах антикорупційних нормативно-правових актів – законів України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР [291], «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. № 3341-XII [339], «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ боротьби із злочинністю та корупцією» від 12 травня 2011 р. № 3334-VI [296], указах Президента України «Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998 – 2005 роки» [324], «Про Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю» [331], «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією» [337] використано термін «боротьба». Слово «протидія» також досить часто вживається у вітчизняних нормативно-правових актах, зокрема ЗУ «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 р. № 3739-VI [362], «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР [328], указі Президента України «Про ліквідацію Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції» від 2 квітня 2010 р. № 482/2010 [333] тощо.

Зауважимо, що аналіз ряду нормативно-правових актів України засвідчив наступне: у  назвах 136 відповідних актів вжито слова: «боротьба» – у 45, «запобігання» – у 39, «протидія» – у 39, «подолання» – у 8, «попередження» – у 5 випадках (детальніше див. додаток В до цього дисертаційного дослідження). З наведеного випливає, що у законодавстві зазначені терміни вживаються разом із поняттями, які у більшості випадків пов’язані зі злочинністю й правопорушеннями та, як правило, за змістом не відрізняються між собою. У зв’язку з наведеним, а також з метою уточнення найбільш поширених понять («боротьба», «запобігання» та «протидія») розглянемо основні наукові підходи до їх розуміння.

Так, М. І. Мельник слушно зазначає, що за цільовою спрямованістю протидія корупції розглядається у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні протидія корупції – це будь-яка діяльність у сфері соціального управління, що, не маючи спеціальної мети, сприяє зменшенню можливостей для корумпування суспільних відносин, зокрема шляхом забезпечення верховенства права, реалізації інших принципів права, розвитку демократичного суспільства та утвердження правової держави. А у вузькому розумінні – становить систему заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого змісту, цілеспрямованих на зменшення обсягів корупції, зміну характеру корупційних проявів, обмеження взаємовпливу корупції та інших соціальних явищ і процесів, підвищення ризику для осіб, які вчиняють корупційні правопорушення, усунення соціальних передумов, загальних причин і умов корупції в цілому, причин та умов конкретних корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб, винних у вчиненні корупційних правопорушень, до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь [210, с. 23].

Розмежовуючи категорії «протидія корупції» та «боротьба з корупцією», М. І. Мельник, власне, не формулює поняття «боротьба з корупцією», називаючи лише риси (активність, наявність обов’язкового позитивного чи негативного результату, обмеженість часу), що відрізняють це поняття від категорії «протидія» зокрема [210,  с. 23]. Д. Г. Заброда вважає, що боротьба з корупцією є складовою протидії цьому явищу, її напрямом або етапом. Це, передусім, стосується діяльності органів, на які згідно із законодавством покладено обов’язок виявляти, припиняти корупційні правопорушення, запобігати ним, розкривати корупційні злочини, притягати винних до юридичної відповідальності за їх вчинення, здійснювати загальну й індивідуальну профілактику у цій сфері, тобто реалізовувати силовий компонент протидії корупції [90, с. 134]. О. Я. Прохоренко, також не розмежовуючи зазначені категорії, наголошує, що під протидією корупції у системі державної служби слід розуміти систему спільних попереджувальних заходів, до яких залучається значна кількість суб’єктів, котрі протидіють корупційним проявам із метою їх недопущення. При цьому він, так само як і Д. Г. Заброда, вказує, що поняття «протидія» ширше за змістом, ніж поняття «боротьба», поглинає його; «протидія» неможлива без контролю за всіма стадіями корупційних проявів [370, с. 5]. Вважаємо, що наведені вище думки науковців є раціональними та заслуговують на схвалення.

Під категорією «запобігання корупції» М. І. Мельник розуміє особливий вид соціального управління, напрям антикорупційної діяльності, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії факторів корупції, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, які складаються у сфері реалізації публічної влади, що має на меті стимулювання осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб’єктів до правомірної поведінки у сфері публічної влади, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини та припинення таких відносин [210, с. 23-24]. Підтримуючи у цілому позицію М. І. Мельника, зазначимо, що засоби впливу антикорупційної діяльності, з огляду на зміст ЗУ «Про засади запобігання і протидію корупції» та розділу ХVІІ Особливої частини КК, не слід пов’язувати лише із системою суспільних відносин, котрі складаються у сфері реалізації публічної влади, оскільки така система у зв’язку із доповненням законодавцем суб’єктного складу корупційних правопорушень є значно ширшою та не обмежується лише особами, які належать до сфери публічної служби.

Зазначимо, що семантично термін «боротьба» означає діяльність, яка має на меті подолати або знищити кого-, що-небудь; «запобігання» – недопущення, завчасне відвернення чого-небудь неприємного, небажаного; «протидія» – дії, спрямовані проти інших дій, перешкоджання їй [387]. Наведене, у свою чергу, підтверджує правильність думок Д. Г. Заброди та О. Я. Прохоренка, що поняття «протидія» за своїм змістом ширше від поняття «боротьба» та охоплює останнє, оскільки не обмежується діяльністю стосовно подолання того чи іншого явища, а й означає діяльність (дії) органів щодо виявлення, припинення його проявів, здійснення загальної та індивідуальної профілактики. Що ж до терміна «запобігання», то він за своїм значенням істотно відрізняється від попередніх, оскільки має на увазі, як слушно вказував М. І. Мельник, діяльність, яка полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії факторів того чи іншого явища (в нашому разі – корупції), цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на відповідну систему суспільних відносин.

Визначившись із розумінням наведеної термінології, перейдемо до розгляду висвітленої нами у межах цього підрозділу тематики.

Так, за критерієм цільової спрямованості наукова доктрина розрізняє загальносоціальне та спеціально-кримінологічне запобігання корупційним проявам, котрі співвідносяться між собою як загальне та спеціальне (конкретне). Зазначимо, що у кримінологічній науковій літературі характеристиці загальносоціальних заходів запобігання упродовж останнього десятиліття приділяли увагу такі дослідники: О. В. Дамаскін [73, с. 76-136], А. П. Закалюк [96, с. 200-218], А. Л. Карабанов і С. К. Мелькін [119, с. 49-66], М. В. Маринюк [198, с. 1-6], М. І. Мельник [209; 207; 210], І. В. Печенкін [264, с. 349-357], С. М. Проява [371, с. 45-70] та ін.

На нинішньому етапі розвитку нашої держави, коли стратегічно (у розділі І Національної антикорупційної стратегії на 2011 – 2015 рр.) визнано, що корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, дедалі глибше укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий та найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей, масштаби поширення якої загрожують національній безпеці України [239, с. 33]. актуалізується значення і підвищується роль запобігання корупції [264, с. 352], потреба негайного вжиття системних та послідовних заходів.

Загальносоціальне запобігання є визначальним у системі запобігання корупції, воно із властивими йому масштабністю, різносторонністю і всеохопленням становить базу, фундамент для спеціально-кримінологічного запобігання корупції [265, с. 214-215; 90, с. 133-134], відрізняючись від останнього більш широкою (неспеціальною) метою та впливаючи при цьому на соціальні передумови зазначеного явища

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16799.html