Поняття забезпечення адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин у галузі реклами
Під правовим регулюванням слід розуміти результативний, нормативно-організаційний вплив, який здійснюється на суспільні відносини за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів) з метою їх впорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб [64, с. 145]; сукупність різних форм та методів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, який здійснюється з метою підпорядкувати цю поведінку встановленому у суспільстві правопорядку [65, с. 19-20]; впорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток, яке здійснюється за допомогою права і сукупності правових засобів [66, с. 529].
У процесі управління виникає потреба в правовому регулюванні, яке здійснюється за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворюють їх у адміністративно-правові відносини.
Адміністративно-правове регулювання – це цілеспрямований, організуючий і регулюючий вплив держави через систему органів та посадових осіб на процеси, які відбуваються в суспільстві. До ознак адміністративно-правового регулювання відносять: забезпечення реалізації цілей, завдань і функцій держави; реалізація спеціально уповноваженими суб’єктами, які наділені адміністративними повноваженнями; систематичність; цілеспрямованість; ієрархічність; систематич-
ність; процесуальний характер; цілеспрямованість та інше.
Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини в сфері дер-
жавного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права [67, с. 50].
З’ясування взаємозв’язків між адміністративно-правовими і суспільними відносинами є важливим кроком у напрямі розуміння правової природи адміністративних правовідносин і їх особливостей.
Правова природа адміністративно-правових відносин розглядається як ре-
зультат впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого неправові відносини стають правовими; як результат впливу норм на суспільні відносини, тобто, регулюючий засіб [68, с. 65 ].
До особливостей адміністративно-правових відносин слід віднести ті, що:
- є однією із форм існування соціальних відносин;
- конструюються у межах адміністративно-правових норм, покликаних регулювати майбутні адміністративно-правові відносини;
- об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами;
- одним із суб’єктів адміністративно-правових відносин завжди є суб’єкт, наділений владними повноваженнями щодо інших учасників цих відносин;
- відносини об’єктивуються переважно у сфері державного управління, пов’язаної з виконавчо-розпорядчою діяльністю за обов’язковою участю відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру;
- можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін (згода або бажання другої сторони не є обов’язковою умовою їх виникнення);
- суперечки, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу;
- якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу. Ця особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави [68, с. 70-71].
Складовими частинами адміністративно-правових відносин у галузі реклами є: об’єкти, суб’єкти та юридичні факти.
Об’єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій) [67, с. 51]. Це також стосується і галузі реклами.
До суб’єктів адміністративно-правових відносин у галузі реклами можна
віднести: державні органи влади та їх територіальні та структурні підрозділи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); органи місцевого самоврядування, юридичні особи (підприємства, організації та інше); громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.
Необхідною передумовою вступу суб’єктів у адміністративно-правові відносини в галузі реклами є наявність у них правоздатності та дієздатності.
Адміністративна правоздатність – це спроможність суб’єкта адміністратив-
них правовідносин мати права та нести юридичні обов’язки в сфері виконавчої влади [67, с. 51]. Тобто це можливість органів державної влади та місцевого самоврядування контролювати дотримання чинного законодавства в рекламній діяльності та здійснювати управління в цій сфері.
Адміністративна дієздатність – це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права й обов’язки в сфері управління [67, с. 51]. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність [68, с. 75]. В інформаційних відносинах у галузі реклами – це спроможність суб’єктів владних повноважень реалізувати адміністративну правоздатність.
Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері рекламної діяльності не впливає безпосередньо на ціну, тарифи, постачання, комунальні послуги, а є одним із видів регулювання інформації, деякою мірою може торкатися і сфери соціального регулювання (наприклад, навколишнє середовище, споживчі товари тощо). Його можна розглядати як діяльність державних органів (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики; Антимонопольний комітет України; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення; Міністерство фінансів України; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші), спрямовану на регулювання рекламної діяльності суб’єктів, що здійснюється за допомогою застосування правових норм.
