---

Історіографія розвитку інформаційних відносин у галузі реклами

Виникнення інформаційного суспільства кардинально змінює не тільки світову і національні економіки, а й життя людей та спосіб влаштування сучасного світу. Ця проблема стала однією з головних для більшої частини розвинутих держав, міжнародних організацій, наукової спільноти, ділових кіл і практично всіх освічених людей.

Початок нового століття для України, як і для багатьох інших країн світу, ознаменувався формуванням такого нового соціологічного явища, яке отримало умовну назву – інформаційне суспільство. Це, у свою чергу, є чинником масового розуміння формування нових суспільних відносин, які набули в теорії права умовної назви: 1) інформаційних правовідносин, 2) правовідносин щодо інформації; 3) правовідносин у сфері інформації, 4) інформаційної діяльності. Одним із перших практичних кроків на шляху побудови інформаційного суспільства у будь-якій країні світу є усвідомлення на найвищому державному рівні необхідності проведення законодавчих та інституційних реформ, які б дозволили сприймати універсальний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в якості одного з найважливіших пріоритетів державної політики [1].

Парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, які відбулися 21 вересня 2005 року,  за участю громадськості, наукових і освітянських установ, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також відповідних міжнародних організацій, предметом діяльності яких є розбудова інформаційного суспільства, відмічають, що заінтересованість суспільства цим процесом є доволі великою та визначають, що існує необхідність втручання  на рівні держави у ці процеси з метою належного правового і організаційного забезпечення цього сектору відносин [2].

Аналіз феномену виникнення інформаційного суспільства свідчить про комплексний та органічний розвиток людини, створення умов для її духовного та розумового збагачення, нарощування національного людського капіталу як основи розвитку соціальної, економічної, гуманітарної, культурної та інших сфер суспільного життя, насамперед, в інтересах громадян, підвищення їх добробуту, ефективності економіки та зміцнення державності.

Такий підхід не може характеризувати окрему державу, або певну категорію чи групу держав. Інформаційне суспільство – явище глобальне, виходячи з суті його місії. Інформаційне суспільство характеризує новий тип суспільного ладу, де «інформація» відіграє провідну роль.

Одним із перших практичних кроків на шляху побудови інформаційного суспільства у будь-якій країні світу є усвідомлення на найвищому державному рівні необхідності проведення законодавчих та інституційних реформ, які б дозволили сприймати універсальний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в якості одного з найважливіших пріоритетів державної політики [3].

Без цих невід’ємних складових належного розвитку інформаційного суспільства, а відтак і держави як сучасної конкурентноздатної одиниці, що ставить перед собою високі цілі соціально-економічного зростання, прагне максимально вигідно інтегруватись у міжнародні структури та успішно виконувати взяті на себе зобов’язання, не може бути [4, с. 16].

Інформаційне суспільство за своєю природою є глобальним явищем не лише з географічних, чи навіть геополітичних міркувань, але й тому, що навколо його побудови та розвитку об’єднуються представники всіх суспільних секторів – держави, бізнесу, громадського суспільства. Відповідно і сам процес такої консолідації дає свої плоди, виключає домінантність, або ж навпаки – пригнічення прав чи інтересів будь-якої з зацікавлених сторін [5, с. 12].  

Вивченню специфіки і правових засад формування інформаційного  суспільства та відносин, що виникють при цьому, приділяли увагу: І.В. Арістова, О.М. Бандурка, К.І. Бєляков, Н.Г. Бєляєва, А.Б. Венгеров, О.А.Гаврилов,                   В.І.   Іванов,   Р.А.   Калюжний,   В.М.  Квасова,    Д.А.   Керімов,    В.А.   Копилов,                     

В.К. Колпаков, О.В.Кохановська ,  І.В. Клименко, О.Д. Крупчана, Б.Г. Литвак, Е.П. Масленников, І.Л. Олійник, П.Б. Россова, Ю.А. Тихомиров, В.П. Тронь,             М. Фігель, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, О.В. Шепель, Ю.В. Яцишин та інші.

Прийняття Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015роки» від 09.01.2007р. №537-V [6] свідчить про актуальність і необхідність для суспільства відповідних досліджень.

Одним із головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей,  відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватись і обмінюватись ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвитку та підвищуючи якість життя.

