---

Методологічні підходи забезпечення і розвитку інформаційної безпеки у галузі реклами

Сучасний етап розвитку різних наукових напрямів, пов’язаних із вирішенням проблем забезпечення інформаційної безпеки, характеризується значним розширенням спектра досліджень.

Будь-яка загальна теорія вважається науковою, якщо вона має чітко визначені методи пізнання предметної галузі, закономірностей природи (фізики) і суспільства. Таким чином, щоб претендувати на статус науковості, загальна теорія організації інформаційної безпеки повинна мати визначену множину методів пізнання її предмета й об'єкта.

Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів: 1) пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей; 2) об’єктів пізнання; 3) предмета пізнання; 4) особливих методів та засобів пізнання; 5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; 6) результатів пізнання, що виражаються основним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах; 7)  цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явище, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично [156, c. 263].

Методологія сучасної науки являє собою доволі складне і багатопланове явище, що зумовлює існування різних поглядів науковців щодо нього [157, с. 5]: одні під методологією будь-якої науки розуміють її філософську, світоглядну сторону [158],  інші ототожнюють методологію з діалектикою[159], з історичним матеріалізмом [160], з загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки [161]; вважають, що методологія – це самостійна область наукових знань, яка виходить за рамки філософського  аналізу (яка не співпадає з філософією) [162], і являє собою вчення, науку про метод і методи [163]; заперечують за методологією статус окремої науки і розглядають її в якості системи принципів, методів і логічних прийомів наукового пізнання [164].

На думку Д. Керімова, методологія права являє собою загальнонауковий феномен, що поєднує всю сукупність принципів, засобів і методів пізнання (світогляд, філософські методи пізнання та вчення про них, загально і частково-наукові поняття і методи), які вироблені усіма суспільними науками, у тому числі й комплексом юридичних наук, і застосовуваних у процесі пізнання специфіки правової дійсності, її практичного перетворення [165, с. 52].

Основу методології дослідження інформаційних відносин у галузі реклами становить об’єкт дослідження – забезпечення інформаційних відносин у галузі реклами. Щодо об’єкта дослідження існують певні наукові напрацювання вітчизняних і закордонних вчених, але, враховуючи швидкі темпи розвитку та глобалізацію інформаційних відносин та процесів, він потребує ще детального дослідження. Враховуючи особливість рекламної інформації як об’єкта правового регулювання, дослідження потрібно проводити в логічній послідовності: від інформаційного продукту – реклами до сектора інформаційного ринку – рекламної діяльності. Дослідження повинно ґрунтуватись на даних, які дадуть змогу проводити системний аналіз  та  здійснювати порівняльну характеристику з існуючими науковими працями  вчених, що дасть можливість виявляти недоліки у правовому регулюванні та пропонувати свої варіанти забезпечення. 

Необхідно розглянути саме поняття «методологія юридичної науки». 

Методологія юридичної науки базується на системі підходів, методів і способів наукового дослідження, а також теоретичних засадах їх використання при вивченні державно-правових явищ, у тому числі  і інформаційної безпеки.

Адміністративно-правове забезпечення інформаційних відносин у галузі реклами з урахуванням специфіки свого розвитку  та особливостей реалізації  повною мірою грунтується на філософсько-світоглядних підходах, в основному діалектичного змісту, без заперечення об’єктивних закономірностей та можливостей їх пізнання.

Закономірним у поясненні сутності змісту інформаційних відносин  та забезпечення їхньої безпеки є застосування загальнонаукових методів, які використовуються у більшості наук (наприклад: структурний метод, функціональний, сходження від абстрактного до конкретного, формальнологічні  процедури – аналіз, синтез  і т.ін.); групових методів, які застосовуються лише в певній групі наук (наприклад, у науці адміністративного права); спеціальних методів, що сприяють дослідженню предмета конкретного правового явища, в тому числі і адміністративно-правового забезпечення інформаційних відносин.

Загальна характеристика методів побудована на тому, що це – 1) спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя; 2) прийом чи спосіб       дії [166, с. 315].

Під методом теоретичного дослідження слід розуміти сукупність прийомів досягнення поставленої наукою мети чи вирішення конкретного дослідницького завдання [167, с. 39].

Відомо два підходи до оцінки значимості методів правового забезпечення [168, с. 8]. Перший полягає в тому, що наявність специфічного методу правового регулювання – це одна з найважливіших засад для виділення окремої галузі права, тобто методи – це одна з основ класифікації галузей права. Іншими словами, галузь права повинна мати свій специфічний метод. Але діалектика формування галузі права свідчить про те, що спочатку в правосвідомості відбувається процес формування предмета правового регулювання на основі появи нових видів суспільних відносин і підвищення значимості їх результатів для суспільного життя, а вже потім формуються методи правового регулювання [169].

Метод правового регулювання носить подвійний характер [170, с. 41]: разом з методами наукового пізнання права існують і методи практичної юридичної (або юридично-політичної) діяльності.

Метод правового регулювання має одночасно суб'єктивний і об’єктивний характер. Об’єктивність методу викликана насамперед тим, що він визначається предметом правового регулювання, тобто об’єктивно існуючою множиною конкретних суспільних відносин. Саме особливості конкретних суспільних відносин визначають метод (перелік методів), що використовуються в конкретній галузі права. Суб’єктивність методу обумовлюється тим, що його вибір для конкретної галузі права залежить від змісту правосвідомості, а його відображення

в конкретних нормах права залежить від волевиявлення законодавця.

Розглянемо безпеку інформаційних відносин у галузі реклами через призму філософських категорій: загального й особливого; цілого і частини; сутності і явища; необхідності і випадковості; абстрактного і конкретного.