Як самостійній формі діяльності, державному регулюванню властиві характерні риси, що випливають із його природи – здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень:
а) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найбільш важливі сторони життя держави та суспільства (прийняття законів, які врегульовують інформаційні відносини в галузі реклами на загальнодержавному рівні);
б) спрямованість на виконання Конституції та законів України (прийняття відповідних підзаконних актів та здійснення адміністративних дій у галузі реклами відповідно до чинного законодавства та Конституції);
в) юридично-владний, розпорядчий характер (безпосереднє управліня органами державної влади в галузі реклами);
г) організаційний зміст, за допомогою якого досягаються регулювання і координація спільної праці людей (здійснення рекламної діяльності за допомогою скоординованих дій всіх учасників);
ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об’єктами свого впливу різні галузі (визначення повноважень та сфери впливу органів державної влади в галузі реклами);
д) безперервне і постійне здійснення [67, c. 7-8].
Регулювання у цій сфері слід розглядати як один із видів державного регулювання підприємницької діяльності, форму державного впливу на рекламу, при порушенні встановлених законодавством вимог якого може настати юридична відповідальність [4, c. 6].
Згідно з наявним підходом до виділення організаційно-правових рівнів можна назвати такі рівні державного регулювання рекламною діяльністю: вищий, центральний, місцевий або територіальний [47, с. 96].
До вищого рівня в системі державного регулювання загалом та інформаційних відносин в галузі реклами зокрема, у відповідності до Конституції України, можна віднести Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та вищі судові органи спеціалізованих судів.
Відповідно до розділу V Конституції України Президент України є главою
держави. Основні повноваження Президента закріплено в ст. 106 Конституції України – це стосується також і адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин в галузі реклами, яке полягає у правотворчій діяльності, зокрема: законодавча робота – Указ Президента України «Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та її припинення», від 5 грудня 1994 р. [69] (перший законодавчий акт, що регулював рекламну діяльність в Україні), право вето (нова редакція Закону України «Про рекламу», затверджена Верховною Радою 15 листопада 2001 р. [70], не була прийнята внаслідок накладення вето Президентом України).
Верховна Рада України відповідно до ст. 75 Конституції України є органом законодавчої влади в Україні. Разом з іншими напрямами законодавчої діяльності, здійснюється забезпечення і інформаційних відносин в галузі реклами – правотворча діяльність [2, 5, 6, 10] .
Вищим органом у системі виконавчої влади згідно з статтею 113 Конституцією України є Кабінет Міністрів України. Уряд забезпечує реалізацію державної політики, через правотворчу і правозастосовчу діяльність, у всіх напрямах, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального розвитку України.
Одним із цих напрямів є державна політика у галузі інформаційних відносин у галузі реклами. Кабінет Міністрів України реалізовує свої повноваження відповідно до розділу VI Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 21.12.2006 р. № 514-V, видає [71] урядові акти, які врегульовують інформаційні відносини, зокрема це: Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» від 29.12.2003 р. №2067 [56], «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу» від 26.05.2004 р. №693 [44], «Порядок відрахування на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв» від 8.09.1997 р. № 997 [61] та інші. Також, відповідно до п. 2 ст. 23 Закону України «Про рекламу» Кабінетом Міністрів України встановлюється Порядок рекламування бойової зброї, озброєнь і військової техніки, а також зброї, яка відповідно до законодавства може перебувати у власності осіб.
Одним з органів Кабінету Міністрів України, що безпосередньо врегульовував питання інформаційних відносин в галузі реклами на загальнонаціональному рівні, стала Рада з питань координації діяльності у галузі реклами при Кабінеті Міністрів України, створена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. № 2016 «Про затвердження Положення про Раду з питань реклами» [73], на підставі п. 4 ст. 26 Закону України «Про рекламу»: «З метою координації діяльності суб’єктів рекламного ринку Кабінет Міністрів України створює Раду з питань реклами, до складу якої входять представники органів державної влади, об’єднань громадян, об’єднань підприємств у галузі реклами» [5, ст. 26].