Перехід України від планово - адміністративної до соціально - орієнтованої ринкової економіки викликав істотні зміни у всіх сферах суспільного життя. Інформаційний чинник, який завжди виступав впливовим фактором суспільного розвитку, в сучасному інформаційному суспільстві став виконувати ключову організаційно-управлінську та регулятивно-контрольну функцію.

Розуміння поняття інформації не є однозначним.

Інформація (від латинського informatio – роз’яснення, викладення) – це відомості (або їх сукупність) про предмети, явища та процеси навколишнього світу [7, с. 3].

В енциклопедичному словнику подається таке визначення поняття «інформація»: відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом; загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, людиною та автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами в тваринному й рослинному світі; передавання ознак від клітини до клітини, від організму до організму [8, с. 304].

У політологічному словнику подається наступне визначення: інформація – документовані або публічно оголошені повідомлення,  відомості про події та явища в суспільстві, державі, навколишньому світі, які людина сприймає безпосередньо або за допомогою спеціальних пристроїв, зокрема через мережі мовлення та зв’язку, пресу [9, с. 341].

Під інформацією слід розуміти:

а) документовані або публічно оголошені відомості про події та явища,           що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [10, ст. 1];

б) багатофункціональний об’єкт, який створюється та застосовується в усіх сферах людської діяльності і забезпечує виконання багатоманітних функцій і завдань, що постають перед найрізноманітнішими суб’єктами – органами державної влади, місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, іншими соціальними утвореннями [11].

З науково-технічної точки зору: інформація – це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності [12, ст. 1].

Якщо розглядати інформацію як предмет правовідносин у правовій системі, предмет взаємовідносин між державою та юридичними і фізичними особами, прикладом може стати визначення, яке у свій час запропонував С.І. Ожегов: інформація – це: 1) відомості про навколишній світ і процеси, що в ньому відбуваються; 2) повідомлення про стан справ, про стан чого-небудь [13, с. 22].

Інші вчені, зокрема В. Ровенський, А. Уємов, Є. Уємова, під інформацією розуміють «повідомлення про події, що відбуваються як у зовнішньому по відношенню до системи середовищі, так і в самій системі» [14, с. 69].

С.Ф.Анісімов вважає, що «інформацією називається будь-яке повідомлення або передача відомостей про будь-що, що заздалегідь не було відоме» [15, с. 8].

Однак, були і інші погляди на сутність поняття «інформація». Вчений             К. Фон Вайцзекер у своїх працях розкриває його за допомогою іншого поняття – форми, тобто стверджує, що маса й енергія еквівалентні інформації.                            

На думку А. Блока,  Г. Гунтера,  П. Снайдера,  інформація  є  взагалі  чимось

 третім, «нейтральним», «проміжним» між духом і матерією [16, с. 9].

На наш погляд, існує специфіка інформації як об’єкта правового регулювання. Вона виявляється у:

• нематеріальному характері інформації (цінність інформації полягає в її суті, а не в матеріальному носії, на якому вона зафіксована);
• суб’єктивному характері інформації (інформація є результатом інтелектуаль-

ної діяльності суб’єкта);

• необхідності фіксації перед вступом у правовий обіг (інформація повинна бути зафіксована на певному матеріальному носії);
• кількісному визначенні інформації;
• можливості багаторазового використання інформації, тобто неспоживності;
• зберіганні інформації у суб’єкта, який її передає;
• властивості інформації до відтворення, копіювання, збереження і накопичення.

Отже, інформація – це відомості про предмети, явища та процеси навколишнього світу, що носять нематеріальний характер і є результатом діяльності суб’єктів інформаційних відносин.

Визначення терміна «інформаційні відносини» міститься в ст. 3 Закону України «Про інформацію», згідно з якою інформаційні відносини – це відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

В.А. Копилов зазначає, що особливостями інформаційно-правових відносин є те, що вони виникають, розвиваються і припиняються в інформаційній сфері в процесі обігу інформації; опосередковують державну політику визнання, виконання і захисту інформаційних прав та свобод людини і громадянина в інформаційній сфері; відображають особливості застосування публічно-правових і цивільно-правових методів правового регулювання при здійсненні інформаційних прав і свобод із врахуванням специфічних особливостей і юридичних властивостей інформаційних об’єктів [17].