Безпека інформаційних відносин у галузі реклами існує в загальній системі національної безпеки та інформаційному просторі нашої країни. При цьому особливість полягає у побудові національної безпеки, за предметом безпеки, з складових елементів – економічної безпеки, політичної безпеки, техногенної безпеки, інформаційної безпеки і інші. Якщо розглядати інформаційні відносини, то їх особливістю у нашому випадку є об’єкт дослідження – реклама як особливий вид інформації.

Національна безпека, як суспільне явище являє собою цілісну систему засобів захисту інтересів та населення держави. Інформаційне суспільство за своєю суттю – глобальне явище, яке розвивається внаслідок обігу «інформації» у всіх галузях економіки та народного господарства. Інформаційна безпека в галузі реклами становить частину двох систем національної безпеки та інформаційного суспільства, які не зможуть бути цілісними без своїх складових.

За своєю суттю безпека інформаційних відносин у галузі реклами являє собою цілеспрямовану діяльність учасників цих відносин (рекламодавців, виробників реклами, розповсюджувачів реклами, споживачів реклами, органів державної влади, громадських організацій), яка спрямована на проштовхування товару, робіт, послуг на ринку з забезпеченням безпечних інформаційних відносин, що охороняється державою, з другого боку, це явище,  що відображає виробництво, розповсюдження, споживання рекламної інформації, яка повинна відповідати вимогам законодавства.

Категорії сутності і явища нерозривно зв’язані: сутність виражається в явищі, явище є вираженням сутності [171, с. 5]: Маркс писав: «...Якби  форма прояву й сутність речей безпосередньо збігалися, то всяка наука була б зайва...»; за словами В. І. Леніна, «думка людини нескінченно заглиблюється від явища до сутності, від сутності першого, так сказати, порядку, до сутності другого порядку й т.д.  без кінця». Аналізуючи ці думки, вважаємо, що і на сьогоднішній день вони є актуальними і ми не можемо з ними не погодитись, не дивлячись на зміну важливості інформаційного чинника.

Існування інформаційної безпеки в галузі реклами є, безперечно, необхідністю сьогодення, що зумовлене експансією іноземного інформаційного продукту рекламного характеру, хоча існують і інші інформаційні  загрози. Порушення чинного законодавства, які виникали в галузі реклами, змінили пріоритети розвитку рекламної діяльності в бік постійного державного контролю за цим видом діяльності внаслідок специфіки правового регулювання об’єкта дослідження.

Слід зазначити, що саме по собі поняття інформаційної безпеки є дещо абстрактним, так як являє собою по суті правове регулювання безпечного обігу інформації в інформаційному просторі. У нашому дослідженні ми розглядаємо конкретний напрямок інформаційної безпеки – безпеку інформаційних відносин у галузі реклами, що значну звужує предмет вивчення.

Національна безпека і інформаційне суспільство пройшли свій історичний шлях розвитку та адаптації до потреб, які ставило на різних етапах перед собою суспільство і держава. Поєднання історичного досвіду та вимог, які диктує сьогодні безпека до інформаційного продукту – реклами, дає логічну послідовність наступного поступального розвитку інформаційних відносин та їх безпеки в майбутньому.

Науковці та практики відзначають важливість визначення методів інформаційного права та безпеки, але, на жаль, дотепер не сформульоване єдине розуміння їхнього змісту. Деякі дослідники вважають, що методи інформаційного права зводяться до методів адміністративного права [172]. Така думка справедлива тільки щодо частини інформаційних відносин. Вивченням методів інформаційного права та безпеки займалися Р.Калюжний, В.Гавловський, В. Цимбалюк, М.Гуцалюк  [173], які  наголошують  на комплексному характері застосування в інформаційному праві методів провідних галузей права.

Сучасний   розвиток   правової  системи   держав   характеризується  появою

нових галузей права, які є комплексними ї не мають специфічного методу, а використовують суперпозицію методів [168, с. 9]. Це пояснюється тим, що в результаті розвитку суспільних процесів формуються нові множини певних суспільних відносин, що мають потребу у відповідному правовому регулюванні.

Під загальним методом інформаційного права слід розуміти певний набір (системи) методів, що переважають при визначенні того, яким чином або способом регулюються суспільні відносини в інформаційній сфері.

До загальних методів інформаційного права відносять диспозитивний та імперативний методи. Перший з цих методів є характерним для приватного права (цивільне право, сімейне право). Другий є характерним для публічного права (кримінальне право, адміністративне право).

Досить широко в інформаційному праві реалізуються часткові методи дозволу, зв'язування і заборони [168]. Імплементація одного з основних принципів інформаційного права – свободи одержання і поширення інформації – відбувається на основі застосування методу дозволу.

Метод зв’язування, що зобов’язує виконувати певні дії в обов’язковому порядку, також знаходить висвітлення в нормах законодавства, що врегульовують інформаційні відносини в галузі реклами. Наприклад, у п.3 «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» [56] визначено наступне: «Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил». Виходячи з вищенаведеного, умовою для розміщення зовнішньої реклами є обов’язок отримати дозвіл у органах місцевого самоврядування.

При врегулюванні інформаційних відносин у галузі реклами в  законодавстві використовується також метод заборони, що у змістовній частині правових норм виражається в прямій забороні здійснювати певні дії під загрозою застосування санкцій. Так, законодавець встановив пряму заборону рекламодавцю надавати недостовірну інформацію виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами (ст. 27 Закону України «Про рекламу»). Санкції при порушенні вимог цієї статті визначаються Законом України «Про рекламу» та іншими законами.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/32212.html