Суб’єкти адміністративної діяльності у сфері функціонування залізничного транспорту та їх класифікація

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Налагоджене функціонування системи залізничного транспорту України залежить від злагодженого та ефективного функціонування системи органів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання його роботи. При цьому об’єктом адміністративно-правового регулювання є система залізничного транспорту, стан її розвитку, яка повинна відповідати рівню соціально-економічного розвитку держави, позитивно впливати на національну безпеку, забезпечувати здійснення зовнішньоекономічних зв’язків. Власне для забезпечення цієї відповідності й діє система органів – суб’єктів адміністративно-правового регулювання системи залізничного транспорту.

На нашу думку, їх зміст варто дослідити крізь призму вироблених в теорії адміністративного права ознак суб’єкта управління. Відтак зазначимо, що вченими виділяють наступні ознаки суб’єкта управління [177, c. 60]:

1. наявність певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється управлінська діяльність. Наявність такої форми передбачає певну структурну відокремленість суб’єкта (органа управління), порядок утворення, діяльності, реорганізації, ліквідації якого регулюється нормами права (насамперед, адміністративного);
2. зовнішня відокремленість, що характеризується наявністю системоутворюючих ознак: юридично відокремлене і закріплене майно, самостійний баланс, статутні документи тощо;
3. наявність державно-владних повноважень, які визначені відповідним нормативним актом про цей орган;
4. можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати у зобов’язання і виступати у судових органах, тобто, наявність правового статусу юридичної особи.

О.П. Рябченко, досліджуючи поняття суб’єкта адміністративного управління, пропонує виділяти такі його ознаки:

1. можливість бути складовою і, у той же час, організаційно-уособленою та самостійною частиною державного механізму;
2. здійснення завдань та функцій у встановленому державою порядку відповідно державної політики [165, c. 185].

Досліджуючи більш широку категорію “суб’єкт адміністративно-правового регулювання транспортної системи”, деякі вчені визначають її організаційно-відокремленою складовою системи органів виконавчої влади (їх посадових та службових осіб), що має державно-владні, розпорядчі, організаційні повноваження щодо здійснення завдань та реалізації функцій державної політики у галузі транспорту, із врегулюванням діяльності нормами, переважно, адміністративного права [178, c. 61].

Наявність ознаки цілісності управління визначає необхідність поєднання у єдину систему суб’єктів адміністративного регулювання системи залізничного транспорту України. Така позиція ґрунтується на базових теоретичних положеннях розуміння сутності адміністративно-правового управління [85, c. 196], на нормах Конституції України (ст. 3) [8], а також на необхідності організації діяльності держави (у особі уповноважених органів) щодо виконання конституційних норм.

У цьому контексті В.Й. Развадовський вважає, що доцільно виділити інституційні, звичайні і спеціальні суб’єкти адміністративного регулювання [160, c. 225]. Вважаємо, що такий підхід може розглядатися прийнятним у контексті нашого дослідження. Ознакою виділення суб’єктів, на думку вченого, є зміст їх повноважень. Так, інституційними є суб’єкти регулювання, що визначають умови та межі діяльності транспортної системи. Інституційними суб’єктами регулювання, на думку вченого, можна назвати Кабінет Міністрів України, який приймає постанови та розпорядження, зокрема з питань регулювання діяльності системи залізничного транспорту, та органи місцевого самоврядування з питань реалізації делегованих повноважень. Статтею 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” [19] встановлені такі делеговані повноваження: “здійснення заходів щодо розвитку транспорту; здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту”. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України “Про залізничний транспорт”, до компетенції місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування належать: контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів, погодження тарифів у приміських сполученнях, погодження питання щодо пунктів зупинок, закриття залізничних станцій для обслуговування пасажирів, автомобільних переїздів через залізничні колії [18].

Звичайні суб’єкти адміністративного регулювання транспортної системи виділені за ознакою того, що виключно до їх повноважень належить регулювання транспортної системи в цілому та її окремих складових: Міністерство інфраструктури України та Укрзалізниця, міністерства, відомства, комітети, інспекції, місцеві органи виконавчої влади.

До спеціальних суб’єктів адміністративно-правового регулювання віднесені ті, які мають повноваження в окремих сферах діяльності транспорту або окремі повноваження, що не є для них основними. До останніх належать Міністерство охорони здоров’я України, яке, згідно зі ст. 7 Закону України “Про дорожній рух” [14], здійснює медичний огляд кандидатів у водії, забезпечує надання допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод, обстеження порушників Правил дорожнього руху щодо спроможності керувати відповідним транспортним засобом. Зокрема, до складу Міністерства охорони здоров’я України входить Український медичний центр безпеки дорожнього руху, на який покладено завдання медичного забезпечення безпеки дорожнього руху (п. 3 наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 1998 року № 313 “Про утворення Українського медичного центру безпеки дорожнього руху” [42]).

До спеціальних суб’єктів, які мають повноваження у окремих сферах діяльності залізничного транспорту, можна віднести відділи УМВС України на відповідних залізницях згідно із Законом України “Про міліцію” [12], військову інспекцію безпеки дорожнього руху Збройних Сил України та інші формування, передбачені наказом Міністерства оборони України від 1 листопада 1999 року № 330 [43], службу безпеки дорожнього руху Держкомкордону України, Службу правопорядку у Збройних Силах України, Державну спеціальну службу транспорту, громадські формування тощо.

Наприклад, Законом України “Про Державну спеціальну службу транспорту” від 5 лютого 2004 року № 1449-ІV (ст. 1) передбачено, що Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (в особливий період) [28]. Кабінет Міністрів України здійснює управління відповідно до Конституції і законів України, контролює її функціонування і забезпечує постійну готовність до виконання завдань у мирний час та особливий період. Міністерство інфраструктури України координує діяльність цієї служби [49]. Взаємовідносини Державної спеціальної служби транспорту із Генеральним штабом Збройних Сил України регулюються статтею 10 Закону України “Про Державну спеціальну службу транспорту”. До структури цієї служби входять (ст. 4 Закону): орган управління у складі Міністерства інфраструктури України; об’єднані загони, загони, окремі загони; підрозділи охорони; органи забезпечення; навчальний центр; заклади, підприємства, установи [28].

Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 року № 1835-ІІІ визначено, що в охороні громадського порядку і державного кордону беруть участь громадські формування, які спеціально створюються. Вони створюються і взаємодіють з правоохоронними органами, Прикордонними військами України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань. Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України [25].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/17060.html