Аналізуючи адміністративно-правововий статус Ради з питань координації діяльності в галузі реклами, можна зазначити, що Рада була органом зі спеціальним статусом. Її очолював голова, якого затверджував Уряд України. Рада з питань координації діяльності в галузі реклами була колегіальним органом, що здійснював свою діяльність у формі засідань Ради, де приймались рішення, які оформлювалися у вигляді протоколу, який підписувався головуючим на засіданні. Рішення Ради, прийняті в межах її повноважень, були обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2007 року № 555 «Питання Координаційної ради з питань захисту прав споживачів» Раду з питань реклами ліквідовано [74]. Крім того, ліквідовано Міжвідомчу раду з питань захисту прав споживачів та Раду стандартизації та технічного регулювання. Орган, який виступає правонаступником цих консультативно-дорадчих органів, які були утворені Кабінетом Міністрів України, є Національна координаційна рада з питань захисту прав споживачів (далі – Рада), яка є постійно діючим консультативно - дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.
Основні завдання Ради в галузі реклами можна поділити за такими
критеріями:
1) правовий: розроблення пропозицій та рекомендацій щодо визначення шляхів, засобів і форм реалізації стратегічних напрямів державної споживчої політики щодо реклами; підготовка в установленому порядку пропозицій, висновків і рекомендацій до проектів нормативно-правових актів, державних програм та нормативних документів, що стосуються рекламної діяльності;
2) організаційний: створення умов для розвитку механізму саморегулювання рекламної діяльності, формування норм і правил поведінки на рекламному ринку; сприяння організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади із замовниками, виробниками і розповсюджувачами рекламної продукції; сприяння здійсненню центральними і місцевими органами виконавчої влади контролю за дотриманням актів законодавства про рекламу, формуванню державних рекламних програм та державного замовлення на рекламну продукцію;
3) інформаційний: інформування споживачів про недостовірну рекламу, недоброякісну та небезпечну для здоров’я і життя продукцію та сприяння в установленому законодавством порядку контролюючим і правоохоронним органам у вилученні такої продукції з ринків на території держави, притягненню до відповідальності винних осіб; вжиття заходів для забезпечення центральних і місцевих органів виконавчої влади, до повноважень яких належить здійснення контролю за дотриманням актів законодавства про рекламу, об’єктивною інформацією; проведення незалежної експертизи рекламної продукції стосовно визначення її відповідності вимогам актів законодавства про рекламу та інші [74, п. 3].
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, відповідно до ст. 125 Конституції України, є Верховний Суд України. Конституційні норми, що наділяють Верховний Суд відповідними повноваженнями, які в особливих умовах можуть бути реалізовані, дають підстави віднести цей орган до суб’єктів управління рекламною діяльністю вищого рівня. За матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України, видано оглядові листи: «Про практику застосування господарськими судами законодавства про рекламу та про інформацію» від 16.03.2006 р. № 01-8/638 [75] та «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про рекламу» від 22.11.2006 р. № 01-8/2622 [76], «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» від 28.03.2007 р. № 01-8/184 [77]. Дані документи спрямовані на тлумачення основних положень рекламного законодавства та профілактику правопорушень у цій сфері. Існування даних оглядових та інформаційних листів доводить, що інформаційні відносини в галузі реклами набувають все більшого застосування на практиці, а тому потребують детальної регламентації законодавством. Хоча, як показує практика, судами інформаційне законодавство роз’яснюється у кожному конкретному випадку по-різному і документи, які видаються вищими судами, не завжди відповідають вимогам чинного законодавства, що негативно відображається на побудові правової держави [78].
Центральний рівень системи державного регулювання рекламною діяльністю представлений здебільшого органами виконавчої влади, до яких слід віднести державні комітети, міністерства та інші підвідомчі Кабінетові Міністрів України органи виконавчої влади.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/32212.html