Адміністративна відповідальність за порушення у сфері функціонування залізничного транспорту

У чинному законодавстві України немає чіткого визначення поняття адміністративного правопорушення у сфері функціонування залізничного транспорту та його сутності й ознак. Спробуємо проаналізувати поняття та види адміністративних правопорушень у сфері функціонування залізничного транспорту керуючись дослідженнями вчених-адміністративістів та чинним законодавством України.

Загальне юридичне по­няття адміністративного правопорушення (проступку) передбачене ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення [9]: адміністративним правопорушенням (проступком) виз­нається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка по­сягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановле­ний порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [119, c. 34]. Увагу вчених-адміністративістів привернуло ототожнення законодавцем понять “адміністративний проступок” і “адміністративне правопорушення”. Як правило, у сучасній літературі їх аналіз спирається на суто лінгвістично-кримінологічну трактову понять без врахування історичних коренів появи у праві і законодавстві терміну “проступок”. Такий підхід привів до висновку, що адміністративні проступки – це специфічний різновид правопорушень, за вчинення яких застосовуються заходи адміністративної відповідальності.

Зазначену точку зору впроваджує Т.О. Коломоєць: адміністративним правопорушенням слід вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як адміністративним проступком є протиправне вчинення діянь, за які законодавством передбачено накладення адміністративного стягнення. Саме тому пропонується в майбутньому використовувати термін “адміністративний проступок” й перейменувати Кодекс України про адміністративні правопорушення в Кодекс України про адміністративні проступки [124, c. 34-35].

Її підтримує К.Л. Бугайчук, який пропонує, щоб уникнути термінологічної неузгодженості, правопорушення, за які настає адміністративна відповідальність, називати не “адміністративними правопорушеннями”, а більш точно – “адміністративними проступками” [80, c. 7-8].

Аналогічним чином подано співвідношення зазначених понять у підручнику “Адміністративне право України” за загальною редакцією С.В. Ківалова: “Діючий КУпАП ототожнює поняття “адміністративне правопорушення” і “адміністративний проступок”, що є невірним, оскільки адміністративне правопорушення за своєю сутністю є набагато ширшим, ніж адміністративний проступок, оскільки включає в себе всі протиправні дії, що мають місце у сфері адміністративно-правового управління. Адміністративний проступок, вважає він, включає в себе тільки ті протиправні дії, за які наступає адміністративна відповідальність” [59, c. 119].

В.С. Стефанюк вважає, що адміністративним право­порушенням слід вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як адміністративним проступком – протиправне діяння, за яке законодавством передбачено накладання адміністративних стягнень [172, c. 13].

На думку Д.М. Лук’янця проступком має бути визнане суспільно небезпечне діяння, що полягає в по­рушенні норм адміністративного права, за яке передбачена адміністративна відповідальність [137, c. 318].

З дефініції, наведеної у ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення [9], можна визначити такі ознаки адміністра­тивного проступку: протиправність, винність, дія або бездіяльність, об’єкт посягання, суб’єкт проступку, караність.

Однією із важливих ознак адміністративного проступку є його проти­правність. В.К. Колпаков зазначає, що протиправність – це заборона адміністра­тивно-правовими нормами відповідного вчинку як такого, що завдає шкоди чи за­грожує небезпекою [126, c. 210].

Наступною ознакою адміністративного проступку є винність. Кажучи про винність, законодавець має на увазі негативне в цілому суб’єктивне ставлення особи до діяння та його наслідків.

Ознакою адміністративного проступку є і діяння. Як зазначають Г.Г. Забарний, Р.А. Калюжний та В.К. Шкарупа, у характеристиці ознак адміністративного пра­вопорушення вихідними є поняття “дія” і “бездіяльність”, що утворюють таке правове поняття, як “діяння”, а не думки, бажання чи інші подібні прояви психічної діяльності людини [105, c. 97]. Ми приєднуємося до цього твердження і вва­жаємо, що думки, бажання мають значення тоді, коли вони проявляються тільки в дії, інакше – вони юридичного значення не набувають. У свою чергу, адміністра­тивним правопорушенням може бути лише винне діяння, тобто, свідомий, вольо­вий акт протиправної поведінки.

Обов’язковою ознакою адміністративного проступку є адміністративна ка­раність. О.М. Якуба при розгляді поняття адміністративного проступку взагалі не визначає таку його ознаку, як караність [190, c. 32], але В.Д. Резвих відстоює точ­ку зору про те, що караність є правовим наслідком проступку [161, c. 56]. Останньою озна­кою адміністративного проступку є вчинення протиправного діяння деліктоздатною особою.

Ключовою проблемою в дослідженні ознак адміністративного проступку залишається з’ясування співвідношення категорій “суспільна небезпека” і “шкідливість”.

Така ознака, як суспільна небезпека, суспільна шкідливість адміністративно­го проступку прямо у вказаному понятті не зазначена, на відміну від поняття зло­чину, але вона випливає з його змісту. Як слушно зазначає Л.В. Коваль, Кодекс України про адміністративні правопорушення прямо не називає проступки “суспільно небезпечними” але й не закриває шлях до цього [117, c. 30].

Із приводу використання термінології, яка вживається при характеристиці цієї ознаки адміністративного проступку, існує декілька наукових підходів. Перший полягає в тому, що адміністративні проступки не є суспільно небезпечними діян­нями, їх слід розглядати лише як суспільно шкідливі діяння. На думку деяких учених, лише злочини характеризуються такою ознакою, як суспільна небезпека, а для інших правопорушень така ознака не властива [123, c. 40]. Другий підхід полягає в тому, що адміністративні проступки є суспільно не­безпечними діяннями. Згідно з третім підходом усі суспільно небезпечні злочини, а також деякі адміністративні проступки мають таку ознаку, як суспільна небезпека. До вчених, які дотримуються цієї точки зору, належать Д.М. Бахрах, І.А. Галаган, Є.С. Герасименко, А.Е. Луньов та ін.. Четвертий підхід полягає в тому, що поняття суспільна небезпека та суспільна шкідливість ототожнюються [56, c. 83].

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Кримінальне зако­нодавство України визначає, що злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Тоб­то, суспільна небезпека є об’єктивною властивістю злочину. Адміністративним проступкам та іншим правопорушенням вона властива “меншою”, “неважкою” мірою і не досягає рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної репресії. Є.І. Маркова також говорить про це: “об’єктивно усім протиправним діянням властива певна ступінь суспільної небезпеки, яка лежить в основі різниці між адміністративними проступками й злочинами” [139, c. 54].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/17060.html