Яременко О.І виділяє такі характерні риси інформаційно-правових      відносин [18, с. 158]:

• вони існують практично у всіх сферах суспільної життєдіяльності, а їхній юридичний зміст закріплюється в нормах різних галузей як національного права України, так і міжнародного;
• юридична природа інформаційно-правових відносин передбачає наявність особливого суб’єкта, у власності або у розпорядженні якого є інформація або інформаційний ресурс;
• основним об’єктом інформаційно-правових відносин є інформація, яка будучи за своєю природою явищем ідеальним не відноситься до традиційних правових категорій і вимагає принципово нових підходів у системі правового регулювання;
• інформаційно-правові відносини відкриті для всіх учасників і можуть виникати за ініціативою будь-якого суб’єкта, при цьому часто прояв бажання іншої сторони брати участь у цих правовідносинах необов'язковий (наприклад, державний орган зобов’язаний дати відповідь на інформаційний запит громадян незалежно від бажання його керівництва);
• інформаційні відносини характеризуються високим рівнем динамічності, оскільки періодично з’являються нові інформаційні явища, які потребують правового регулювання.

Законом України «Про інформацію» [10, ст. 18] визначено основні види інформації: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформа- ція.

З огляду на тему нашого дослідження розглядаємо саме масову інформацію, до якої належить рекламна інформація.

Масова інформація – це «публічно поширювана друкованими                            або аудіовізуальними засобами інформація» [10, ст. 20], що адресується необмеженому колу осіб, користувачам або особисто (орієнтована на певну групу осіб або окремого індивіда).

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом ( конфіденційна і таємна) [10, ст. 28]

Отже, інформація виступає головним продуктом і основою  функціонування інформаційного суспільства, діяльність якого регламентовано відповідними нормативними актам ([6], [7], [12], [19]- [30], та ін.)[3, с. 25].

Важливими характеристиками інформації є: обсяг, повнота, надійність, вірогідність, надмірність, швидкість, самостійність, придатність і допустимість до оброблення та проведення аналізу, системність [31, c. 38].

Доцільним є наступне визначення інформаційних відносин в галузі             реклами – це урегульовані нормами чинного національного законодавства відносини фізичних та юридичних осіб, у результаті яких здійснюється створення, виробництва та розповсюдження продукту – рекламної інформації.    

Правове регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні має низку проблем, які потребують вирішення.  До них можна віднести:

- відсутність локальної чіткої ієрархічної відповідності законів, що викликають суперечливе тлумачення для застосування норм на практиці;

- велика кількість законів і підзаконних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їхній пошук, аналіз і узгодження для практичного застосування;

- має місце розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відносин і підходи до їх формування;

- нерідко в окремих законах у систему законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах, що приводить до колізійності норм, а найчастіше і до ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту;

- нові правові акти в сфері інформаційних відносин нерідко не погоджені концептуально з раніше прийнятими, що приводить до правового хаосу [32, с. 22].

У сфері суспільних інформаційних відносин нормотворення в Україні здійснюється не комплексно, а шляхом вирішення окремих проблем за допомогою окремих законів та підзаконних нормативних актів. У той же час значний масив норм щодо інформації розміщено в кодифікованому законодавстві, зокрема в цивільному, адміністративному, трудовому, кримінальному. Це свідчить про специфіку та змішаний характер інформаційних відносин, які регулюються окремими галузями національного права.

Інформацію рекламного характеру вважають одним із різновидів              масової інформації, у якій юридичні і фізичні особи вводять в обіг довідкові відомості про себе, а також про продукти і послуги, запропоновані ними споживачам, що виконує функції комутації виробників продуктів і послуг та їх споживачів, є основою інформаційного забезпечення розвитку економіки і суспільства [13, с. 35].  Реклама – це ефективний засіб поширення інформації про фірму, товар, місце та спосіб його продажу [33, с. 6].

Рекламна інформація надає покупцеві відомості про існування товару певної марки, що він має певну споживчу характеристику, чим він відрізняється від подібних товарів, де його можна придбати і за яку ціну.

Термін «реклама» походить від  лат. reclamare – викрикувати (у давній Греції та Римі оголошення голосно викрикувалися на майданах та в інших  людних місцях). В українській мові  «реклама» – це популяризація товарів, видовищ, послуг з метою привернути увагу покупців, споживачів, глядачів, замовників і таке інше [34].

Нормативно-правове тлумачення поняття реклами знайшло своє закріплення у ряді законодавчих актів.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/32212.html